ЛУЧИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

лу́чи́ти «єднати; з’єднувати;сполучати»

псл. lǫčiti, початково ітератив до *lękti «гнути, згинати, вигинати», пов’язане також з lǫкъ, укр. лук (зброя), lękъ, укр. ляк;
давнє значення частково збереглося в слн. lóčiti «гнути», ч. ст. lúčiti se «згинатися, хилитися», можливо, також в укр. [вилуча́тися] «триматися криво, мати викривлений хребет», [вилу́чуватися] «вигинатися дугою»;
пізніше, можливо, під впливом префіксальних утворень, відбулося розщеплення семантики слова на «з’єднувати» і «роз’єднувати»;
споріднене з лит. lankúoti «гнути, робити гнучким», lankýti «відвідувати», lánkioti «обходити», лтс. lùocît «нахиляти, направляти», прус. lunkis;
висловлювалась думка, що укр. [лучи́ти] «з’єднувати» є запозиченням з польської мови (Brückner 308);
р. [лучи́ть] «єднати», отлучи́ть, разлучи́ть, случи́ть, бр. лучы́ць «з’єднувати», др. лучити «відокремлювати», п. łączyć «з’єднувати, сполучати», ч. loučili «розділяти», ст. і поет. «з’єднувати», loučiti se «розлучатися, закінчуватися», ст. lúčiti «відокремлювати», слц. lúčit’ «тс.; розлучати», lúčit’ sa «прощатися, відходити», нл. łucyś «з’єднувати, в’язати», болг. лъ́ча «відокремлювати», лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей», м. лачи «відокремлювати, відлучати», схв. лýчити «ділити, відокремлювати», слн. ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти», стсл. лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ви́лука «виділення»
вилуча́ти «виділяти; відокремлювати і брати із стада (свою худобу); [вибирати Я]»
ви́лучка «виняток»
вилучний «винятковий»
відлуча́ти «відокремлювати; віднімати (дитину)»
відлуча́тися «відокремлюватися; розлучатися; виїжджати, виходити на якийсь час»
відлу́чення (від церкви)
відлу́чка
відлу́чний «відокремлений, такий, що відокремився»
відлу́чно «особливо, окремо»
долучи́ти «додати»
залу́ка «затягування в свою компанію; заманювання свійської тварини у двір чи до хліва Я; вербування, приманка, приєднання Пі»
залучи́ти
залу́чно «включно»
злу́ка «з’єднання»
злучи́ти
злу́чка
злу́чний «стосовний до злучки; [зговірливий, схильний Бі]»
злу́чованці «пара волів в упряжці»
луча́ти «тс.»
луча́тиси(са) «тс.»
лучба́ «зв’язування, комунікація; транспорт»
лучи́тися «єднатися, сполучатися»
лу́чка «низка»
наодлу́ці «відокремившись»
нерозлу́чний
позлучи́ти
получи́ти «з’єднати»
прилу́ка «приєднання»
прилучи́ти «додати, приєднати»
прилучи́тися «приєднатися»
розлу́к (у сполученні [на р. повідати] «говорити роздільно»)
розлуки «прощання, розлучення; [різниця ВеУг; знахарський засіб проти чаклування]»
розлу́чена «тс.»
розлу́чений
розлу́чення «розлука; розрив шлюбу»
розлу́чення «відокремлення своєї худоби від спільного стада після закінчення випасання на полонині»
розлучи́ти
розлучі́ння «тс.»
розлу́чний «пов’язаний з розлученням; [переконливий, ясний Нед]»
розлу́чник
розлу́чно «роздільно; розумно, зрозуміло, ясно»
розлучо́нка «жінка, яка розлучилася з чоловіком»
сполу́ка
сполу́чення
сполучи́мий
сполучи́ти
сполучний
сполу́чник
Етимологічні відповідники

