ПРИВЛАСНЮВАЛИ — СЛОВОВЖИВАННЯ
присвоювати
Правильніше:
привласнювати
Мова – не калька: словник української мови
привласнювати щось у великій кількості
Правильніше:
гарбати собі в скриню
Мова – не калька: словник української мови
Привла́снювати, присво́ювати
Привласнювати означає: 1) «самовільно робити своїм, своєю власністю».
В усному мовленні і в мові художньої літератури паралельно зі словом привласнювати вживають і присвоювати. «…Вся громада гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і полонину»; «Ти хотів би собі присвоїти чужі папери?» (І. Франко.) «… — Подумайте! Я людина чесна, я не хочу присвоювати чужого добра». (Григорій Тютюнник.)
У сучасній літературній мові слово присвоювати найчастіше вживається у значенні «надавати комусь службового або почесного звання». «Весною Василеві присвоїли звання старшого лейтенанта, доручили командувати ротою». (В. Логвиненко.)
Присвоювати означає також «самовільно брати на себе якісь права, видавати чужі думки, ідеї за свої».
Хоча в усному мовленні і в художній літературі нерідко паралельно зі словом привласнювати в значенні «робити щось чуже своєю власністю» вживають слово присвоювати і словники підтримують таке використання цієї лексеми» все-таки» коли йдеться про конкретні речі» предмети» краще з двох варіантів вибрати привласнювати.
Отже» в сучасній літературній мові присвоювати слід вживати» коли мова йде про те» що хтось надає комусь почесне або службове звання; хтось самовільно бере собі якесь звання» прибирає назву і т. ін.» а також часом для опису ситуації» коли хтось самовільно бере собі якісь права» видає чужі думки, ідеї, плани за свої (тут присвоювати сполучається із словом, що виражає абстрактне поняття). Привласнювати можна сполучати зі словами» що означають і конкретні» і абстрактні поняття.
Хоч інтелект у нього недолугий,«І Мар'ян, минувши перші рядки, знову прочитав: «Ніхто із людей не створював землі, ніхто із людей і не повинен привласнювати землю». (М. Стельмах.); 2) «видавати за своє» — «Совість його була неспокійна, він почував себе людиною, яка привласнює те, що їй не належить». (О. Гончар.)
Та завше тип оцей виходить із води сухий.
Уміє спритно він привласнювать чужі заслуги,
А іншому приписувать свої гріхи.
(С. Воскрекасенко.)
В усному мовленні і в мові художньої літератури паралельно зі словом привласнювати вживають і присвоювати. «…Вся громада гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і полонину»; «Ти хотів би собі присвоїти чужі папери?» (І. Франко.) «… — Подумайте! Я людина чесна, я не хочу присвоювати чужого добра». (Григорій Тютюнник.)
У сучасній літературній мові слово присвоювати найчастіше вживається у значенні «надавати комусь службового або почесного звання». «Весною Василеві присвоїли звання старшого лейтенанта, доручили командувати ротою». (В. Логвиненко.)
Присвоювати означає також «самовільно брати на себе якісь права, видавати чужі думки, ідеї за свої».
Спусти їм — то таке закоють,«Ого! Може» й тут присвоюєте ви собі право сягати активно в моє життя? — спитала вона» приступаючи до мене ближче». (О. Кобилянська.)
І власть твою собі присвоють,
І всім дадуть нам киселя…
(І. Котляревський.)
Хоча в усному мовленні і в художній літературі нерідко паралельно зі словом привласнювати в значенні «робити щось чуже своєю власністю» вживають слово присвоювати і словники підтримують таке використання цієї лексеми» все-таки» коли йдеться про конкретні речі» предмети» краще з двох варіантів вибрати привласнювати.
Отже» в сучасній літературній мові присвоювати слід вживати» коли мова йде про те» що хтось надає комусь почесне або службове звання; хтось самовільно бере собі якесь звання» прибирає назву і т. ін.» а також часом для опису ситуації» коли хтось самовільно бере собі якісь права» видає чужі думки, ідеї, плани за свої (тут присвоювати сполучається із словом, що виражає абстрактне поняття). Привласнювати можна сполучати зі словами» що означають і конкретні» і абстрактні поняття.