ПЛУГИ — ЕТИМОЛОГІЯ

плуг

псл. plugъ «плуг»;
загальновизнаної етимології не має;
можливо, похідне утворення від plužiti «тягти по землі», з яким пов’язане ч. plouhati, ploužiti «тс.», п. ст. [płużyć] «тягатися; волочитися, вештатися», укр. [плуга́нити] «повільно йти, плентатися», де, як і в псл. plugъ «плуг», основа plu-g- визнається суфіксальним розширенням давнього іє. *plou̯- (*pleu̯-) «тягти; текти, лити, литися» (Brückner AfSlPh 23, 626; Machek ESJČ 463–464; Holub–Lyer 379; Мартынов Сл.-герм. взаимод. 175–178; Трубачев Сл. языкозн. 1988, 307; Moszyński JP 36, 1–5; Terras ZfSlPh 19, 123);
менш імовірне виведення слов’янських форм (Фасмер III 287; Преобр. II 78; Brückner 422; AfSlPh 42, 142; Holub–Kop. 206; Schuster-Šewc 1093–1094; Skok II 690; Критенко Вступ 532; Мейе ОЯ 130; Kiparsky GLG 258; Mеringer IF 16, 184–185; 17, 100–101; 18, 244–245; Uhlenbeck AfSlPh 15, 490; PBrB 35, 176–177; Torp 222; van Wijk LF 23, 366–367; 28, 125–126; Meillet Études 179; Stender-Petersen 407–408) з пгерм. *plōga «плуг», до якого зводяться двн. pfluog, pfluoc, дісл. plógr, пізнє дангл. plōg, plōh «тс.»;
р. бр. болг. м. плуг «плуг», др. плугъ, п. нл. pług, ч. слц. pluh, вл. płuh, полаб. plaug, płäug, схв. плу̏г, слн. plúg, стсл. плоугъ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

передплу́жник
підплужанки «бики до плуга»
підплу́жник «віл, придатний для роботи з плугом»
плуга́р «той, хто оре плугом; той, хто працює біля плуга на копальних роботах»
плуга́та́р
плуга́ти́р «плугатар»
плуга́тор
плуга́ч
плугове́ «податок від плуга»
плугови́ця «відбування панщини з плугом»
плуго́тар
плужани́н
плу́жи́ти «орати плугом; об- робляти землю плужком; везти, таланити»
плужкова́ть «прополювати за допомогою підгортальника»
плужни́й «оснащений плугом»
плу́жник «тс.»
плужни́ця «вид плуга, косуля»
плужо́к «невеликий культиватор»
поплу́жне «поземельний податок від плуга» (заст.)
розплу́га «борозна»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
плуг «плуг» білоруська
плуг «плуг» болгарська
płuh верхньолужицька
plōg давньоанглійська
plōh «тс.» давньоанглійська
pfluog давньоверхньонімецька
pfluoc давньоверхньонімецька
plógr давньоісландська
плугъ давньоруська
*plou̯- «тягти; текти, лити, литися» (*pleu̯-)(Brückner AfSlPh 23, 626; Machek ESJČ 463--464; Holub--Lyer 379; Мартынов Сл.-герм. взаимод. 175--178; Трубачев Сл. языкозн. 1988, 307; Moszyński JP 36, 1--5; Terras ZfSlPh 19, 123) індоєвропейська
плуг «плуг» македонська
pług нижньолужицька
plaug полабська
płäug полабська
płużyć «тягатися; волочитися, вештатися» (ст.) польська
pług польська
*plōga «плуг» прагерманська
plugъ «плуг» праслов’янська
plužiti «тягти по землі» праслов’янська
plugъ «плуг» праслов’янська
плуг «плуг» російська
плу̏г сербохорватська
pluh словацька
plúg словенська
плоугъ «тс.» старослов’янська
плуга́нити «повільно йти, плентатися» українська
plouhati чеська
ploužiti «тс.» чеська
pluh чеська

утю́г «праска; пристрій для вирівнювання ґрунтових доріг, полів; [(перен., ірон.) телепень Чаб]»

запозичення з тюркських мов;
пор. тур. ütü «утюг», ütülemek «утюжити», аз. γтγ «утюг», каз.-тат. Ѳте «тс.», каз. γтік, башк. γтек, джерелом яких є корінь öt-/üt- «проходити крізь, через, мимо»;
форми з кінцевим -г у російській мові могли виникнути під впливом плуг, круг тощо;
р. утю́г, бр. уцю́г (тех.), [вуцю́г], п. [uciuk], болг. юти́я, м. схв. (заст.) у̀тиja;
Фонетичні та словотвірні варіанти

вутю́г «праска»
отю́г «тс.»
утю́ження
утю́жильний
утю́жильник
утю́жити
утю́жка
утю́жний
утю́жник
Етимологічні відповідники

Слово Мова
γтγ «утюг» азербайджанська
γтек башкирська
уцю́г (тех.) білоруська
вуцю́г білоруська
юти́я болгарська
γтік казахська
у̀тиja (заст.) македонська
uciuk польська
плуг російська
круг російська
утю́г російська
у̀тиja (заст.) сербохорватська
ütü «утюг» турецька
ütülemek «утюжити» турецька
Ѳте «тс.» ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України