ЛЮТУВАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

лютува́ти «паяти» (техн. заст.)

нвн. löten, свн. lœten «паяти» є похідним від свн. lōt «свинець (нвн. Lot «сплав металів для паяння»);
через посередництво польської мови запозичено з німецької;
бр. літава́ць «паяти», п. lutować, litować, ч. letovati, слц. letovat’, вл. letować «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

відлютува́ти «відпаяти»
злютува́ти «скріпити, спаяні»
розлютува́тися «розпаятися»
улютува́ти «впаяти»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
літава́ць «паяти» білоруська
letować «тс.» верхньолужицька
löten нововерхньонімецька
Lot нововерхньонімецька
lutować польська
litować польська
lœten «паяти» середньоверхньнімецька
lōt «свинець (нвн. Lot «сплав металів для паяння» середньоверхньнімецька
letovat' словацька
letovati чеська

лют «гвіздок, яким стягують кільцеві скоби на ободі колеса; цвях, що служить заклепкою при зрощуванні залізних шин Па»

результат видозміни назви [ню́та] «заклепка», ([нютува́ти] «заклепувати»), зближеної з лютува́ти «паяти»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ню́та «заклепка» українська
лютува́ти «паяти» українська
нютува́ти українська

лю́тий «хижий, злий; жорстокий, суворий»

єдиної етимології не має;
зіставлялося з кімр. llid (*lūto-) «гнів, шал» (Bern. I 759–760; Младенов 284; Pokorny 691), з тох. lyutār «дуже, занадто» (з суфіксом порівняльного ступеня -(t)ero-, Fraenkel IF 50, 14–15;
Bern. I 760), з лит. lutis (liútis) «буря» (Младенов 284; Bern. IF 10, 153), припускалася спорідненість з нім. Wild «дикий» з переходом іє. *velto › *leuto (Machek ESJČ 337; ZfSlPh 24/1, 116), а також можливість запозичення пракельт. *luto- «гнів» (Lehr-Spławiński RSl 18, 6);
пов’язувалося з гр. λύσσα «біс; шал, скаженість» (Fick І 541; Младенов 284), припускалася можливість зв’язку з нім. liederlich «розпусний», лат. lubido «пристрасть», псл. ljubiti «любити» (Младенов 284), з лит. laũns «злий, поганий» (Endzelin BB 27, 191);
реконструюється іє. *lēut-/lūt- «лютий» (Pokorny 691), *leu- «відрізувати, відокремлювати» (Петлева Этимология 1979, 42–50);
псл. ljutъ «грізний, суворий, жорстокий, дикий; гострий, пекучий» (про диких звірів, отруйних змій, сильний мороз, вогонь, негоду та ін.);
р. лю́тый «суворий, жорстокий; тяжкий; охочий до чогось», [люто́й] «прудкий, відважний, сильний», бр. лю́ты «суворий, жорстокий, розгніваний; дуже сильний», др. лютыи «жорстокий, дикий, злий», п. luty «холодний, морозний; суворий, жорстокий, дикий», ч. lítý «дикий, розлючений», ст. l’úty «дикий, кровожерний, жорстокий, гострий; раптовий», слц. l’úty «суворий, жорстокий, злий», нл. luto «прикро, боляче», болг. лют «жорстокий; поривчастий, тяжкий; гострий, пекучий; отруйний; [кислий]», м. лут «злий, жорстокий, суворий; пекучий», схв. љу̑т «гострий, пекучий; [кислий]; дикий, жорстокий, тяжкий; твердий; ламкий», слн. ljút «жорстокий, злий, дикий; гострий, пекучий», стсл. лютъ «дикий, жорстокий, трудний; раптовий»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

відлютува́ти «перестати лютувати, [перезли́тися
влю́титися «розсердитися, спалахнути гнівом»
залю́тий «лютий»
залютува́ти «стати лютим, розбушуватися»
залютува́тися «розлютитися»
запрелю́тий «дуже злий»
злюті́ти «стати лютим»
злютува́тися «тс.»
лю́ти́ти «сердити, злити»
лю́ти́тися «сердитися; бути дуже сильним (про мороз, негоду)»
люті́ти «ставати лютим; лютитися»
люті́шати
лю́тно «морозно з холодним вітром; холодно О, МСБГ; cердито, люто МСБГ»
лютова́ти «злити, сердити»
лю́тощі «почуття роздратування, злості, гніву»
лютува́ти «виявляти злість, сердитися; виявлятися з надзвичайною силою (про мороз, негоду»
лютува́тися «тс.»
лють «тс.; лютування; холод; [дріж від холоду Пі]»
олюти́тися «розлютуватися»
пра́лютий «дуже злий»
прелю́тий «тс.»
розлюти́ти
розлюті́лий
розлютува́ти
розлю́чений
розлю́чувати
Етимологічні відповідники

Слово Мова
лю́ты «суворий, жорстокий, розгніваний; дуже сильний» білоруська
лют «жорстокий; поривчастий, тяжкий; гострий, пекучий; отруйний; [кислий]» болгарська
λύσσα «біс; шал, скаженість» грецька
лютыи «жорстокий, дикий, злий» давньоруська
*velto індоєвропейська
*leuto індоєвропейська
*leu- «відрізувати, відокремлювати» індоєвропейська
llid «гнів, шал» (*lūto-)(Bern. I 759--760; Младенов 284; Pokorny 691) кімрська
*lūto- кімрська
lubido «пристрасть» латинська
lutis «буря» (liútis)(Младенов 284; Bern. IF 10, 153) литовська
liútis литовська
laũns «злий, поганий» литовська
лут «злий, жорстокий, суворий; пекучий» македонська
luto «прикро, боляче» нижньолужицька
Wild «дикий» німецька
liederlich «розпусний» німецька
luty «холодний, морозний; суворий, жорстокий, дикий» польська
*luto- «гнів» пракельтська
ljubiti «любити» праслов’янська
ljutъ «грізний, суворий, жорстокий, дикий; гострий, пекучий» (про диких звірів, отруйних змій, сильний мороз, вогонь, негоду та ін.) праслов’янська
лю́тый «суворий, жорстокий; тяжкий; охочий до чогось» російська
люто́й «прудкий, відважний, сильний» російська
љу̑т «гострий, пекучий; [кислий]; дикий, жорстокий, тяжкий; твердий; ламкий» сербохорватська
l'úty «суворий, жорстокий, злий» словацька
ljút «жорстокий, злий, дикий; гострий, пекучий» словенська
лютъ «дикий, жорстокий, трудний; раптовий» старослов’янська
lyutār «дуже, занадто» (з суфіксом порівняльного ступеня -(t) тохарська А
-(t)ero- тохарська А
lítý «дикий, розлючений» чеська
l'úty «дикий, кровожерний, жорстокий, гострий; раптовий» (ст.) чеська
*lēut-/lūt- «лютий» ?

лютува́т «хворіти на шлунково-кишкову хворобу (переважно про поросят)»

пов’язане з лютува́ти «шаленіти, злитися», псл. ljutovati «тс.; бути в тяжкій ситуації, хворіти», похідним від ljutъ «лютий; гострий, пекучий»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ljutovati «тс.; бути в тяжкій ситуації, хворіти» праслов’янська
ljutъ «лютий; гострий, пекучий» праслов’янська
лютува́ти «шаленіти, злитися» українська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України