Слово Мова
лучы́ць «з’єднувати» білоруська
лъ́ча «відокремлювати» болгарська
лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей» болгарська
лучити «відокремлювати» давньоруська
lùocît «нахиляти, направляти» латиська
lankúoti «гнути, робити гнучким» литовська
lankýti «відвідувати» литовська
lánkioti «обходити» литовська
лачи «відокремлювати, відлучати» македонська
łucyś «з’єднувати, в’язати» нижньолужицька
łączyć «з’єднувати, сполучати» польська
lǫčiti праслов’янська
*lękti «гнути, згинати, вигинати» праслов’янська
lękъ праслов’янська
lǫкъ праслов’янська
lunkis прусська
лучи́ть «єднати» російська
отлучи́ть російська
разлучи́ть російська
случи́ть російська
лýчити «ділити, відокремлювати» сербохорватська
lúčit' «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» словацька
lúčit' sa «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» словацька
lóčiti «гнути» словенська
ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти» словенська
лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати» старослов’янська
лук (зброя) українська
ляк українська
вилуча́тися «триматися криво, мати викривлений хребет» українська
вилу́чуватися «вигинатися дугою» українська
лучи́ти «з’єднувати» українська
lúčiti se «згинатися, хилитися» (ст.) чеська
loučili «розділяти» (ст.) і поет. чеська
loučiti se «з’єднувати»«розлучатися, закінчуватися» чеська
lúčiti «відокремлювати» (ст.) чеська

лу́чи́ти «цілитися; попасти»

псл. lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити», звідки «досягнути, знайти; допустити», lučatі (ітератив), lučiti sę «трапитися»;
споріднене з лит. láukti, láukiu «чекати, очікувати», suláukti «дочекатися, дожити, одержати», lūkėˊti «очікувати», прус. laukīt «шукати», лтс. lũkât «дивитися, поглядати; пробувати», nùolũkât «оглядатися, спостерігати», nùolũks «ціль, намір», дінд. lókate «спостерігає», locanam «око», гр. λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю», кімр. go-lwg «зір, обличчя», llygad (*lukato-) «око»;
іє. *leuk- «дивитися; світити, блищати»;
початкове значення «дивитися за чим-небудь, очікувати», звідки розвинулось «цілитися, кидати, попадати, одержувати»;
менш імовірний зв’язок з гр. λαγκάνω «одержую за жеребом» (Преобр. І 481; Fick І 536; Boisacq 549), а також з псл. lǫčiti, укр. [лу́чи́ти1] «з’єднувати» (Brückner KZ 42, 354–355; Taszycki PF 12, 63; про омонімію в слов’янських мовах див. Булаховський Вибр. пр. III 321);
р. [лучи́ть] «випадати, допускати; послати», [луча́ть] «випадати, допускати; цілитися», [лучи́ться] «трапитися», случи́ться «тс.», слу́чай «випадок», бр. лу́чыць «влучити, попасти», др. лучити «знайти», лучитися «трапитися», п. łuczyć «кинути, мітити; попасти», ч. заст. і поет. lučiti «кинути, кидати, метати», засі. loučeti «метати, стріляти», ст. lučiti «кинути (камінь)», слц. [lúčiť] «кинути (камінь)», нл. łucyś se «траплятися», болг. [лу́ча] «цілитися; попадати», м. [лучи] «кинути», схв. слу́чити се «трапитися; потрапити», ст. лу́чити «знаходити, досягати», слн. ст. і діал. lučíti «кинути», стсл. лоучити сѧ «зустрітися, трапитися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

вилуча́тися «траплятися»
влу́чи́ти «точний удар»
влу́чний
луча́й «випадок»
луча́тися
лу́чен «тс.»
лучи́тися «трапитися»
лу́чни́й «який добре лучить або з якого добре лучити»
полу́ка «успіх, удача»
получити «одержати»
полу́чний «вдалий, щасливий»
прилу́ка «пригода, випадок»
прилучити «одержати»
прилучи́тися «трапитися»
случа́й «випадок»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
лу́чыць «влучити, попасти» білоруська
лу́ча «цілитися; попадати» болгарська
λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю» грецька
λαγκάνω «одержую за жеребом» грецька
lókate «спостерігає» давньоіндійська
locanam «око» давньоіндійська
лучити «знайти» давньоруська
лучитися «трапитися» давньоруська
go-lwg «зір, обличчя» кімрська
llygad кімрська
*lukato- кімрська
lũkât «дивитися, поглядати; пробувати» латиська
nùolũkât «оглядатися, спостерігати» латиська
nùolũks «ціль, намір» латиська
láukti литовська
láukiu «чекати, очікувати» литовська
suláukti «дочекатися, дожити, одержати» литовська
lūkėˊti «очікувати» литовська
лучи «кинути» македонська
łucyś se «траплятися» нижньолужицька
łuczyć «кинути, мітити; попасти» польська
lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити» праслов’янська
звідки «досягнути, знайти; допустити» праслов’янська
lučatі (ітератив) праслов’янська
lučiti sę «трапитися» праслов’янська
lǫčiti праслов’янська
laukīt «шукати» прусська
лучи́ть «випадати, допускати; послати» російська
луча́ть «випадати, допускати; цілитися» російська
лучи́ться «трапитися» російська
случи́ться «тс.» російська
слу́чай «випадок» російська
слу́чити се «трапитися; потрапити» сербохорватська
лу́чити «знаходити, досягати» (ст.) сербохорватська
lúčiť «кинути (камінь)» словацька
lučíti «кинути» (ст.) і (діал.) словенська
лоучити сѧ «зустрітися, трапитися» старослов’янська
лу́чи́ти «з’єднувати» українська
lučiti «кинути, кидати, метати» (заст.) і поет. чеська
loučeti «метати, стріляти» (заст.) чеська
lučiti «кинути (камінь)» (ст.) чеська
*leuk- «дивитися; світити, блищати» ?

