ПОГРОЗА — СЛОВОВЖИВАННЯ

«Голос України» (№ 8 від 16 січня 2003 року) пише про чоловіка, який «загрожував вчинити низку терактів». Це не обмовка, не описка (про небажаний збіг однакових приголосних «загрожував вчинити» говорити не будемо) – і такі неточності властиві не тільки «ГУ». Наші тлумачники не розрізняють відтінків у відтворенні українською російського слова «угрожать». «Загрожувати» – це становити небезпеку, створювати її. «Суперечка загрожувала перерости в сварку» (Петро Колесник), «Артамонову загрожувала сліпота» (Любомир Дмитерко). А в наведеному контексті слід було сказати «погрожував». Погрожувати – залякувати чим-небудь, нахвалятися зробити щось неприємне. «Начальник полкової розвідки... погрожував розстріляти нашого старшого лейтенанта з «особистої зброї» (Іван Багмут).
Те саме й з іменниками «погроза», «загроза». «Погроза» в сучасній літературній мові – обіцянка причинити зло, неприємність; «загроза» – можлива небезпека.
Освічена людина не скаже: «Він надіслав лист із загрозою», тільки – «з погрозою». Так само не промовить: «Цілком реальна погроза землетрусу», а «загроза землетрусу». Бо «погроза» – це вже землетрус дав про себе знати.

Правильніше: грізьбою, погрозами; погрожуючи