СМІШКИ — СЛОВОВЖИВАННЯ
ЗМІСТ
шуткуючи
Правильніше:
жартома, жартом, жартуючи, на жарт; сміхом, на сміх, на смішки
Мова – не калька: словник української мови
підтрунювати над ким
Правильніше:
жартувати (насміхатися, глузувати, кепкувати) з кого; на глузи брати кого; смішки з кого робити
Мова – не калька: словник української мови
кішці смішки, а мишці слізки
Правильніше:
кому весілля, а курці смерть
Мова – не калька: словник української мови
показати себе (кого-небудь) у смішному вигляді
Правильніше:
наробити сміху (смішків)
Мова – не калька: словник української мови
Посмішка, посміх і усмішка, усміх, осміх
На сторінках наших газет, журналів, ба навіть у художніх творах і перекладах часто не розрізняють слів посмішка й усмішка, уважаючи їх за абсолютні синоніми, наприклад: «На обличчях усіх присутніх сяяли радісні посмішки»; «Він глузливо всміхнувся».
Особливо вподобали слово посмішка деякі перекладачі художньої літератури, майже забувши в своїх перекладах слово усмішка.
Чи таки справді ці слова — абсолютні синоніми, чи між ними є якась значеннєва різниця? Подивімось, як користувались цими словами наша класика й народна мова: «Нехай мати усміхнеться, заплакана мати» (Т. Шевченко); «Я вам з того світа, любі, усміхнуся» (Т. Шевченко); «До смерті не забуду його погляду, його усмішки» (О. Стороженко); «Де той погляд молодецький, де той усміх веселий?» (Марко Вовчок); «Нічого, нічого, ні вітру буйного, ні усміху з неба, нічого не треба» (М. Вороний); «А радість уже осміхається то з одного, то з другого віконця темним червоним вогником» (С. Васильченко); «І очі сміялись, а на губах перебігав осміх» (І. Нечуй-Левицький); «А осміхнулось воно як — аж любо глянути!» (з живих уст).
У цих прикладах слова усмішка, усміхатися, усміх, осміх, осміхатися стоять там, де мовиться, що людині весело, приємно, гарно.
Наведемо тепер приклади з словом посмішка: «Ходили в поле, жали собі хліб і посміхалися злорадно» (М. Коцюбинський); «Раптом Ляля обернулася до рідних і якось криво, не по-своєму посміхнулась» (О. Гончар); «Це... посмішка з мене» (Словник Б. Грінченка).
Не важко помітити, що тут слова посмішка, посміх, посміхатися передають відтінок іронії, сарказму, кепкування чи глузування з когось. У Словнику української мови П. Білецького-Носенка слово посміх, що є синонімом до слова посмішка, перекладено тільки словами насмешка, шутка. Подібне бачимо й у Словнику мови Т. Шевченка Інституту мовознавства АН УРСР, де слово посміх стоїть у тім же значенні. Слова посмішка нема в цих двох словниках. Тим часом у Т. Шевченка та в інших письменників є похідні іменники від дієслова посміхатися: посмішище («Бо на посмішище ведуть старого дурня научати». — Т. Шевченко), посміховисько («Робила мій дім посміховиськом та метою всяких дотепів». — М. Коцюбинський).
Якщо вже шукати синонімів до слів посмішка, посміхатися, то це будуть насмішка, насміхатися. Проте слід зазначити, що в словах насмішка, насміхатися мовиться не стільки про глузливий вираз обличчя або очей, скільки про глузливий зміст того, що каже смішко або насмішник: «Із матки старенької насміхається» («Українські пісні» М. Максимовича); «Ой іде багач, ой іде дукач, насміхається — ой за що, за що бідна голота напивається?» (народна пісня); «Не пущу я, дитя моє, в ліски по горішки, бо вже мені надоїли хлоп'ячі насмішки» (народна пісня).
Особливо вподобали слово посмішка деякі перекладачі художньої літератури, майже забувши в своїх перекладах слово усмішка.
Чи таки справді ці слова — абсолютні синоніми, чи між ними є якась значеннєва різниця? Подивімось, як користувались цими словами наша класика й народна мова: «Нехай мати усміхнеться, заплакана мати» (Т. Шевченко); «Я вам з того світа, любі, усміхнуся» (Т. Шевченко); «До смерті не забуду його погляду, його усмішки» (О. Стороженко); «Де той погляд молодецький, де той усміх веселий?» (Марко Вовчок); «Нічого, нічого, ні вітру буйного, ні усміху з неба, нічого не треба» (М. Вороний); «А радість уже осміхається то з одного, то з другого віконця темним червоним вогником» (С. Васильченко); «І очі сміялись, а на губах перебігав осміх» (І. Нечуй-Левицький); «А осміхнулось воно як — аж любо глянути!» (з живих уст).
У цих прикладах слова усмішка, усміхатися, усміх, осміх, осміхатися стоять там, де мовиться, що людині весело, приємно, гарно.
Наведемо тепер приклади з словом посмішка: «Ходили в поле, жали собі хліб і посміхалися злорадно» (М. Коцюбинський); «Раптом Ляля обернулася до рідних і якось криво, не по-своєму посміхнулась» (О. Гончар); «Це... посмішка з мене» (Словник Б. Грінченка).
Не важко помітити, що тут слова посмішка, посміх, посміхатися передають відтінок іронії, сарказму, кепкування чи глузування з когось. У Словнику української мови П. Білецького-Носенка слово посміх, що є синонімом до слова посмішка, перекладено тільки словами насмешка, шутка. Подібне бачимо й у Словнику мови Т. Шевченка Інституту мовознавства АН УРСР, де слово посміх стоїть у тім же значенні. Слова посмішка нема в цих двох словниках. Тим часом у Т. Шевченка та в інших письменників є похідні іменники від дієслова посміхатися: посмішище («Бо на посмішище ведуть старого дурня научати». — Т. Шевченко), посміховисько («Робила мій дім посміховиськом та метою всяких дотепів». — М. Коцюбинський).
Якщо вже шукати синонімів до слів посмішка, посміхатися, то це будуть насмішка, насміхатися. Проте слід зазначити, що в словах насмішка, насміхатися мовиться не стільки про глузливий вираз обличчя або очей, скільки про глузливий зміст того, що каже смішко або насмішник: «Із матки старенької насміхається» («Українські пісні» М. Максимовича); «Ой іде багач, ой іде дукач, насміхається — ой за що, за що бідна голота напивається?» (народна пісня); «Не пущу я, дитя моє, в ліски по горішки, бо вже мені надоїли хлоп'ячі насмішки» (народна пісня).