СЛОВО — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
сло́во
псл. slovo, -ese (‹*slovos) «те, що сказано» (давніше «те, що можна чути»), пов’язане чергуванням голосних із slava «слава», slyti «називатися, чутися», sluxъ «слух»;
споріднене з лтс. slava, slave «чутка, поголос; репутація; похвала; слава», лит. [šlãvė, šlavė˜] «честь, пошана, слава», [šlãvinti] «славити, шанувати», дінд. śrávaḥ «слава, хвала, честь, повага, пошана; поклик», ав. sravah- «слово, вчення, вислів», гр. ϰλέος[ϰλέƑος] «слава», дірл. clú «слава», кімр. clewas «слух»;
р. болг. м. сло́во, бр. сло́ва, др. слово, п. вл. нл. słowo, ч. слц. slovo, полаб. slüvü, схв. сло̏во «літера», слн. slóvo «тс.; слово», стсл. слово (род. в. словесе);
Фонетичні та словотвірні варіанти
безслі́вний
безслове́сний
ви́слів
ви́словлення
висло́влювання
дослі́вний
дослі́вник
засло́вина
«умова»
за́словок
«тс.»
невисло́вний
«невимовний»
передсло́во
послі́в'є
«післямова»
послі́вний
посло́виця
«прислів’я»
посло́вник
«словник»
прислі́в'я
при́слі́вка
слівце́
слова́р
слова́рний
словенько
«слово»
словеса́
слове́сний
слове́сник
слове́сність
сло́ве́чко
сло́вини
«слово згоди нареченої під час сватання»
слови́нка
«слівце»
сло́вний
«вірний слову»
сло́вни́к
словника́р
словника́рство
словни́ця
«словник»
(заст.)
словні́сенько
«тс.»
сло́вно
«цілком так»
сло́вонько
словце́
услі́в'є
«умова»
усло́ва
«капітуляція»
усло́вина
«тс., умова»
усло́вити
«обумовити»
усло́вний
«умовний»
усло́во
«застереження, особлива умова»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| sravah- «слово, вчення, вислів» | авестійська |
| сло́ва | білоруська |
| сло́во | болгарська |
| słowo | верхньолужицька |
| ϰλέος «слава» | грецька |
| ϰλέƑος | грецька |
| ϰλέƑος | грецька |
| śrávaḥ «слава, хвала, честь, повага, пошана; поклик» | давньоіндійська |
| clú «слава» | давньоірландська |
| слово | давньоруська |
| clewas «слух» | кімрська |
| slava | латиська |
| slave «чутка, поголос; репутація; похвала; слава» | латиська |
| šlãvė «честь, пошана, слава» | литовська |
| šlãvinti «славити, шанувати» | литовська |
| šlavė˜ | литовська |
| šlavė˜ | литовська |
| сло́во | македонська |
| słowo | нижньолужицька |
| slüvü | полабська |
| słowo | польська |
| slovo | праслов’янська |
| -ese «те, що сказано» (‹*slovos)(давніше «те, що можна чути») | праслов’янська |
| slava «слава» | праслов’янська |
| slyti «називатися, чутися» | праслов’янська |
| sluxъ «слух» | праслов’янська |
| *slovos | праслов’янська |
| сло́во | російська |
| сло̏во «літера» | сербохорватська |
| slovo | словацька |
| slóvo «тс.; слово» | словенська |
| слово (род. в. словесе) | старослов’янська |
| slovo | чеська |
дієсло́во
граматичний термін, створений в українській мові в середині XIX ст;
вперше вжитий у «Практичній граматиці німецької мови» невідомого автора, виданій у Відні в 1863 р. (ч. II);
складається з основ іменників ді́я і сло́во;
бр. дзеясло́ў;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бездієслі́вний
віддієслі́вний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дзеясло́ў | білоруська |
| у «Практичній граматиці німецької мови» | ? |
| ді́я | ? |
| сло́во | ? |
Євкле́й (рідк.)
очевидно, походить від гр. Εὐκλης, пов’язаного з прикметником εὐ κλέής «вкритий великою славою» (букв. «доброславний»), утвореним з ἐύς (εὐ-) «добрий» і κλέος «чутка, слава», спорідненого з дінд. śrávaḥ «слава» (пор. власне ім’я Vásu-śrávaḥ «той, хто має добру славу»), ав. sravah- «слово», псл. slovo, укр. сло́во;
р. Евкле́й, Евкл́ий;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Є́вкл
Є́вкла
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| sravah- «слово» | авестійська |
| Εὐκλης | грецька |
| śrávaḥ «слава» (пор. власне ім’я Vásu-śrávaḥ «той, хто має добру славу») | давньоіндійська |
| slovo | праслов’янська |
| Евкле́й | російська |
| сло́во | українська |
| Евкл́ий | українська |
| κλέής «вкритий великою славою» (букв. «доброславний») | ? |
| κλέος «чутка, слава» | ? |
слове́ць «вид ванеси (щербатка С-біле?), Vanessa C-album (Polygonia C-album L. ?)» (ент.)
