ВАТРА — ЕТИМОЛОГІЯ

припускається також (Mikl. EW 376; Rozwadowski RO І 109; Holub–Kop. 408; Machek ESJČ 678–679) запозичення з давньоіранської мови через турецьке або циганське посередництво, а також виводиться (Jokl WZKM 34, 49; Шелудько 128; Трубачев Рем. терминол. 201–202; Vrabie Romanoslavica 14, 179) від рум. vátră, що вважається здавна успадкованим з індоєвропейської прамови чи запозиченим з іранської мови або виводиться від алб. vatrë чи від дакійського субстрату (Десницкая Общекарп. диал. атлас 18; БЕР І 123; Кобилянський УМШ 1967/6, 42; Габинский Вост.-сл.молд. взаим. II 125–126);

не зовсім ясне;

можливо, спільнослов’янське, споріднене з ав. ātar- «вогонь», перс. āzar, вірм. airem «горіти, палити», ос. art «вогонь», алб. vatrë, votrë «вогнище», ірл. áith «піч», можливо, також з р. ватру́шка;

в- протетичного характеру (Фасмер І 279; Зализняк ВСЯ VI 36; Pedersen KZ 38, 311; Мейе, Статьи по славяноведению II 1906, 389–390; Crânjală 419–422);

п. [watra] «вогонь, вогнище», ч. vatra «вогонь», слц. vatra «багаття, вогнище», болг. [ва́тра] «вогонь», [ватра́л] «кочерга; дерев’яний рогач», схв. вȁтра «вогонь»;

запозичено з латинської мови, можливо, через польську;

лат. ātrāmentum «тс.» походить від слова āter «чорний, темний», можливо, первісно «обпалений», спорідненого в такому разі з ав. ātarš «вогонь», ātrya- «попіл», укр. ва́тра;

бр. атра́мант, п. слц. atrament;

очевидно, давнє запозичення з іранських мов, споріднене з ва́тра «вогонь»;

значення «новина, звістка» могло виникнути через проміжний етап «(сигнальний) вогонь; звістка, передана ним»;

пов’язане з назвою румунського міста Дорна Ватра, звідки такі сокири привозилися;