СПІХ — ЕТИМОЛОГІЯ
спіх «поспіх; моторність, спритність; [результат, успіх]»
псл. spěx-ъ «спішність; успіх», пов’язане з дієсловом spěti «поспішати, прямувати; дозрівати»;
кінцеве -х- (замість очікуваного -s- у формі, яка мала б бути псл. *spě-s- «спішність, успіх», що зближується з лат. spēs «чекання, надія; очікування, передбачання») не зовсім ясне;
пояснюється як рефлекс давнього експресивного іє. -kh- або аналогією до поширення слов’янських форм на -х- типу псл. grěхъ «гріх» : grěti «гріти»;
неприйнятна реконструкція *spоisos чи *spǝisos (Ильинский ИОРЯС 20/3, 73);
р. бр. болг. м. спех, др. спѣхъ «поспішність; швидкість; старанність; труд; успіх, процвітання; удача, щастя», спѣшение «труд», спѣшие «старанність», спѣшити «прагнути», п. (заст.) śpiech «спішність, квапливість, поспіх», ч. вл. нл. spěch, слц. spech, слн. spéh «тс., успіх», стсл. спѣхъ «тс.; прагнення»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безуспі́шний
на́спіх
не́спіх
о́спіх
«поспіх»
по́спіх
по́спіхом
поспіша́ти
поспі́шливий
поспі́шний
приспі́шник
спіши́ти
спі́шка
спі́шни́й
спішо́к
у́спіх
успі́шний
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
спех | білоруська |
спех | болгарська |
spěch | верхньолужицька |
спѣхъ «поспішність; швидкість; старанність; труд; успіх, процвітання; удача, щастя» | давньоруська |
спѣшение «труд» | давньоруська |
спѣшие «старанність» | давньоруська |
спѣшити «прагнути» | давньоруська |
-kh- | індоєвропейська |
spēs | латинська |
spēs | латинська |
спех | македонська |
spěch | нижньолужицька |
śpiech «спішність, квапливість, поспіх» (заст.) | польська |
spěx-ъ «спішність; успіх» | праслов’янська |
spěti «поспішати, прямувати; дозрівати» | праслов’янська |
*spě-s- (замість очікуваного -s- у формі, яка мала б бути псл. *spě-s- «спішність, успіх», що зближується з лат. spēs «чекання, надія; очікування, передбачання») | праслов’янська |
grěхъ «гріх» | праслов’янська |
grěti «гріти» | праслов’янська |
*spоisos | праслов’янська |
*spǝisos | праслов’янська |
спех | російська |
spech | словацька |
spéh «тс., успіх» | словенська |
спѣхъ «тс.; прагнення» | старослов’янська |
spěch | чеська |
спеси́вий «пихатий»
очевидно, запозичення з російської мови (дієслово може бути здавна успадкованим);
р. спеси́вый «зарозумілий, бундючний, пихатий» пов’язане з іменником спесь «пиха, чванство» не зовсім ясного походження;
можливо (з огляду на заст. фольк. [спесивъ] «швидкий, квапливий»), пов’язане зі спех «поспішність, квапливість; поспіх», заст. [спеть] «поспішати за ким-небудь, доганяти; мати успіх», спорідненими з укр. спі́х «поспіх; моторність; спритність; [результат, успіх]», [спі́ти] «досягати успіхів, удосконалюватися»;
менш переконливі реконструкція псл. *спьсь і зближення з іє. *spēіs- «бундючитися» (Ильинский ИОРЯС 20/3, 78–79);
Фонетичні та словотвірні варіанти
спеси́витися
(у виразі с. до кого «гордувати кимсь»)
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
*spēіs- «бундючитися» | індоєвропейська |
*спьсь | праслов’янська |
спеси́вый «зарозумілий, бундючний, пихатий» | російська |
спесь «пиха, чванство» | російська |
спех «поспішність, квапливість; поспіх» | російська |
спеть «поспішати за ким-небудь, доганяти; мати успіх» | російська |
спесивъ | російська |
спі́х «поспіх; моторність; спритність; [результат, успіх]» | українська |
спі́ти «досягати успіхів, удосконалюватися» | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України