похідне утворення від сло́во (стара назва літери С);
зумовлена наявністю на нижній поверхні заднього крила щербатки різкого білого штриха у вигляді літери С (Горностаев 230);
очевидно, неточна калька латинської наукової назви;
пор. нім. C-Falter «тс.», букв. «С-метелик»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| C-Falter | німецька |
| сло́во (стара назва літери С) | українська |
сло́віт «рада»
очевидно, результат контамінації іменників сло́во і сові́т «рада, порада» (див.);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| сло́во «рада, порада» | українська |
| сові́т | українська |
пакосло́вити «лихословити»
складне слово, утворене з па́кость і сло́во;
виникло, можливо, як антонім до славосло́вити;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| па́кость | українська |
| сло́во | українська |
| славосло́вити | українська |
Іра́клій
через церковнослов’янське посередництво запозичено в давньоруську мову з грецької (форми з початковим Ге- – через латинське посередництво – лат. Heraclius, Hercules);
гр. ρακλης «Геракл», ράκλειος утворені з основ іменників ρα «Гера» (ім’я богині) і κλέος «слава, хвала», спорідненого з псл. slovo, укр. сло́во;
р. Ира́клий, бр. Іра́клій, др. Ираклій, п. Herakles, ч. Heraklés» болг. Ира́кли, Иракли́я (жін. р.), слн. Heraklej, стсл. Иpаклии, Ираклъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Гера́кл
Гера́клій
Ираклій
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Іра́клій | білоруська |
| Ира́кли | болгарська |
| Иракли́я (жін. р.) | болгарська |
| Ήρακλης «Геракл» | грецька |
| Ήρα «Гера» (ім’я богині) | грецька |
| κλέος «слава, хвала» | грецька |
| Ираклій | давньоруська |
| Herakles | польська |
| slovo | праслов’янська |
| Ира́клий | російська |
| Heraklej | словенська |
| Иpаклии | старослов’янська |
| Ираклъ | старослов’янська |
| сло́во | українська |
| Heraklés | чеська |
прислі́вник
утворене з прийменника при та іменника сло́во (власне, дієсло́во) як калька лат. adverbium «прислівник», утвореного з прийменника ad «при» та іменника verbum «слово; дієслово»;
бр. прысло́ўе «прислівник», п. przysłówek, ч. příslovce, слц. príslovka, вл. přislowjesnik, слн. prislòv «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
відприслівнико́вий
присл
«тс.»
(граматика О. Партицького 1873)
присло́во
«прислівник»
(1863)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| прысло́ўе «прислівник» | білоруська |
| přislowjesnik | верхньолужицька |
| adverbium «прислівник» | латинська |
| ad «при» | латинська |
| verbum «слово; дієслово» | латинська |
| przysłówek | польська |
| príslovka | словацька |
| prislòv «тс.» | словенська |
| при (власне, дієсло́во) | українська |
| сло́во (власне, дієсло́во) | українська |
| příslovce | чеська |
Прокл (чоловіче ім’я)
через церковнослов’янське посередництво запозичено з грецької мови;
гр. Προκλέης, Προκλη̃ς, Πρόκλος утворено за допомогою префіксаπρο- «перед, раніше» від κλέος «слава», спорідненого з псл. slava «слава», slovo «слово», укр. сла́ва, сло́во;
р. бр. Прокл, стсл. Проклъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Про́клъ
«славенъ»
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Прокл | білоруська |
| Προκλέης | грецька |
| Προκλη̃ς | грецька |
| κλέος «слава» | грецька |
| Πρόκλος | грецька |
| slava «слава» | праслов’янська |
| slovo «слово» | праслов’янська |
| Прокл | російська |
| Проклъ | старослов’янська |
| сла́ва | українська |
| сло́во | українська |
часосло́в «книга текстів церковних відправ (у православних слов’ян)» (церк.)
утворене з основ слів час та слово як калька гр. ὠρολόγιον «тс.» (‹ ὥρα «час, пора» та λόγιον «мова, слово»);
р. болг. часосло́в, бр. часасло́ў, [часло́вец], п. ст. czasosłîw, ч. слц. časoslov, м. часослов, схв. ча̏словац;
Фонетичні та словотвірні варіанти
часло́вець
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| часасло́ў | білоруська |
| часосло́в | болгарська |
| ὠρολόγιον «тс.» (‹ ὥρα «час, пора» та λόγιον «мова, слово») | грецька |
| часослов | македонська |
| czasosłîw | польська |
| часосло́в | російська |
| словац | сербохорватська |
| časoslov | словацька |
| часло́вец | українська |
| časoslov | чеська |
| час | ? |
| слово | ? |
| czasosłîw | ? |
хризалі́да «лялька в комах» (ент.)
