ЛЮТУВАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
лютува́ти «паяти» (техн. заст.)
нвн. löten, свн. lœten «паяти» є похідним від свн. lōt «свинець (нвн. Lot «сплав металів для паяння»);
через посередництво польської мови запозичено з німецької;
бр. літава́ць «паяти», п. lutować, litować, ч. letovati, слц. letovat’, вл. letować «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
відлютува́ти
«відпаяти»
злютува́ти
«скріпити, спаяні»
розлютува́тися
«розпаятися»
улютува́ти
«впаяти»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
літава́ць «паяти» | білоруська |
letować «тс.» | верхньолужицька |
löten | нововерхньонімецька |
Lot | нововерхньонімецька |
lutować | польська |
litować | польська |
lœten «паяти» | середньоверхньнімецька |
lōt «свинець (нвн. Lot «сплав металів для паяння» | середньоверхньнімецька |
letovat' | словацька |
letovati | чеська |
лют «гвіздок, яким стягують кільцеві скоби на ободі колеса; цвях, що служить заклепкою при зрощуванні залізних шин Па»
результат видозміни назви [ню́та] «заклепка», ([нютува́ти] «заклепувати»), зближеної з лютува́ти «паяти»;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
ню́та «заклепка» | українська |
лютува́ти «паяти» | українська |
нютува́ти | українська |
лю́тий «хижий, злий; жорстокий, суворий»
єдиної етимології не має;
зіставлялося з кімр. llid (*lūto-) «гнів, шал» (Bern. I 759–760; Младенов 284; Pokorny 691), з тох. lyutār «дуже, занадто» (з суфіксом порівняльного ступеня -(t)ero-, Fraenkel IF 50, 14–15;
Bern. I 760), з лит. lutis (liútis) «буря» (Младенов 284; Bern. IF 10, 153), припускалася спорідненість з нім. Wild «дикий» з переходом іє. *velto › *leuto (Machek ESJČ 337; ZfSlPh 24/1, 116), а також можливість запозичення пракельт. *luto- «гнів» (Lehr-Spławiński RSl 18, 6);
пов’язувалося з гр. λύσσα «біс; шал, скаженість» (Fick І 541; Младенов 284), припускалася можливість зв’язку з нім. liederlich «розпусний», лат. lubido «пристрасть», псл. ljubiti «любити» (Младенов 284), з лит. laũns «злий, поганий» (Endzelin BB 27, 191);
реконструюється іє. *lēut-/lūt- «лютий» (Pokorny 691), *leu- «відрізувати, відокремлювати» (Петлева Этимология 1979, 42–50);
псл. ljutъ «грізний, суворий, жорстокий, дикий; гострий, пекучий» (про диких звірів, отруйних змій, сильний мороз, вогонь, негоду та ін.);
р. лю́тый «суворий, жорстокий; тяжкий; охочий до чогось», [люто́й] «прудкий, відважний, сильний», бр. лю́ты «суворий, жорстокий, розгніваний; дуже сильний», др. лютыи «жорстокий, дикий, злий», п. luty «холодний, морозний; суворий, жорстокий, дикий», ч. lítý «дикий, розлючений», ст. l’úty «дикий, кровожерний, жорстокий, гострий; раптовий», слц. l’úty «суворий, жорстокий, злий», нл. luto «прикро, боляче», болг. лют «жорстокий; поривчастий, тяжкий; гострий, пекучий; отруйний; [кислий]», м. лут «злий, жорстокий, суворий; пекучий», схв. љу̑т «гострий, пекучий; [кислий]; дикий, жорстокий, тяжкий; твердий; ламкий», слн. ljút «жорстокий, злий, дикий; гострий, пекучий», стсл. лютъ «дикий, жорстокий, трудний; раптовий»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
відлютува́ти
«перестати лютувати, [перезли́тися]»
влю́титися
«розсердитися, спалахнути гнівом»
залю́тий
«лютий»
залютува́ти
«стати лютим, розбушуватися»
залютува́тися
«розлютитися»
запрелю́тий
«дуже злий»
злюті́ти
«стати лютим»
злютува́тися
«тс.»
лю́ти́ти
«сердити, злити»
лю́ти́тися
«сердитися; бути дуже сильним (про мороз, негоду)»
люті́ти
«ставати лютим; лютитися»
люті́шати
лю́тно
«морозно з холодним вітром; холодно О, МСБГ; cердито, люто МСБГ»
лютова́ти
«злити, сердити»
лю́тощі
«почуття роздратування, злості, гніву»
лютува́ти
«виявляти злість, сердитися; виявлятися з надзвичайною силою (про мороз, негоду»
лютува́тися
«тс.»
лють
«тс.; лютування; холод; [дріж від холоду Пі]»
олюти́тися
«розлютуватися»
пра́лютий
«дуже злий»
прелю́тий
«тс.»
розлюти́ти
розлюті́лий
розлютува́ти
розлю́чений
розлю́чувати
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
лю́ты «суворий, жорстокий, розгніваний; дуже сильний» | білоруська |
лют «жорстокий; поривчастий, тяжкий; гострий, пекучий; отруйний; [кислий]» | болгарська |
λύσσα «біс; шал, скаженість» | грецька |
лютыи «жорстокий, дикий, злий» | давньоруська |
*velto | індоєвропейська |
*leuto | індоєвропейська |
*leu- «відрізувати, відокремлювати» | індоєвропейська |
llid «гнів, шал» (*lūto-)(Bern. I 759--760; Младенов 284; Pokorny 691) | кімрська |
*lūto- | кімрська |
lubido «пристрасть» | латинська |
lutis «буря» (liútis)(Младенов 284; Bern. IF 10, 153) | литовська |
liútis | литовська |
laũns «злий, поганий» | литовська |
лут «злий, жорстокий, суворий; пекучий» | македонська |
luto «прикро, боляче» | нижньолужицька |
Wild «дикий» | німецька |
liederlich «розпусний» | німецька |
luty «холодний, морозний; суворий, жорстокий, дикий» | польська |
*luto- «гнів» | пракельтська |
ljubiti «любити» | праслов’янська |
ljutъ «грізний, суворий, жорстокий, дикий; гострий, пекучий» (про диких звірів, отруйних змій, сильний мороз, вогонь, негоду та ін.) | праслов’янська |
лю́тый «суворий, жорстокий; тяжкий; охочий до чогось» | російська |
люто́й «прудкий, відважний, сильний» | російська |
љу̑т «гострий, пекучий; [кислий]; дикий, жорстокий, тяжкий; твердий; ламкий» | сербохорватська |
l'úty «суворий, жорстокий, злий» | словацька |
ljút «жорстокий, злий, дикий; гострий, пекучий» | словенська |
лютъ «дикий, жорстокий, трудний; раптовий» | старослов’янська |
lyutār «дуже, занадто» (з суфіксом порівняльного ступеня -(t) | тохарська А |
-(t)ero- | тохарська А |
lítý «дикий, розлючений» | чеська |
l'úty «дикий, кровожерний, жорстокий, гострий; раптовий» (ст.) | чеська |
*lēut-/lūt- «лютий» | ? |
лютува́т «хворіти на шлунково-кишкову хворобу (переважно про поросят)»
пов’язане з лютува́ти «шаленіти, злитися», псл. ljutovati «тс.; бути в тяжкій ситуації, хворіти», похідним від ljutъ «лютий; гострий, пекучий»;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
ljutovati «тс.; бути в тяжкій ситуації, хворіти» | праслов’янська |
ljutъ «лютий; гострий, пекучий» | праслов’янська |
лютува́ти «шаленіти, злитися» | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України