недолу́гий «безсилий, слабий, кволий; [неповороткий, невміючий Дз]»

запозичення з польської мови;
п. niedołęga «немічна, млява людина; недотепа, розтелепа, нездара; каліка; імпотент» не зовсім ясного походження;
пов’язується (Sławski I 155; Преобр. I 640) з dola «доля»;
виділяються (Machek ESJČ 293–294) морфеми псл. ne, do і кореневе lǫg-, яке зіставляється з нвн. langen «вистачати»;
виводиться також (Brückner 360) з п. ст. niedołęka «немічна людина», dołęka «сила, насильство; достаток, запас; досвід; сильна людина», зіставлюваних з łączyć «з’єднувати», укр. лучи́ти;
р. [недолу́гий, недолу́жный] «слабосилий, кволий, млявий, хворий; невправний», бр. [недалу́гі, недалу́жны] «слабосилий, кволий»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

недоле́нґа «бездарна людина»
недо́лу́г «нероба»
недолу́га «слабосила, квола людина; нероба ВеУг; дряхлість, слабість, недостатність Ж»
недолу́жний
Етимологічні відповідники

Слово Мова
недалу́гі білоруська
недалу́жны «слабосилий, кволий» білоруська
niedołęga «немічна, млява людина; недотепа, розтелепа, нездара; каліка; імпотент» польська
dola «доля» польська
niedołęka «немічна людина» польська
dołęka «сила, насильство; достаток, запас; досвід; сильна людина» польська
łączyć «з’єднувати» польська
ne праслов’янська
langen «вистачати» праслов’янська
недолу́гий російська
недолу́жный «слабосилий, кволий, млявий, хворий; невправний» російська
лучи́ти українська

лу́кно «гніздо бобра» (заст.)

псл. *lǫkъnо «посудина з кори дерева; міра зерна, меду», пов’язане, очевидно, з *lękti «гнути», lǫčiti «з’єднувати», укр. лучи́ти і, далі, з lyko, укр. ли́ко;
зіставлялося з гр. λίκνον «віялка; плетена колиска» (Matzenauer 246; Mikl. EW 175);
р. [лукно́] «корзина з лози, коробка з лубу; міра зерна, борошна», луко́шко «кошик», бр. луко́шка «тс.», др. лукъно «діжечка, корзинка; міра місткості», п. ст. łukno «посудина; міра меду», ч. ст. lukno «берестяна корзина; міра зерна або меду», слц. [lukno] «кошик з кори; стара міра зерна», нл. łuknaško «перегородка в скрині», схв. ст. лу̏кно «міра хліба; данина священику», слн. lǫ́kno «данина священику», lukno «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

лукно «міра меду»
полуко́вщина «оброк по одному грошу від лукна»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
луко́шка «тс.» білоруська
λίκνον «віялка; плетена колиска» грецька
лукъно «діжечка, корзинка; міра місткості» давньоруська
łuknaško «перегородка в скрині» нижньолужицька
łukno «посудина; міра меду» (ст.) польська
*lǫkъnо «посудина з кори дерева; міра зерна, меду» праслов’янська
*lękti «гнути» праслов’янська
lǫčiti «з’єднувати» праслов’янська
lyko праслов’янська
lyko праслов’янська
лукно́ «корзина з лози, коробка з лубу; міра зерна, борошна» російська
луко́шко «кошик» російська
лу̏кно «міра хліба; данина священику» (ст.) сербохорватська
lukno «кошик з кори; стара міра зерна» словацька
lǫ́kno «данина священику»«тс.» словенська
lukno «данина священику»«тс.» словенська
лучи́ти українська
ли́ко українська
lukno «берестяна корзина; міра зерна або меду» (ст.) чеська