запозичення з латинської мови;
лат. термін chrȳsallis, chrysallidis «лялька метелика золотого кольору» походить від гр. χρῡσαλλίς, род. в. χρῡσαλλίδος «тс.», пов’язаного з χρῡσός «золото», що вважається запозиченням у семітські мови з фінікійської, пор. фінік. ḥrṣ, ак. ḫurāṣu «золото», ассuр. ḫurāšu, гебр. ḥāruṣ «тс.», арам. сір. ḥará‘ «жовтий»;
у мікенських пам’ятках грецької мови від XV ст. до н. е. слово зафіксоване у формі kuruso;
р. хризали́да, бр. хрызалі́да, п. chryzalida, ч. chrysalidka, chrysalis;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ḫurāṣu «золото» | аккадська |
| ḥará' «жовтий» | арамейська |
| хрызалі́да | білоруська |
| ḥāruṣ «тс.» | гебрайська |
| χρῡσαλλίς | грецька |
| термін | латинська |
| слово | німецька |
| chryzalida | польська |
| хризали́да | російська |
| chrysalidka | чеська |
| chrysalis | чеська |
| chrysallidis «лялька метелика золотого кольору» | ? |
| χρῡσαλλίδος «тс.» | ? |
| χρῡσαλλίδος «тс.» | ? |
| χρῡσός «золото» | ? |
| ḥrṣ | ? |
| ḥrṣ | ? |
| ḫurāšu | ? |
| ḥará' «жовтий» | ? |
| до | ? |
| слово | ? |
гаца́ти «підскакувати, витанцьовувати; [гасати ж]»
афективно-звуконаслідувальне утворення;
значення «гасати» виникло в результаті семантичного зближення слів гаса́ти і гаца́ти, або внаслідок фонетичного перетворення гаса́ти, викликаного характерним для частини пд.-західних, меншою мірою пд.-східних (зокрема, слобожанських) говірок переходом с у ц в інтервокальній позиції (пор. [приця́га] ‹ прися́га, [бу́цол]‹бу́сол);
р. [гаца́ть] «бігати; скакати»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гаца́ть «бігати; скакати» | російська |
| слів | ? |
| гаса́ти | ? |
| і | ? |
| гаца́ти | ? |
| гаса́ти | ? |
голі́нний «хвацький, бравий, жвавий; здатний до чогось; охочий до чогось»
псл. *golěm-ьn-ъ, похідне від golěmъ (=golęmъ), можливо, колишньої форми дієприкметника на -m-;
споріднене з лит. galeti «могти», galià «сила, здатність», gãlimas «можливий», ірл. gal «хоробрість», кімр. gallu «могти»;
первісне значення golěmьnъ, як і golěmъ, – очевидно, «великий», звідки через значення «дужий; здібний, спритний» сучасна семантика;
форма голі́нний пізніша, з первісної *голімний;
звʼязок з гр. ἀποφώλιος «нікчемний, непридатний» (Bezzenberger у кн. Stokes 107) сумнівний так само, як і спорідненість з гр. μεγαλο«великий», що передбачає перестановку приголосних у псл. слові (Machek ESJČ 174);
р. [голя́мо] «багато, дуже», п. ст. golemy «великий», ч. ст. holemý, болг. голя́м, м. голем «тс.», схв. гòлем «великий, величезний», [гȍлијеман] «тс.» (‹*golěmьnъ), стсл. голѣмъ «великий»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
голенний
«тс.»
гольні́йший
(вищий ступінь від голі́нний)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| голя́м | болгарська |
| ἀποφώλιος «нікчемний, непридатний» | грецька |
| μεγαλο «великий» | грецька |
| gal «хоробрість» | ірландська |
| gallu «могти» | кімрська |
| galeti «могти» | литовська |
| голем «тс.» | македонська |
| golemy «великий» | польська |
| *golěm-ьn-ъ | праслов’янська |
| слові | праслов’янська |
| голя́мо «багато, дуже» | російська |
| гòлем «великий, величезний» | сербохорватська |
| голѣмъ «великий» | старослов’янська |
| гȍлијеман «тс.» (‹*golěmьnъ) | українська |
| holemý | чеська |
| -m- | ? |
| galià «сила, здатність» | ? |
| gãlimas «можливий» | ? |
| golěmьnъ | ? |
| golěmъ «дужий; здібний, спритний» | ? |
| голі́нний | ? |
| голімний | ? |
| golemy «великий» | ? |
| holemý | ? |
горобе́ць «Passer domesticus» (орн.)
