ІМ'Я — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: як на ім'я?

Правильніше: на ім'я й по батькові

Правильніше: звати (кликати) на ім'я (на ймення)

Правильніше: називати на ім'я

Правильніше: Назвати на ім'я та по батькові

Правильніше: добре ім'я краще за багатство

Правильніше: прибране ім'я

Правильніше: добре ім'я

Правильніше: зватися; називатися; мати ймення (ім'я)

Правильніше: ім'я; честь

Правильніше: здобути (придбати) [собі] ім'я (славу)

Правильніше: нести (класти) щось на вівтар

«Ця вулиця носить ім'я Богдана Хмельницького»; «Міст через Дніпро носить ім'я Євгена Патона», – чуємо і читаємо. Але ж цим дієсловом в українській мові передають дію, рух. Його не пов'язують з речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли мовиться про найменування вулиці, площі, проспекту, мосту чи якогось закладу, тоді треба вдаватися до дієслів зватися або мати назву.

«Ця вулиця носить ім'я Кобзаря»; «Театр заслужено носить славне ім'я корифея української сцени», — чуємо часто в промовах і читаємо в газетних статтях.
Дієслово носити має в українській мові точно визначений зміст: «Ненагодоване і босе сорочку до зносу носить» (Т. Шевченко); вживають його також у переносному значенні, в образних висловах, де мовиться про рух, дію: «Таки явивсь! Де тебе носило так довго?» (Леся Українка); кажуть і про коней: «Мене коні не раз носили» (Словник Б. Грінченка), — або в розумінні «підіймати», відповідно до російського слова вздымать: «Кашель носив його груди» (і. Франко). Але це дієслово в українській мові не пов'язують із речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли говориться про найменування вулиці чи якогось закладу, тоді вживають дієслова зватись або мати назву. «На нашому заводі, що зветься «Світлий шлях», вона одна працює на чотирьох станках» (Г. Бойко); «Ця вулиця має назву Першого травня» (з живих уст).

Правильніше: говорити без манівців

Правильніше: називай біле білим

Правильніше: називати речі своїми іменами

Перевірте, якщо є, узгоджений із числівником два, три, чотири іменник, який найчастіше має бути у формі називного відмінка множини, а не родового однини.

ПРИМІТКА:

У формі родового відмінка однини з числівниками два, три, чотири вживаються:

1) іменники, які в множині втрачають суфікс -ин-:
три киянина — бо кияни; чотири селянина — бо селяни; АЛЕ: три грузини — бо грузини;

2) іменники IV відміни:
два імені, три кошеняти, чотири племені.

Якщо іменник указує на приблизність і стоїть перед числівником, то перед два, три, чотири він ставиться в родовому відмінку множини: років (за) два, днів (за) три, тижнів чотири.