ТОВАРИСТВІ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: бувати у вищому світі (товаристві); бувати на людях; виходити на люди

Правильніше: своїм товариством (своїм гуртом, своєю компанією) сидіти

Правильніше: триматися чийого товариства (гурту, компанії); тримати спілку з ким; триматися купи з ким

Правильніше: товариство прихильників природи; товариство природолюбців

Правильніше: скласти товариство; пристати до гурту

Правильніше: належність до товариства

Правильніше: товариство; спілка

Правильніше: липнути, як реп'ях

Правильніше: липнути до жіночих спідниць

Правильніше: товариство

Правильніше: дружити; приятелювати; товаришувати; товариство водити з ким; подругувати з ким; знатися як лисі коні

Правильніше: вишукане товариство

Правильніше: об'єднання; товариство; спілка

Перевірте вживання іменника співтовариство і в разі потреби використайте стилістично влучніші синоніми або замініть:

спілка, товариство — організація;

спільнота — об'єднання людей, згуртованих спільними умовами життя, метою, інтересами;

угруповання — група осіб, об'єднаних на основі спільності поглядів.

Перевірте вживання іменника суспільство і в разі потреби замініть:

громада — група людей, об'єднаних спільністю становища, інтересів;

товариство — організація, заклад; спільне перебування з кимсь;

оточення, світ — люди, які оточують кого-небудь.

АЛЕ:

Без інтелігенції, без науки неможливий розвиток суспільства (Григорій Тютюнник).

Просимо розтлумачити правомірність уживання звертань пан, пані, панове на теперішньому етапі буття нашої спільноти.
За більшовицьких часів універсальною формою звертання було слово товариш. Щоправда, як в усній, так і в письмовій формах воно постійно еволюціонувало: «т. Вухналь», «тов. Вухналь», «товариш Вухналь Йосип Васильович». Усі різновиди прийнятої норми варіювалися залежно від того, хто і на якому щаблі стояв. Ніхто не наважувався звернутися до будь-кого зі словом пан, бо ризикував почути від якогось «гегемона» презирливе «пхе» – у ліпшому випадку, а в гіршому – потрапити «до д'ної ями»...
Зі словом громадянин частіше зверталися до тих, кого позбавляли громадянських прав або ж щоб дистанціюватися. Лексемою добродій краще було не послуговуватися, бо тоді людину сприймали як причетну до колишньої Директорії...
Слово мадам було лайливе. Ним обзивали, коли хотіли натякнути на сумнівні морально-етичні якості особи. Таке зміщення понять у вживанні слів-звертань, та ще й узятих з чужих мов, створило свій макаронічний стиль, щось на зразок «Эй, девушка в светлой кофточке!», «Эй, мужчина в темной шляпе!» Незрідка доводилося спостерігати, як до незнайомих зверталися «ніяк», тобто ставили запитання, висловлювали міркування начебто безадресно, у простір з надією, що хтось прийме це «на себе» і відповість чи втягнеться в розмову.
Лише на початку 90-х років лаконічне, милозвучне і найбільш відповідне саме українській спільноті звертання пан, пані, панове стало начебто набувати прав громадянства. Ці слова з притаманним їм стримано-емоційним і водночас найповнішим виявленням поваги зазвучали у побуті, в офіційних стосунках, у інших сферах.
Першими проти цього просто-таки з обскурантським запалом виступили законотворці, товариші народні депутати, колишні обкомівці. Вірні ідеям пролетарської солідарності їх підтримали ще зліші секретарі райкомів партії. Ну, а електорат – він і є електорат... Так швиденько і повернулися до вже звичного «ніяк». Так і кажемо, так і пишемо, як на сходняку – «Вухналь».
Можливо, є відповідна інституція, яка має регламентувати такі питання? Будемо вдячні, якщо повідомите нам про це.
З повагою, Борис Іванович Кульчицький, Київ-60, вул. Ольжича, 9-а, кв. 25.
Шановний Борисе Івановичу!
Сьогодні багато хто в Україні вже не хоче користуватися словом товариш, яке зганьбили більшовики (втім, воно зберігає своє термінологічне значення у військовій сфері), але й до звертань пане, пані, панно, панове люди не призвичаїлися, хоч дванадцять років живемо в незалежній державі. Не призвичаїлися, бо ніхто – ні владні структури, ні відповідні наукові установи та громадські організації – не пропагують цих форм, не роз'яснюють важливості їхнього застосування. Тому й чуємо часто у відповідь: «Та який я в біса пан...» або «Теж мені пани, на трьох одні штани...» А деякі мешканці нашої країни ще й досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби, категорично, агресивно виступають проти слова пан як форми звертання. І це тоді, коли її активно використовує увесь західний слов'янський світ, а також прикарпатський регіон України.
У документах форма пан уживається з ім'ям, прізвищем, назвою посади, тобто порівняно з добродій має виразне забарвлення офіційності. А до колективу людей, до аудиторії слухачів варто звертатися: панове, шановні пані й панове, шановне товариство, вельмишановне зібрання.
Інстанцією, яка може докладніше поінформувати вас з цього питання, є академічні інститути української мови та мовознавства. Їхня адреса: Київ-1, вулиця Михайла Грушевського, 4.

«А потім знову зустрівся з дружками, і все пішло по-старому: п'янки, гульня, дебоширство», — читаємо в газеті і, поки не згадаємо російського слова дружок — дружки, не можемо добрати, про що йдеться. Адже в українській мові є тільки слово дружка, що означає «подруга або молода дівчина, яка бере участь у весільному обряді»: «Ой хвалилася гречаная панна своїми косами перед дружками» (Матеріали П. Чубинського); «Уранці йде Олеся дружок збирати» (Марко Вовчок). Російському дружок, що має іронічний відтінок, відповідає товаришок: «Що ж це твій товаришок — такий, наче причмелений?» (із живих уст). Коли йдеться про кількох людей, можна ще користуватися словами товариство («Веселе товариство». — О. Стороженко), компанія («Злі компанії і доброго чоловіка зіпсують». — М. Номис).
Із цього виходить, що у газетній фразі треба було написати: «А потім знов зустрівся з товаришками (або — зі своїм товариством, зі своєю компанією), і все пішло по-давньому...»
Є ще українське слово друзяка, якоюсь мірою воно теж відповідає російському дружок, а ще більше — російському дружище: «Є ви товариші, друзяки? Собаки, а не товариші!» (Панас Мирний).

Правильніше: Серед п'яти товариств