псл. *vorьbjь, *ѵorbьcь, (лехітське) [*ѵorbъlь];
споріднене з гр. ῥόβιλλος «рід птаха», лит. žvìrblis «горобець», лтс. zvirbulis «тс.» (балтійські слова видозмінені контамінацією з іншими, очевидно, звуконаслідувальними словами на ž-, лтс. z-, пор. лтс. zvañdzinât «дзвеніти»);
походження слова неясне;
припускають (Преобр. І 96; Machek ESJČ 627) звуконаслідувальне походження;
укр. г- зам. первісного в-, очевидно, під впливом сприйняття останнього як протетичного (типу в- у вівця́, вого́нь, ву́лиця) і заміни іншим протетичним придиховим г- (як у горі́х, го́стрий тощо);
сумнівна гіпотеза про псл. *γvorb- (Шахматов ИОРЯС 17/1, 288), а також про спорідненість псл. слова з гот. sparwa «горобець», двн. sparo, нвн. Sperling, дангл. spearwa «тс.» (Machek тж);
р. воробе́й, (пд.) [вирябе́й], бр. верабе́й, др. воробии, п. wróbel, [wróbel], ст. wrobl, wróbl, ч. слц. vrabec, вл. wrobl, нл. robel, [wróbel], болг. врабе́ц, м. врабец, схв. вра́бац, слн. vrábec, стсл. врабии;
Фонетичні та словотвірні варіанти
веребе́й
веребе́ц
ворабель
воробʼя́
воробʼя́чка
«горобиний послід»
воробе́й
воробе́нь
воробе́ць
вороби́ця
воробня́
(зб.)
воро́бок
воробчи́ха
горобʼя́
горобʼя́тник
«вид яструба»
горобʼя́чий
горобе́й
горобе́ль
«тс.»
горобеня́
гороби́ний
гороби́нячий
горо́бка
горобли́ха
горобли́чка
горобси́ця
«горобчиха»
горобцюва́ння
«легковажне, розпусне життя»
горобчи́ха
горобчи́ця
оробе́йко
оробе́ць
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| верабе́й | білоруська |
| врабе́ц | болгарська |
| wrobl | верхньолужицька |
| sparwa «горобець» | готська |
| ῥόβιλλος «рід птаха» | грецька |
| spearwa «тс.» | давньоанглійська |
| sparo | давньоверхньонімецька |
| воробии | давньоруська |
| zvirbulis «тс.» (балтійські слова видозмінені контамінацією з іншими, очевидно, звуконаслідувальними словами на ž-, лтс. z-, пор. лтс. zvañdzinât «дзвеніти») | латиська |
| žvìrblis «горобець» | литовська |
| врабец | македонська |
| robel | нижньолужицька |
| Sperling | нововерхньонімецька |
| wróbel | польська |
| *vorьbjь | праслов’янська |
| *γvorb- | праслов’янська |
| слова | праслов’янська |
| воробе́й (пд.) | російська |
| вра́бац | сербохорватська |
| vrabec | словацька |
| vrábec | словенська |
| врабии | старослов’янська |
| г- | українська |
| wróbel | українська |
| wróbel | українська |
| vrabec | чеська |
| *ѵorbьcь | ? |
| *ѵorbъlь | ? |
| первісного | ? |
| г- (як у горі́х, го́стрий тощо) | ? |
| wrobl | ? |
| wróbl | ? |
кундо́ситися «повільно збиратися»
очевидно, пов’язане з кундо́сити, початково «тіпати (куделю, льон)», звідки первісне значення слова «возитися (з куделею, льоном); (перен.) клопотатися в господарських справах» (про жінок);
сумнівне зближення (Даль II 561) з р. [гундоситься] «?» і далі, очевидно, з гундо́сить «гугнявити; [випрохувати]»;
р. (смол.) [кундо́ситься] «возитися, клопотатися, піклуватися»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гундоситься «?» | російська |
| кундо́ситься «возитися, клопотатися, піклуватися» (смол.) | російська |
| кундо́сити | ? |
| початково «тіпати (куделю, льон)» | ? |
| слова «возитися (з куделею, льоном); (перен.) клопотатися в господарських справах» (про жінок) | ? |
| гундо́сить «гугнявити; [випрохувати]» | ? |
сли́ти «славитися»
псл. slūti (‹*slou-) «називатися, говоритися, поширюватися (про чутки)», slyti (‹*slū-) «тс.», пов’язані з slovo «слово», slava «слава», slūxъ «слух»;
споріднене з лтс. sluvêt «слити», slūt «поширюватися, ставати відомим», sludinât «оголошувати», дінд. śrutáḥ «почутий, відомий», śrútiḥ «слух, вухо, слухання», śṛṇṓti «чує», ав. srū˘ti- «повідомлення», srū˘ta- «почутий», гр. ϰλέομαι (ϰλέω) «славлю, вихваляю», ϰλυ̃ϑι «слухай», ϰλυτός «славний», лат. clueo, -ēre «зватися», ірл. clunim «чую», двн. hlūt «голосний», вірм. lu «відомий», lur «слухання, чутка, повідомлення»;
іє. *k῀leu-, *k῀lū- «слухати»;
р. слыть, слыву́, ст. слову́ «славитися, вважатися», бр. слыць «тс.», др. слути, слову «тс.; називатися», слытие «назва», п. słynąć «славитися», ч. slouti, sluji, slynouti, ст. slúti, slovu «слити», слц. slut’, slujem «називатися, вважатися», слн. slúti, slôvem, slújem «славитися», стсл. слоути, словѫ «зватися, слити»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ослиня́тися