лу́ча (у виразі [куди лу́ча] «кудинебудь»)

похідне утворення (за походженням дієприкметник, псл. lučę) від лу́чити «цілитися; попасти»;
пор. семантично подібне куди попа́ло «тс.»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
lučę праслов’янська
лу́чити «цілитися; попасти» українська
куди попа́ло «тс.» українська

лу́ччий «кращий»

не зовсім ясне;
можливо, запозичене через давньоруську мову з старослов’янської, у якій пов’язане з лоучати «цілитися», лоучати сѧ «траплятися», спорідненими з укр. лу́чи́ти «мітити, попасти», влу́чи́ти;
первісним значениям слова вважається «такий, що більше підходить»;
розглядається також як форма порівняльного ступеня від *лукыи «визначений долею» і зіставляється з др. лучаи «доля, випадок», болг. слу́ка «випадок», р. слу́чай, причому припускається первісне значення «такий, що трапився, випав на долю» (КЭСРЯ 249);
висловлювалось також припущення про спорідненість із стсл. рачии «краще», рачити «любити, бажати», болг. [ра́ча] «хочу», схв. ра́чити се «мати бажання», а також др. алкать (Потебня РФВ І 83);
р. лу́чший, [лу́ччий, лу́тший], бр. [лу́чшы, лу́чшый, лу́ччый] «кращий; лицьовий (бік тканини)», др. лучии (чол. р.), лучьши (жін. р.), лутши, лутше, луче (с. р.), стсл. лоучии (чол. р.), лоучьши (жін. р), лоуче (с. р.);
Фонетичні та словотвірні варіанти

лу́чий
лу́чча́ти «кращати»
лучшати «тс.»
лу́чший «тс.»
надлу́ч «найкраще»
полу́чче «краще»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
лу́чшы білоруська
лу́чшый білоруська
лу́ччый «кращий; лицьовий (бік тканини)» білоруська
слу́ка «випадок» болгарська
ра́ча «хочу» болгарська
*лукыи «визначений долею» давньоруська
лучаи «доля, випадок» давньоруська
алкать давньоруська
лучии (чол. р.) давньоруська
лучьши (жін. р.) давньоруська
лутши давньоруська
лутше давньоруська
луче (с. р.) давньоруська
слу́чай російська
лу́чший російська
лу́ччий російська
лу́тший російська
ра́чити се «мати бажання» сербохорватська
лоучати «цілитися» старослов’янська
лоучати сѧ «траплятися» старослов’янська
рачии «краще» старослов’янська
рачити «любити, бажати» старослов’янська
лоучии (чол. р.) старослов’янська
лоучьши (жін. р) старослов’янська
лоуче (с. р.) старослов’янська
лу́чи́ти «мітити, попасти» українська
влу́чи́ти українська

ілюстра́ція

запозичення з німецької чи французької мови;
нім. Illustration «ілюстрація, зображення», фр. illustratión «тс.; знаменитість, слава» походять від лат. illūstrātio «роз’яснення, унаочнення, зриме представлення», пов’язаного з дієсловом illūstro «освітлюю», утвореним з префікса in- (il-) «в-, на-» і дієслова lūstro «освітлюю, очищаю», пов’язаного з luceo «свічусь, яснію», lux «світло», спорідненими з гр. λευκός «блискучий, білий», псл. lučь «промінь», укр. лу́чити «цілити»;
р. иллюстра́ция, бр. ілюстра́цыя, п. ilustracja, ч. ilustrace, слц. ilustrácia, вл. нл. ilustracija, болг. Илюстра́ция, м. схв. илустра́ција, слн. ilustrācija;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ілюстрати́вний
ілюстратор
ілюстраці́йний
ілюструва́ти
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ілюстра́цыя білоруська
Илюстра́ция болгарська
ilustracija верхньолужицька
λευκός «блискучий, білий» грецька
illūstrātio «роз’яснення, унаочнення, зриме представлення» латинська
illūstro «освітлюю» латинська
in- «в-, на-» (il-) латинська
lūstro «освітлюю, очищаю» латинська
luceo «свічусь, яснію» латинська
lux «світло» латинська
илустра́ција македонська
ilustracija нижньолужицька
Illustration «ілюстрація, зображення» німецька
ilustracja польська
lučь «промінь» праслов’янська
иллюстра́ция російська
илустра́ција сербохорватська
ilustrácia словацька
ilustrācija словенська
лу́чити «цілити» українська
illustratiоn «тс.; знаменитість, слава» французька
ilustrace чеська

