СВІДОЦТВО — СЛОВОВЖИВАННЯ

Замініть іменник свідоцтво, якщо мовиться про факт, річ, які підтверджують щось, повідомлення про щось, на правильний варіант: свідчення.

АЛЕ:

свідоцтво — офіційний документ.

Збираєтесь у подорож із дітьми — не забудьте їхні свідоцтва для залізниці.

Правильніше: свідоцтво; посвідчення

Правильніше: свідоцтво

Посвідчення. Одне із значень — «офіційний документ, який щось засвідчує». Його синонім — посвідка. «Механізатори склали екзамен і одержали посвідчення». (З газети.) «Моряк глянув на посвідчення з червоним штампом Генерального штабу». (С. Голованівський.) «В кишені лежала новенька книжечка офіцерського посвідчення…». (Л. Первомайський.) «З наказу Цимбалюка він [Ридванський] дістає в гітлерівській управі чисті бланки з німецькими печатками, посвідки для підпільників». (Ю. Бедзик.)
Якщо слово посвідчення вжите без вказівки на те, що саме воно засвідчує, і контекст не дає ніяких уточнень, то йдеться про особисте посвідчення, тобто про документ, в якому засвідчується особа. «[Підпільники] мало й пошепки розмовляли, лишали старому доручення, старій — паспорти й посвідчення, які вона ховала в швацькій машині». «— Одну секунду, — заявляє комендант, не опускаючи револьвер, — або ви мені негайно покажете ваше посвідчення, або я стріляю вам у перенісся». (Ю. Яновський.) «І от уже чути: виписують у фабкомі нові, уперше заведені на фабриці особисті посвідки. До урочистого вручення тих посвідок готується вся фабрика». (В. Козаченко.)
Неправильно, коли мова йде про документ, який засвідчує особу, вживати паралельно з посвідченням і посвідкою ще свідоцтво.
Коли йдеться про документ, що засвідчує якісь біографічні дані особи або її стан — фізичний, сімейний, вживається слово свідоцтво (свідоцтво про народження, свідоцтво про освіту, медичне свідоцтво). Свідоцтво про одержання спеціальності дасть право випускникові знайти роботу». (З газети.) «Принесене, нарешті, свідоцтво про закінчення школи батько завів у рамку й повісив на стіні». (Петро Панч.) «…Школу скінчив у селі. А покажи-но, Петрусю, своє свідоцтво». (І. Франко.) «Разом з атестатом зрілості випускники шкіл одержували свідоцтво про набуту спеціальність». (З журналу.) «В Марка сяяли очі. — Та ні, мамо, не сердьтеся, я ж вам покажу, — з радістю квапився хлопець. — Це ось свідоцтво, що я закінчив дев'ятий клас на «відмінно», а це похвальна грамота за гарну успішність». (П. Козланюк.).
Свідчення означає «показання свідків» (на суді), «твердження очевидців». «Ми таки підемо туди й розповімо все, що знаємо. Нехай перевірять наші свідчення». (Ю. Смолич.) «Від одного чеха, що полоненим працював під час окупації на заводі, добули дані. Перед смертю надиктував своє свідчення на магнітофонну плівку і справжні імена героїв назвав». (О. Гончар.) «— Правду мовити, — звернувся він [учитель] до Івана Семеновича, — ім'я його [дипломата] мені невідоме. Проте це цілком реальна людина, записана в кількох свідченнях сучасників. Був він запорізьким козаком, родом із нашої місцевості». (Ю. Яновський.)
Свідчення означає також «факт, річ, обставину, які підтверджують щось». «Більшу частину свого життя він [Д. Яворницький] перебував у подорожах, постійно шукаючи свідчення героїчного минулого, колишньої слави запорозької». «Історія зберегла чимало яскравих свідчень великої любові народу до свого співця [Т. Г. Шевченка]». (З журналу.) «В своїх книгах Гончар дав багато яскравих художніх свідчень для розуміння сучасного народного характеру в його невпинному русі і розвитку». (Л. Новиченко.) «Поезія А. Малишка — свідчення великої духовної культури і самобутнього засвоєння нев'янучих надбань класики вітчизняної — і не тільки вітчизняної». (З газети.)
Поширена стилістична помилка полягає в тому, що слово свідоцтво вживають замість свідчення. «У ставленні Франка до Щедріна ми бачимо ще одне свідоцтво ідейної спорідненості української і російської демократії». (З газети.) «Макар заступництво матері сприймав як свідоцтво його непогрішності і правоти».
В останніх двох реченнях мало б бути слово свідчення.

У яких випадках вдаються до кожного з цих слів?
Одне із значень іменника посвідчення – "офіційний документ, що підтверджує якийсь факт або містить короткі відомості про когось". Його синонім – посвідка. "Закінчив Щербань матроські курси, одержав посвідчення" (Степан Олійник), "Я добув паспорт і посвідки старости" (Олесь Досвітній). Якщо посвідчення вжите без вказівки на те, що саме воно підтверджує, і контекст не дає ніяких уточнень, то мовиться про особисте посвідчення.
Коли йдеться про документ, котрий засвідчує особу, не слід паралельно з посвідченням та посвідкою використовувати ще й свідоцтво. Адже воно вказує на якісь біографічні дані людини чи її стан – фізичний, сімейний (свідоцтво про народження, свідоцтво про одруження, свідоцтво про освіту, медичне свідоцтво).
Поширена стилістична помилка полягає в тому, що свідоцтво вживають замість свідчення. "Коли актор розповідає вам про власний сценічний доробок, він показує саме ті афіші, які вважає найяскравішим свідоцтвом (треба: свідченням) своєї суспільної корисності" (З журналу).
Свідчення означає "показання свідків" (на суді). "Уповноважений записав свідчення в протоколі" (Григорій Тютюнник), "Навчився (Кузьма) прибирати, що погано лежало, давати неправильні свідчення по судах" (Михайло Стельмах). Це слово має також значення "підтвердження чогось" (факту, обставин тощо). "Є свідчення, що в списках розповсюджували "Кобзар" на Кавказі" (Павло Тичина).

Правильніше: Свідчення непогрішності