«давати про себе звістку»
сли́нути
«розноситися, розголошуватися»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| srū˘ti- «повідомлення» | авестійська |
| srū˘ta- «почутий» | авестійська |
| слыць «тс.» | білоруська |
| lu «відомий» | вірменська |
| lur «слухання, чутка, повідомлення» | вірменська |
| ϰλέομαι «славлю, вихваляю» (ϰλέω) | грецька |
| ϰλυ̃ϑι «слухай» | грецька |
| ϰλυτός «славний» | грецька |
| hlūt «голосний» | давньоверхньонімецька |
| śrutáḥ «почутий, відомий» | давньоіндійська |
| śrútiḥ «слух, вухо, слухання» | давньоіндійська |
| śṛṇṓti «чує» | давньоіндійська |
| слути | давньоруська |
| слову «тс.; називатися» | давньоруська |
| слытие «назва» | давньоруська |
| *k῀leu- | індоєвропейська |
| *k῀lū- «слухати» | індоєвропейська |
| clunim «чую» | ірландська |
| clueo | латинська |
| sluvêt «слити» | латиська |
| slūt «поширюватися, ставати відомим» | латиська |
| sludinât «оголошувати» | латиська |
| słynąć «славитися» | польська |
| slūti «називатися, говоритися, поширюватися (про чутки)» (‹*slou-) | праслов’янська |
| slovo «слово» | праслов’янська |
| slava «слава» | праслов’янська |
| slūxъ «слух» | праслов’янська |
| *slou- | праслов’янська |
| *slū- | праслов’янська |
| slyti | праслов’янська |
| *slou- | праслов’янська |
| *slū- | праслов’янська |
| slyti | праслов’янська |
| слыть | російська |
| слыву́ | російська |
| слову́ «славитися, вважатися» | російська |
| slut' «називатися, вважатися» | словацька |
| slujem «називатися, вважатися» | словацька |
| slúti «славитися» | словенська |
| slôvem «славитися» | словенська |
| slújem «славитися» | словенська |
| слоути | старослов’янська |
| словѫ «зватися, слити» | старослов’янська |
| slouti | чеська |
| sluji | чеська |
| slynouti | чеська |
| slúti «слити» | чеська |
| slovu «слити» | чеська |
ковту́н «філістер, обиватель, міщанин»
запозичення з польської мови;
п. kołtun (з XIX ст.) «небагатий шляхтич або міщанин (зневажливе прізвисько); (пізніше) відстала, обмежена, дріб’язкова людина» виникло, очевидно, як переносне вживання основного значення слова «ковтун; сплутане волосся на голові»;
ч. мор. [koltún, koldún] «неохайна людина, вошивець»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| koltún «неохайна людина, вошивець» | моравське |
| koldún «неохайна людина, вошивець» | моравське |
| kołtun «небагатий шляхтич або міщанин (зневажливе прізвисько); (пізніше) відстала, обмежена, дріб’язкова людина» (з XIX ст.) | польська |
| koltún «неохайна людина, вошивець» | чеська |
| koldún «неохайна людина, вошивець» | чеська |
| слова «ковтун; сплутане волосся на голові» | ? |
коло́дка «висячий замок»
очевидно, результат семантичного розвитку слова коло́дка (мала колода) у значенні «засув», на який могло вплинути інше значення слова «дерев’яні кайдани, що одягалися на ноги», оскільки первісно висячий замок так само складався з двох частин;
може бути також калькою п. kłódka;
р. заст. коло́дки (мн.) «дерев’яне пристосування, що одягалося на ноги арештантам», п. kłódka «висячий замок», ч. kladka «засув; [висячий замок]», слц. [kladka] «висячий замок»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
коло́дочка
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| kłódka | польська |
| kłódka «висячий замок» | польська |
| коло́дки «дерев’яне пристосування, що одягалося на ноги арештантам» (мн.) | російська |
| kladka «висячий замок» | словацька |
| kladka «засув; [висячий замок]» | чеська |
| коло́дка «засув» (мала колода) | ? |
| слова «дерев’яні кайдани, що одягалися на ноги» | ? |
| коло́дки «дерев’яне пристосування, що одягалося на ноги арештантам» (мн.) | ? |
юрисди́кція «право проводити суд; галузь, на яку поширюється це право»
запозичення з латинської мови;
лат. jūrisdictiō «ведення судівництва, судовий розгляд» є складним словом, перша частина якого пов’язана зі словом jūs (род. в. одн. jūris) «право, влада, суд», спорідненим із дінд. yōḥ «хай живе! (хай буде) здоров!», ав. yaoždaδaiti «робить здоровим, зціляє; ритуально очищує», а друга – з дієсловом dico «говорю (‹ указую), кажу»;
отже, первісне значення слова «наказ закону»;