луч «промінь»

псл. lučь, luča, «світло», lučina «лучина», lučivo «тс.»;
зіставляється з дінд. rocíḥ «світло, блиск», rócate «світить, блищить», гот. liuhaþ «світло», двн. lioht, нвн. Licht, дангл. lieg, дісл. leygr «тс.», англ. light «світло, світлий», лат. lūx «світло, блиск», лит. laũkas «тварина з білою плямою на лобі», вірм. lois, кімр. llug «блиск», прус. luckis «поліно», гр. λευκός «світлий, блискучий», тох. A luk- «світити», хет. luk(k)«тс.», псл. luna, укр. луна́;
іє. *leuk-/ louk- «світити, сяяти; яскравий»;
р. луч, лучи́на, бр. [луч, лучына], др. лучина, п. [łuczyna] (з р.), łuczywo «скіпка, лучина», ч. louč «соснова тріска», [lučivo] «лучина», слц. lúč «промінь, лучина», [lučina] «лучина», lučivo, вл. łučwo, нл. łucywo «тс.», болг. [луч] (заст.) «промінь», [луча́] (заст.) «промінь, світло», лъч «промінь», м. лач «світло, промінь», схв. [лу̑ч] (заст.) «лучина; смолоскип», [лýч] «смолиста тріска; світло; сосна», слн. lúč «світло; тріска; лучина», стсл. лоуча «промінь», цсл. лɤчь «світло; блиск»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

луча́ «промінь сонця»
лучеве́ць «променистий камінь»
лучи́на «тріска (у т. ч. як джерело світла); [смолиста сосна Ник]»
лучи́ніть «оббивати дранкою стіни хати»
лучи́нник «підставка для лучини»
лучи́стий «сяючий, променистий»
лучни́к «лучина Л; труба для виведення диму при освітленні хати лучиною»
лучни́ця «смолисте дерево; смолоскип»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
light «світло, світлий» англійська
луч білоруська
лучына білоруська
луч «промінь» (заст.) болгарська
луча́ «промінь, світло» (заст.) болгарська
лъч «промінь» болгарська
łučwo верхньолужицька
lois вірменська
liuhaþ «світло» готська
λευκός «світлий, блискучий» грецька
lieg давньоанглійська
lioht давньоверхньонімецька
rocíḥ «світло, блиск» давньоіндійська
rócate «світить, блищить» давньоіндійська
leygr «тс.» давньоісландська
лучина давньоруська
*leuk-/ louk- «світити, сяяти; яскравий» індоєвропейська
llug «блиск» кімрська
lūx «світло, блиск» латинська
laũkas «тварина з білою плямою на лобі» литовська
лач «світло, промінь» македонська
łucywo «тс.» нижньолужицька
Licht нововерхньонімецька
łuczyna «скіпка, лучина»р.), łuczywo польська
łuczywo польська
lučь праслов’янська
luča праслов’янська
lučina «лучина» праслов’янська
lučivo «тс.» праслов’янська
luna праслов’янська
luckis «поліно» прусська
луч російська
лучи́на російська
лу̑ч «лучина; смолоскип» (заст.) сербохорватська
лýч «смолиста тріска; світло; сосна» сербохорватська
lúč «промінь, лучина» словацька
lučina «лучина» словацька
lučivo «лучина» словацька
lúč «світло; тріска; лучина» словенська
лоуча «промінь» старослов’янська
luk- «світити» тохарська А
луна́ українська
luk(k) «тс.» хетська
лɤчь «світло; блиск» церковнослов’янська
louč «соснова тріска» чеська
lučivo «лучина» чеська

луч (вигук для відгону телят Дз; вигук для відгону овець Mo)

