ВОЛИНКА — ТЛУМАЧЕННЯ | Горох — українські словники

ВОЛИ́НКА и, ж.

Народний духовий музичний інструмент, що складається з міха і вставлених у нього двох-трьох трубок; коза (у 3 знач.). Приклади

Волинки грати почали. (П. Тичина)
Гуня з цікавістю приглядався до дідової музики, то була злуплена з кози і вивернута шкура – дуда, волинка, “коза” – як її називали на Україні. (В. Чемерис)
Чоловік з довгим сивим волоссям та бородою танцював якийсь архаїчний танок, з притупуваннями та підскакуваннями, у руках він стискував велику волинку з червоної шкіри. (Л. Дереш)
У Польщі й у Німеччині славилися в ХV–ХVІ століттях українські музиканти, які грали на волинці й інших інструментах. (із журн.)

перен. Затяжна справа; прикре втрачання часу. Приклади

Командир роти сказав: – Зараз, товариші курсанти, підемо на медичну комісію .. На запитання лікарів треба відповідати правдиво, чітко і ясно... Щоб без волинки, бо часу нам одведено мало. (Є. Доломан)

Те саме, що волиня́ни 2. Приклади

Чи був автор “Слова” киянином, чернігівцем, галичанином або волинцем, чи походив з княжого або дружинно-боярського середовища, його натхненна поема – це вершина елітарної рицарської поезії, екзамен власне руської словесності на художню зрілість. І складений він був на “відмінно”. (з наук. літ.)

Коментарі

Щоб додати коментар, увійдіть.