р. болг. юрисди́кция, бр. юрысды́кцыя, п. jurysdykcja, ч. jurisdikce, слц. jurisdikcia, схв. jyрисдѝкциja, слн. jurisdíkcija;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| yaoždaδaiti «робить здоровим, зціляє; ритуально очищує» | авестійська |
| юрысды́кцыя | білоруська |
| юрисди́кция | болгарська |
| yōḥ «хай живе! (хай буде) здоров!» | давньоіндійська |
| jūrisdictiō «ведення судівництва, судовий розгляд» | латинська |
| jurysdykcja | польська |
| юрисди́кция | російська |
| jyрисдѝкциja | сербохорватська |
| jurisdikcia | словацька |
| jurisdíkcija | словенська |
| jurisdikce | чеська |
| jūris «право, влада, суд» | ? |
| dico «говорю (‹ указую), кажу» | ? |
| слова «наказ закону» | ? |
юриско́нсульт «постійний консультант з юридичних питань»
запозичення з латинської мови;
лат. jūrisconsultus «правознавець» є складним словом, утвореним із компонентів jūs (род. в. одн. jūris «право») і cоnsultus «обізнаний, досвідчений», похідного від cōnsŭlo «обговорюю, раджуся, обмірковую»;
отже, первісне значення слова «обізнаний із правом (законами)»;
р. юриско́нсульт, бр. юрыско́нсульт, п. juryskonsult, болг. юрисконсу́лт, схв. jурисконзултус;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| юрыско́нсульт | білоруська |
| юрисконсу́лт | болгарська |
| jūrisconsultus «правознавець» | латинська |
| juryskonsult | польська |
| юриско́нсульт | російська |
| jурисконзултус | сербохорватська |
| cоnsultus «обізнаний, досвідчений» | ? |
| cōnsŭlo «обговорюю, раджуся, обмірковую» | ? |
| слова «обізнаний із правом (законами)» | ? |
щабе́ль «поперечка в драбині, у полудрабку»
псл. [*ščebьlь];
зіставлялося з лит. skebérda «уламки», лтс. skabarda «тс.», лат. sсobis «опилки», укр. скобли́ти, які зводяться до іє. *skabh- «вирізати», отже, первісне значення слова «щось вирізане», а також «щось нарізане, наскоблене»;
припускалася спорідненість з р. шта́бель (Фасмер IV 476), щебло́ «тріска» (Brückner 542);
п. szczebel «щабель; [стебло; держак]», ч. štebel «щабель», слц. štebel’, [stebel’] «тс.», вл. štela «щабель; спиця (в колесі)», štel «щабель»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
щабли́на
щаблюва́тий
«худий такий, що видно ребра»
щабля́стий
«такий, що має щаблі»
щебе́ль
«тс.»
щебельча́стий
(щебельча́сті но́ги «цибаті ноги»)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| štela «щабель; спиця (в колесі)»«щабель» | верхньолужицька |
| štel «щабель; спиця (в колесі)»«щабель» | верхньолужицька |
| *skabh- «вирізати» | індоєвропейська |
| sсobis «опилки» | латинська |
| skabarda «тс.» | латиська |
| skebérda «уламки» | литовська |
| szczebel «щабель; [стебло; держак]» | польська |
| *ščebьlь | праслов’янська |
| шта́бель | російська |
| štebel' | словацька |
| скобли́ти | українська |
| stebel' «тс.» | українська |
| štebel «щабель» | чеська |
| слова «щось вирізане» | ? |
| також «щось нарізане, наскоблене» | ? |
| щебло́ «тріска» | ? |
щави́ти «чавити»
псл. [*sъčaviti];
похідне від sъčava (‹ *sъkěva, *sъkjava) «сік»;
отже, первісне значення слова «робити (з чогось) сік»;
р. [щави́ть] «чавити, тиснути», слц. (розм.) št’avit’ sa «мучитися», болг. ща́вя «вичиняю (шкіру)», м. штави «чинить (вичиняє) шкіру», схв. шта̏вити «чинити (шкіру)»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ща́вя «вичиняю (шкіру)» | болгарська |
| штави «чинить (вичиняє) шкіру» | македонська |
| *sъčaviti | праслов’янська |
| щави́ть «чавити, тиснути» | російська |
| вити «чинити (шкіру)» | сербохорватська |
| št'avit' sa «мучитися» (розм.) | словацька |
| *sъkjava «сік» | ? |
| слова «робити (з чогось) сік» | ? |
ща́стя «стан повного задоволення життям»
псл. sъčęstьje, де sъ- розглядається як споріднене з дінд. su- «добрий», рештa ж слова як похідне від čęstь, укр. части́на;
отже, первинне значення слова «добра частина (частка)»;
sъ- пов’язувалося також з префіксом sъ- (укр. с-), при якому реконструювалося первісне значення слова «частка; спільна участь»;
р. сча́стье, бр. шча́сце, др. съчастиѥ п. szczęście, ч. štěstí, слц. št’astie, болг. ща́стие, цсл. съчѧстьникъ «той, хто бере участь; причетний», съчѧстьнъ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
нещасли́вець
неща́сник
«нещасний чоловік»
неща́сни́ця
«нещасна жінка»
неща́стя
поща́сність
«щастя, везіння»