не зовсім ясне;
можливо, пов’язане з лу́чи́ти1;
пор. відлучи́ти (теля);
Фонетичні та словотвірні варіанти

a-лу́ча
алу́ч
луч-луч
луч-лу́чки «тс.»
лу́ча (вигук для відгону телят)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
лу́чи́ українська
відлучи́ти (теля) українська

о́берлі́хт «кватирка МСБГ; віконце над вхідними дверми О; віконце над дверима в сінях чи в сараї; скляні двері МСБГ»

запозичення з польської мови;
п. oberlicht «фрамуга, кватирка» походить від нвн. Oberlicht «вікно в стелі», утвореного з прикметника ober «верхній» та іменника Licht «світло», спорідненого з дангл. liexan «світити», лат. lūceo «свічу», псл. lučь «світло», укр. [луч] «промінь»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

о́берліфт
о́берлюфт «тс.»
о́бирліхт
Етимологічні відповідники

Слово Мова
liexan «світити» давньоанглійська
lūceo «свічу» латинська
Oberlicht «вікно в стелі» нововерхньонімецька
oberlicht «фрамуга, кватирка» польська
lučь «світло» праслов’янська
луч «промінь» українська
ober «верхній» ?
Licht «світло» ?

Рокса́на (жіноче ім’я)

запозичення з грецької мови;
гр. ‛Ρωξάνη (ім’я дочки бактрійського намісника, дружини Александра Македонського) походить від перс. Roušani «тс.», пов’язаного з rūšanī «світло», спорідненим з дінд. rociḥ, псл. lučь «тс.», укр. [луч] «промінь»;
р. болг. Рокса́на, бр. Ракса́на, схв. Ро́кса, Ро́ксанда;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
Ракса́на білоруська
Рокса́на болгарська
'Ρωξάνη (ім’я дочки бактрійського намісника, дружини Александра Македонського) грецька
rociḥ давньоіндійська
Roušani «тс.» перська
rūšanī «світло» перська
lučь «тс.» праслов’янська
Рокса́на російська
Ро́кса сербохорватська
Ро́ксанда сербохорватська
луч «промінь» українська

лук «цибуля, Allium L.; часник, Allium sativum L. Ж; часник дикий Me» (бот.)

загальноприйнятої етимології не має;
здебільшого реконструюється псл. lukъ як запозичення з давньогерманських мов;
пгерм. *louka-, звідки двн. louh, свн. louch, нвн. Lauch, дісл. laukr, днн. lōk, виводиться з іє. *leug- «гнути, вигинати»;
висувалась гіпотеза про первісну спорідненість слов’янських і германських форм і про походження їх від іє. *leuk-/louk- «світити, світлий», що виступає в р. болг. луч «промінь», гр. λευκός «білий» (Младенов 280);
для герм. * louka- припускалось також запозичення з праслов’янської мови (Мартынов Сл.-герм. взаимод. 169–170);
малопереконливе припущення про незалежне походження германських і слов’янських форм з доіндоєвропейського субстрату (Machek Jm. rostl. 265);
р. бр. болг. лук, «цибуля», др. лукъ, п. łuk, ч. слц. luk, полаб. läuk, схв. лy̏к, слн. [lúk], стсл. лоукъ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

лука́тий «з великими зубцями» (про часник)
лукі́вка (у сполученні [л. двулиста] «проліска дволиста, Scilla bifolia L.»)
лукови́ця «цибуля»
лу́ковиця «розширена частина деяких органів, частин організму» (анат.)
луче́йка «часник, Allium sativum L.; цибуля городня, Allium сера L.»
лучи́ця «xapa звичайна, Chara vulgaris L.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
лук «цибуля» білоруська
луч «промінь» болгарська
лук «цибуля» болгарська
*louka- германські
λευκός «білий» грецька
louh давньоверхньонімецька
laukr давньоісландська
lōk давньонижньонімецька
лукъ давньоруська
*leug- «гнути, вигинати» індоєвропейська
*leuk-/louk- «світити, світлий» індоєвропейська
Lauch нововерхньонімецька
läuk полабська
łuk польська
*louka- прагерманська
lukъ праслов’янська
луч «промінь» російська
лук «цибуля» російська
лy̏к сербохорватська
louch середньоверхньнімецька
luk словацька
lúk словенська
lúk словенська
лоукъ «тс.» старослов’янська
luk чеська

луна́ «відблиск, заграва»

