КНИГА — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. kъnigy (мн.);

не зовсім ясне;

можливо, судячи з р. книгоче́й (яке має бути тюркізмом, подібно до казначе́й), через посередництво дтюрк. *küinig, *küiniv (уйг. kuin) зводиться до кит. k’üen «сувій, згорток»;

джерело слова можна шукати і в ассір. kunukku «печать», kanīku «запечатане», вірм. knik «печать» (також з ассірійського джерела);

менш переконливі думки про слов’янське походження слова: пов’язання з р. [кнея́] «ліс», др. кнѣсъ «коник на даху» (Соболевский РФВ 70, 81) або виведення слова від kъn-, спорідненого з ч. kmen «стебло, стовбур», і суфікса ɞ-iga (Schuster-Šewc ZfSl 16, 47–51) як слова на позначення дерев’яних дощечок для письма;

р. болг. м. кни́га, бр. кні́га, др. кънигы, (рідше) к(ъ)нига, п. księga (‹*knięga, пор. каш. [knega, knəga]), ч. слц. kniha, вл. kniha, knižka, нл. knigły (мн.), схв. књȕга «книга, письмо», слн. knjíga «книга, список», стсл. кънигы;

очевидно, утворене на основі звуконаслідувального вигуку, пор. укр. киги́ (імітація крику чайки), а також [киги́ця, киги́чка, киги́тка] «чайка» і ч. kní-kní (імітація крику чайки);

ч. kníha, kníhačka, kníhalka, [kníhavka] «тс.»;

про давність слова, крім поширеності у слов’ян, свідчить збереження у багатьох слов’янських мовах архаїчної множинної форми, втраченої словом в основному значенні;

перенесення мотивоване подібністю складок слизової оболонки частини шлунка до сторінок книжки (пор. н. Büchlein «книжка; частина шлунка жуйних тварин»);

псл. *kъnigy (мн.) «тс.», результат перенесення назви kъnigy «книга (для читання)»;

р. кни́га, кни́жка, бр. кні́жка, І/сжгЛ, п. księgi, księga, ч. слц. kniha, вл. knihi, нл. knigły, болг. кни́га, схв. књȕге, слн. knjíga;

запозичення з давньоскандинавських мов;

дісл. knūtr «вузол» споріднене з шв. ст. knuter, нвн. Knoten «тс.» (звідки укр. ґніт), Knödel «галушка»;

розвиток значення пояснюється тим, що первісно це був вузлуватий бич;

немає підстав для виведення від гот. hnuþo «паля» (Schrader Reallexikon II 154), а також для зв’язку з словами кни́га, р. кнея́ «гай» (Соболевский РФВ 70, 80–81);

сумнів щодо скандинавського походження слова у зв’язку з його семантикою (Machek ESJČ 263) невиправданий;

р. кнут, бр. кнут «пуга; [гілки, якими зміцнюють лати солом’яного даху]», др. кнутъ «пуга», п. knut, ч. knuta, knut, слц. knuta, вл. knut, knuta, болг. кнут, схв. кнута, кнут, слн. knúta «тс.» (усі з р.);