унещасли́вити
ущасли́вити
ше́стє
«щастя»
щасли́вець
щасли́вий
щасли́вити
«ущасливлювати»
ща́сний
ща́сниця
«щасливець, щасливиця»
щасти́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| шча́сце | білоруська |
| ща́стие | болгарська |
| su- «добрий» | давньоіндійська |
| съчастиѥ | давньоруська |
| sъčęstьje | праслов’янська |
| сча́стье | російська |
| št'astie | словацька |
| части́на | українська |
| съчѧстьнъ «тс.» | українська |
| съчѧстьникъ «той, хто бере участь; причетний» | церковнослов’янська |
| štěstí | чеська |
| sъ- | ? |
| слова «добра частина (частка)» | ? |
| sъ- (укр. с-) | ? |
| слова «частка; спільна участь» | ? |
ще́бінь «подрібнене каміння, цегла для будівельних та дорожніх робіт»
псл. [ščebьnь];
утворення, споріднене з лит. skebérda «уламки», лтс. skabar̂da «тс.», лат. scobis «опилки», які зводяться до іє. *skā˘bh-/skē˘bh- «вирізати», що наявний також (з іншим вокалізмом) в укр. ско́бель, скобли́ти;
первісне значення слова «щось нарізане (наскоблене, подрібнене, настругане)»;
р. ще́бень, бр. шчэ́бень;
Фонетичні та словотвірні варіанти
защебени́ти
ще́бель
«щебінь»
щебени́стий
щебі́нка
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| шчэ́бень | білоруська |
| *skā˘bh-/skē˘bh- «вирізати» | індоєвропейська |
| scobis «опилки» | латинська |
| skabar̂da «тс.» | латиська |
| skebérda «уламки» | литовська |
| ščebьnь | праслов’янська |
| ще́бень | російська |
| ско́бель | українська |
| скобли́ти | ? |
| слова «щось нарізане (наскоблене, подрібнене, настругане)» | ? |
щепта́ «пучка, щіпка»
псл. [ščьpъtъ, ščipъta, ščepъta] пов’язані з ščipati і споріднені з лтс. šķipsna «пасмо, пучок; пучка, щіпка», šķipsta, šķipuôsts «тс.»;
отже, первісне значення слова «щось відщипнуте»;
р. ще́по́ть «пучка, щіпка», [ще́пти́] «пальці (на руках)», бр. [шчэ́паць] «пучка, щіпка», др. щьпъ «утрата; ущерблення місяця», п. szczypta «пучка, щіпка», ч. [štěpta, ščepta], слц. [štepka], вл. šćěpko, слн. ščepèc «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
щепо́тка
що́патка
щопо́тка
щопта́
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| шчэ́паць «пучка, щіпка» | білоруська |
| šćěpko | верхньолужицька |
| щьпъ «утрата; ущерблення місяця» | давньоруська |
| šķipsna «пасмо, пучок; пучка, щіпка» | латиська |
| szczypta «пучка, щіпка» | польська |
| ščьpъtъ | праслов’янська |
| ščipъta | праслов’янська |
| ščepъta | праслов’янська |
| ще́по́ть «пучка, щіпка» | російська |
| štepka | словацька |
| ščepèc «тс.» | словенська |
| ще́пти́ «пальці (на руках)» | українська |
| štěpta | чеська |
| ščepta | чеська |
| šķipsta | ? |
| šķipuôsts «тс.» | ? |
| слова «щось відщипнуте» | ? |
щимки́ «лещата» (мн.)
утворення, похідне від дієслова *щеми́ти «стискати» (пор. защеми́ти, прищеми́ти і т. ін.);
первісне значення слова «знаряддя для защемлювання, затискання»;
р. [щемки́, щомы́] (мн.) «дерев’яні лещата», [щеми́ло, щемло́] «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
щи́мка
«лещата, затискач, прес»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| щомы́ «дерев’яні лещата» (мн.) | українська |
| щеми́ло | українська |
| щемло́ «тс.» | українська |
| *щеми́ти «стискати» (пор. защеми́ти, прищеми́ти і т. ін.) | ? |
| слова «знаряддя для защемлювання, затискання» | ? |
| щемки́ | ? |
щі́пка «пучка (невелика кількість чогось, узята трьома пальцями)»
фонетичний варіант первісного *щи́пка (пор. укр. щи́почка «шматочок; крихітка»), похідного від щипа́ти;
отже, первісне значення слова «те, що вщипується (береться пучками)»;
п. ст. szczypka «пучка, щіпка», ч. štipka, štipec, слц. štipka «тс.», вл. šćipka «пучка (тютюну)», нл. šćipka «пучка, щіпка», болг. щи́пка «щіпка; прищіпка; заколка»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| щи́пка «щіпка; прищіпка; заколка» | болгарська |
| šćipka «пучка (тютюну)» | верхньолужицька |
| šćipka «пучка, щіпка» | нижньолужицька |
| szczypka «пучка, щіпка» | польська |
| štipka «тс.» | словацька |
| štipka | чеська |
| štipec | чеська |
| *щи́пка (пор. укр. щи́почка «шматочок; крихітка») | ? |
| щипа́ти | ? |
| слова «те, що вщипується (береться пучками)» | ? |
| szczypka «пучка, щіпка» | ? |
що́гла «високий стовп на кораблі (для вітрил і под.)»