псл. luna «світло, блиск, відблиск; місяць (планета); райдуга»;
споріднене з прус. lauxnos «зірки», лат. lūna «місяць (планета; міра часу); блиск місяця», сірл. lūan «світло, місяць», далі з ав. raōχšna «блискучий, сяючий», свн. liehsen «ясний», гр. λύχvoς «світильник», вірм. Іusin «місяць», а також з р. луч, дінд. rōcaḥ «світло», ав. raōčah- «світло, блиск»;
іє. *louksnā, форма жін. р. прикметника *louksno-/ leuksno- «блискучий, сяючий», похідного від *leuk- «світити; ясний, блискучий, сяючий»;
як назва місяця іє. *louksnā виникло в результаті табуїстичної заміни давнішої назви іє. *mēns-, звідки псл. *mesęcь, укр. мі́сяць;
заборона вживання первісної назви грунтувалася на віруванні про магічні властивості місяця;
р. луна́ «місяць (планета); (заграва, відблиск на небі; промінь світла]», [лунь] «тьмяне світло», [луни́ть] «розвиднятися; кидати тьмяний відблиск», бр. [луна́] «невелика хмарка», [лунь] «хмара», др. луна «місяць (планета)», п. łuna «відблиск сильного світла, вогню; [райдуга]», ч. luna «місяць», ст. luna «промінь, світло, відблиск; місяць», слц. luna «місяць», полаб. lau̯nə, lai̯nə, болг. луна́, м. луна, схв. лу́на, [lūnȁ] «тс.», [lȗna] «райдуга», слн. lúna «місяць», стсл. лоуна «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

лун «відблиск, заграва»
лу́на «затишок, порядок; чистота (після побілки)»
луна́ти «відблискувати»
луна́тися
луни́тися «тс.»
луно
лунь «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
raōχšna «блискучий, сяючий» авестійська
raōčah- «світло, блиск» авестійська
луна́ білоруська
лунь білоруська
луна́ білоруська
лунь білоруська
луна́ болгарська
Іusin «місяць» вірменська
λύχvoς «світильник» грецька
rōcaḥ «світло» давньоіндійська
луна давньоруська
луна давньоруська
*louksnā індоєвропейська
*louksno-/ leuksno- «блискучий, сяючий» індоєвропейська
*leuk- «світити; ясний, блискучий, сяючий» індоєвропейська
*louksnā індоєвропейська
*mēns- індоєвропейська
lūna «місяць (планета; міра часу); блиск місяця» латинська
луна македонська
lau̯nə полабська
lai̯nə полабська
łuna «відблиск сильного світла, вогню; [райдуга]» польська
luna «світло, блиск, відблиск; місяць (планета); райдуга» праслов’янська
*mesęcь праслов’янська
lauxnos «зірки» прусська
луч російська
луна́ «місяць (планета); (заграва, відблиск на небі; промінь світла]»«тьмяне світло»«розвиднятися; кидати тьмяний відблиск»«невелика хмарка»«хмара»«місяць (планета)» російська
лунь російська
луни́ть російська
лунь російська
луни́ть російська
лу́на сербохорватська
lūnȁ «тс.» сербохорватська
lȗna «райдуга» сербохорватська
liehsen «ясний» середньоверхньнімецька
lūan «світло, місяць» середньоірландська
luna «місяць» словацька
lúna «місяць» словенська
лоуна «тс.» старослов’янська
мі́сяць українська
luna «місяць» чеська
luna «промінь, світло, відблиск; місяць» (ст.) чеська

лу́чиця «xapa звичайна, Chara foetіda A. Br.; xapa ламка, Chara fragilis Desv.» (бот.)

не зовсім ясне;
найімовірніше, пов’язане з лу́ка (як назва лучної рослини);
не виключений також зв’язок з луч «промінь» (у такому випадку назва зумовлена будовою водорості, стебло якої кільчасто розгалужується, що відбито і в німецькій назві Armleuchter «xapa» (букв. «канделябр»), приблизною калькою якої можуть бути українські форми;
р. [лу́чица] «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

лучва «xapa»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
лу́ка (як назва лучної рослини) українська
луч «промінь» (у такому випадку назва зумовлена будовою водорості, стебло якої кільчасто розгалужується, що відбито і в німецькій назві Armleuchter «xapa» (букв. «канделябр») українська
лу́чица «тс.» ?

