ЦУРАТИСЯ — ЕТИМОЛОГІЯ

цур «вигук закляття від чогось»

задовільної етимології не має;
пов’язується зі словом цу́рка «палиця (для відганяння ворожої сили)» (Преобр. ІІ, вып. последний 81–82) або може розглядатися як символічне дерев’яне зображення далекого предка (духа-охоронця дому), тоді вигуки цур, цур-цура́ є зверненнями до цього духа, прикликанням його, пор. припущення зв’язку зі словами пра́щур (Желтов ФЗ 1876/4, 37; Никольский ФЗ 1891/4-5, 11) і чорт (Bern. І 164), з гр. ϰύριος «пан, господь» (Зеленин ІІ 93);
гіпотези про запозичення р. чур з чув. tšar (чар) «тримай, спиняй, стій» (Gauthiot MSL 16, 89), дсканд. Туr «бог війни» (Погодин ЖСт. 20, 427) менш прийнятні;
р. чур, бр. цур, [чур], п. cur «чорт» (з укр.);
Фонетичні та словотвірні варіанти

зацура́ти «лишити, кинути»
одцу́р «зречення»
цур-цура́ «тс.»
цура́ти «сахатися, відчужуватися»
цуратися
цура́тися «тс., відчужуватися»
цура́ть «займати або привласнювати щось, вигукуючи першим: “Цур, моє”»
цура́ха «цур Г; анафема Пі»
цура́чка «цур»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
цур білоруська
ϰύριος «пан, господь» грецька
cur «чорт»укр.) польська
чур російська
чур російська
чур українська
tšar «тримай, спиняй, стій» (чар)(Gauthiot MSL 16, 89) чуваська
цу́рка «палиця (для відганяння ворожої сили)» ?
цур ?
цур-цура́ ?
пра́щур ?
Туr «бог війни» ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України