очевидно, утворення з первісного шогла як закономірного рефлексу др. шегла, що походить від дшв. *sigla (пор. дісл. sigla) «щогла», пов’язаного з дісл. sёgl, шв. segel «вітрило», які певної етимології не мають;
можливо, зводяться до кореня іє. *sek-, відбитого в псл. *sěkti, укр. сі́кти́;
отже, первісне значення слова «відрізаний (відсічений) шматок, смуга полотна»;
менш вірогідне пов’язання укр. що́гла з ч. štíhló «стрункий, худий» і з р. щёголь (Ильинский РФВ 73, 298), з н. Stange «жердина», Stengel «стебло» (Горяев Доп. 1, 58);
р. [щегла́] «щогла, стовбур, брус, жердина для прапора», [що́гла, шо́гла, ша́гла] «щогла», др. шьгла, шегла «сходи з однієї колоди із зарубками»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
щогли́стий
щоглови́к
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| sёgl | давньоісландська |
| шегла | давньоруська |
| шьгла | давньоруська |
| *sigla «щогла» (пор. дісл. sigla) | давньошведська |
| *sek- | індоєвропейська |
| Stange «жердина» | німецька |
| *sěkti | праслов’янська |
| щёголь | російська |
| щегла́ «щогла, стовбур, брус, жердина для прапора» | російська |
| сі́кти́ | українська |
| що́гла | українська |
| що́гла | українська |
| шо́гла | українська |
| ша́гла «щогла» | українська |
| шегла «сходи з однієї колоди із зарубками» | українська |
| štíhló «стрункий, худий» | чеська |
| segel «вітрило» | шведська |
| шогла | ? |
| слова «відрізаний (відсічений) шматок, смуга полотна» | ? |
| Stengel «стебло» | ? |
чо́ве́н «невелике, переважно веслове судно»
псл. *čьl̥nъ ( *kьlnъ);
споріднене з лит. kélmas «стовбур дерева», лтс. ce̦lˆms «тс.», двн. scalm «корабель», дісл. kjîll, skalpr «тс.», снн. holm «поперечна балка», дангл. helma «рукоятка рульового весла», гр. σϰαλμός «кілок для весла»;
іє. *kilno-s;
далі пов’язується з коло́да ( іє. *(s)kÁel-/(s)kol- «рубати; довбати»);
первісне значення слова «видовбаний стовбур дерева»;
спроба пов’язати з клен (Черных Очерк 249; Соболевский Slavia 5, 445) викликає сумнів;
р. чёлн «човен», бр. чо́вен, др. челнъ, чьлнъ, члънъ, челонъ «човен; кубок у вигляді човна», п. czîłno «човен», ст. czîłn, ч. člun, слц. čln, вл. čołm, нл. cołn, полаб. cåu̯n ( *čl̥’nъ), болг. [чльнъ], [члун], м. чолн, [чун], схв. чуˇн, слн. čôln, цсл. члънъ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
чове́нний
чове́нник
«весляр, човняр»
чове́нце
човн
«човен»
човна́р
«майстер, що виготовляє човни»
чо́вник
«вид орнаменту у вишивці; вид писанки»
човникова́тий
(у вигляді човна)
човнико́вий
човно́
«човен»
човнови́й
човно́к
«човник»
човня́р
чо́ник
чо́нок
«ткацький човник»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чо́вен | білоруська |
| чльнъ | болгарська |
| čołm | верхньолужицька |
| σϰαλμός «кілок для весла» | грецька |
| helma «рукоятка рульового весла» | давньоанглійська |
| scalm «корабель» | давньоверхньонімецька |
| kjîll | давньоісландська |
| челнъ | давньоруська |
| *kilno-s | індоєвропейська |
| ce̦lˆms «тс.» | латиська |
| kélmas «стовбур дерева» | литовська |
| чолн | македонська |
| cołn | нижньолужицька |
| cåu̯n ( *čl̥’nъ) | полабська |
| czîłno «човен» | польська |
| *č ( *kьlnъ) | праслов’янська |
| чёлн «човен» | російська |
| чу | сербохорватська |
| holm «поперечна балка» | середньонижньонімецька |
| čln | словацька |
| čôln | словенська |
| чьлнъ | українська |
| члънъ | українська |
| челонъ «човен; кубок у вигляді човна» | українська |
| члун | українська |
| чун | українська |
| члънъ «тс.» | церковнослов’янська |
| člun | чеська |
| skalpr «тс.» | ? |
| коло́да «рубати; довбати» ( іє. *(s)kÁel-/(s)kol- | ? |
| слова «видовбаний стовбур дерева» | ? |
| клен | ? |
| czîłn | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України