люце́рна «Medicago sativa L.» (бот.)

запозичене, можливо, через посередництво німецької мови (н. Luzérne «тс.») з французької;
фр. luzerne «люцерна», luiserne «тс.» походить від пров. lucerno «світляк», джерелом якого є лат. lucerna «лампа», пов’язане з lūcēre «бути ясним, світити», lūх «світло», спорідненими з псл. lučь, укр. [луч], і утворене за аналогією до синонімічного lanterna «лампа, ліxтap» (з гр.);
назва рослини пояснюється або тим, що її насіння має блискучу жовту поверхню, або жовтими яскравими квітами;
висловлювалось припущення, що назва рослини походить від назви швейцарського кантона нім. Luzern «Люцерн», оскільки у хорватській мові існує назва люцерни švajcarska djetelina (Machek ESJČ 342–343; Jm. rostl. 121; Holub–Lyer 294);
р. болг. люце́рна, бр. люцэ́рна, п. lucerna, ч. lucerka, lucinka, [lucerňa], слц. lucerna, lucerka, lucinka, м. луцерка, схв. лỳцерка, лỳцерна, слн. lucèrna;
Фонетичні та словотвірні варіанти

лице́рія «тс.»
луцерна
люце́рія
люце́рка
люце́рник «поле, засіяне люцерною»
люце́рни́ще «поле, з якого зібрано люцерну»
люцерня «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
люцэ́рна білоруська
люце́рна болгарська
lucerna «лампа» латинська
lūcēre «бути ясним, світити» латинська
lūх «світло» латинська
lanterna «лампа, ліxтap»гр.) латинська
луцерка македонська
Luzérne німецька
Luzern «Люцерн» німецька
lucerna польська
lučь праслов’янська
lucerno «світляк» провансальська
люце́рна російська
лỳцерка сербохорватська
лỳцерна сербохорватська
lucerna словацька
lucerka словацька
lucinka словацька
lucèrna словенська
луч українська
luzerne «люцерна» французька
luiserne «тс.» французька
švajcarska djetelina хорватська
lucerka чеська
lucinka чеська
lucerňa чеська

люцифе́р «диявол, злий дух»

запозичено з латинської мови, можливо, через посередництво польської;
лат. Lūcifer «ранкова зоря» є складним утворенням з основ іменника lūx (род. в. lūcis) «світло», спорідненого з псл. lučь, укр. [луч], і дієслова fero «несу», спорідненого з псл. berǫ, νκρ. беру́, бра́ти (букв. «світлоносний»), що є калькою гр. φωσφόρος «світлоносний; ранкова зоря» (в грецькій міфології – діва-зірниця, яка проходила перед світанням із смолоскипом; у християнському середньовіччі назва була перенесена на володаря пекла);
р. люцифе́р «сатана», ст. «планета Венера», бр. [люцы́пар], п. lucyfer, lucyper «біс; ранкова зірка», ч. lucifer, [luciper] «диявол», [lucyper] «нікчема», слц. lucifer «диявол», вл. Lucіber, болі Лу́цифер, схв. Лy̏цифер, слн. lúcifer «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

луци́пер «тс.»
луци́пір «тс.; нечупара, замазура; мара; той, хто не любить умиватися Me»
люци́пер «біс»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
люцы́пар білоруська
Лу́цифер болгарська
Lucіber верхньолужицька
φωσφόρος «світлоносний; ранкова зоря» (в грецькій міфології -- діва-зірниця, яка проходила перед світанням із смолоскипом; у християнському середньовіччі назва була перенесена на володаря пекла) грецька
Lūcifer «ранкова зоря» латинська
lūcis «світло» латинська
fero «несу» латинська
lūx латинська
lucyfer «біс; ранкова зірка» польська
lucyper «біс; ранкова зірка» польська
lučь праслов’янська
berǫ праслов’янська
люцифе́р «сатана» російська
Лy̏цифер сербохорватська
lucifer «диявол» словацька
lúcifer «тс.» словенська
луч українська
беру́ українська
бра́ти (букв. «світлоносний») українська
lucifer чеська
luciper «диявол» чеська
lucyper «нікчема» чеська

лю́шки́ (вигук для відгону телят Г; вигук, яким проганяють корів Л)

неясне;
можливо, пов’язане з вигуком луч, яким відганяють теля від корови під час доїння;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
луч українська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.