РОДИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: пологи

Правильніше: пологи

Правильніше: приймати пологи

Правильніше: пологи

Правильніше: Приймати пологи

Як правильно: іменники жіночого і середнього роду чи жіночого і середнього родів? У термінологічних сполученнях означуване слово звичайно стоїть у формі однини, підкреслюючи внутрішній зв'язок понять, виражених однорідними означеннями. Вислови жіночий рід, середній рід – терміни. Тут ужитий у формі однини іменник рід виступає як сполучна ланка між різновидами цього поняття (жіночий, середній). Отож правильно: іменники жіночого і середнього роду.

Правильніше: з походження, за походженням; з роду, родом

Правильніше: з роду в рід

Правильніше: Іменники чоловічого і середнього роду

Правильніше: де господар не ходить, там нивка не родить; як дбаєш, так і маєш; як постелиш, так і виспишся

Правильніше: що статися має, то станеться; суджено, то не розгуджено; що написано на роду, того не об'їдеш і на льоду; що кому написано на роду, то й конем не об'їдеш; чи співатиме півень, чи ні, а день буде; що має утонути, то не увисне; що має висіти, то не утоне; неволі й конем не об'їдеш

Правильніше: усякі люди

Правильніше: усілякі, усякі; різні

Правильніше: нема роду без вироду; нема лісу без вовка, а села без лихого чоловіка; у болоті не без чорта; кожна отара не без паршивої вівці; і між доброю капустою бувають гнилі качани

Правильніше: на роду написано; судилося

Правильніше: праця; фах; професія

Правильніше: своєю діяльністю

Правильніше: з одного сукна ґудзики; зійшовся яким з таким; одного засолу огірочки; родом кури чубаті

Правильніше: так судилося кому

Правильніше: на роду написано

Правильніше: високого коліна

Правильніше: земля дає добрий урожай; земля добре родить

Правильніше: на роду написано

Правильніше: чесного роду

Правильніше: не тепер по гриби ходити, а восени, коли будуть родити

Правильніше: лиха конем не об'їдеш; скачи, бабо, хоч задом, хоч передом, а діла підуть своїм чередом

Правильніше: нам бога не вчить, як хліб родить

Правильніше: рід занять

Замініть нехарактерний для української мови канцеляризм такого роду на стилістично кращий варіант: такий.

АЛЕ:

Ми з такого роду, що любимо свободу.

Як узгодити в роді прикметник, займенник або дієслово минулого часу зі своєрідними складними словами, утворюваними двома іменниками? Вживаючи сполучення типу планета-гігант, поема-спогад, конкурс-вікторина, слід мати на увазі, що на першому місці звичайно стоїть іменник, значення якого мислиться дещо ширше, загальніше порівняно із значенням другого компонента. Другий компонент – то іменник-уточнення. Він нагадує прикладку. Провідне за значенням слово нерідко поєднується з різними іменниками. Виставка-огляд, виставка-продаж, музей-квартира, музей-садиба, школа-інтернат, школа-комплекс тощо. Рід узгоджуваних слів (прикметника, займенника, дієслова минулого часу) визначає іменник ширшого, загальнішого значення. Напр.: "Затишний музей-садиба Чехова в Криму приваблює багатьох відвідувачів" (з газети), "Народний театр-студія має своїх прихильників (з газети). Зрідка провідне за значенням слово у складному найменуванні стоїть на другому місці. "Нещодавно в селі Березняках відкрився кімната-музей образотворчого мистецтва" (з газети). Можна помітити, що деякі іменники, передуючи провідному за значенням слову, мають тенденцію не відмінюватися. Приміром, "Ту повість надруковано в останній "Роман-газеті", "На уроці діти працюють з текст-картою".

«Спогад про неї стискає біллю»; «Я не хочу знов чіпати біллю сповнені серця», — читаємо інколи в сучасній поезії й прозі, де автори забули, що іменник біль в українській мові — чоловічого, а не жіночого роду (пор. у російській мові душевная, зубная боль). Ця помилка трапляється й у публіцистичних виступах, дарма що наша класика й народна мова знали слово біль тільки як іменник чоловічого роду: «Вона чула страшенний біль, страшну втому в цілім тілі» (І. Франко); «Чужий біль нікому не болить» (прислів'я).
Інша річ, коли іменник біль означає білі нитки, тобто є відповідником російському бель. Тоді він буде жіночого роду: «Під вербою над водою Катерина біль білила, із своєю біллю говорила» (Словник Б. Грінченка); «Невинна біль змінилась у гордий пурпур на тій калині, що тебе квітчала» (Леся Українка).
Деякі іменники в літературній мові належать до одного роду, а в розмовній, діалектній — до другого: санаторій і санаторія, клавіш і клавіша. Іменник фальш у чоловічому роді чергується з формою жіночого роду: «Фальш у її голосі різав Ярині слух» (О. Десняк); «А чи нема тут якого фальшу?» (з живих уст); «Арсенова душа не виносила брехні й фальші» (Л. Дмитерко). Хоч категорія чоловічого роду для іменника фальш старіша за категорію жіночого, проте ця друга витискає з сучасної української мови першу.
Якому роду давати перевагу в цих іменниках, залежить від характеру тексту: ділова мова, пряма мова в художньому творі чи стилізація під народну говірку.

Правильніше: Роздобув різну літературу