ПАСИВНИЙ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: недіяльний, бездіяльний; байдужий

Правильніше: байдужий

Правильніше: лігма (лежнем) лежати

Почнемо з того, що незмінювана форма дієслова твориться від пасивних дієприкметників шляхом зміни закінчення на суфікс -о: прочитаний – прочитано, виготовлений – виготовлено, забутий – забуто. Вона, як і безособові дієслова, вживається в ролі присудка в безособових реченнях. При цій формі не буває підмета, але є прямий додаток, виражений знахідним (чи родовим) відмінком без прийменника: звіт заслухано, всі роботи розглянуто, помилок не виявлено.
Згадаймо відому українську народну пісню:
Ой у полі жито
Копитами збито,
Під білою березою
Козаченька вбито.
Ой убито, вбито,
Затягнено в жито,
Червоною китайкою
Личенько накрито.
У кожному з цих речень нема підмета, а в ролі присудка виступають віддієслівні безособові форми на -но, -то: збито, вбито, затягнено, накрито. Такі форми є й у російській мові (сказано – сделано), але там вони вживаються далеко рідше, ніж в українській. Натомість російська ширше послуговується пасивними дієприкметниками у функції присудка: "В прошлом году сняты новые документальные фильмы", "Обязательства выполнены досрочно". Українською треба сказати: "знято нові документальні фільми", "зобов'язання виконано достроково". Це не значить, що пасивних дієприкметників узагалі слід уникати. Їх насамперед використовують як означення, переважно поширені: "зняті торік документальні фільми були вдалі", "достроково виконані зобов'язання піднесли престиж підприємства". Тут присудком уже виступають дієслова були, піднесли
Використовувати форму на -но, -то слід замість пасивних дієприкметників, коли є потреба наголосити на дії, а не на ознаці. Маємо писати: споруджено нову станцію метрополітену, а не споруджена нова станція метрополітену. Але: бійці були виснажені після важкого бою. Безособова форма виражає дію, що відбулася недавно. Іспит складено, підручники здано. Якщо ж ідеться про дію давноминулу, то додаються дієслова було чи буде. Цю вулицю було прокладено на початку ХІХ сторіччя; незабаром буде відзначено ювілей журналу.

Як уже зазначалося, в українській мові дуже поширеними є пасивні дієприкметники на -ний, -тий. Від деяких дієслів уживаються паралельні форми: одягнений — одягнутий, замкнений — замкнутий, затягнений — затягнутий. Українська літературна мова однаковою мірою засвідчує обидві ці форми.
Замість пасивних дієприкметників із суфіксом -ем- у російській мові, українська мова знає описову форму: получаемый результат — наслідок, що його (або — який) одержуємо, сравниваемая величина — величина, що її (або — яку) порівнюють. Замість описової конструкції можна іноді поставити пасивний дієприкметник недоконаного виду, якщо він утворюється з суфіксом -ува-, -юва-: одержуваний наслідок, порівнювана величина.
Як зазначалось вище, пасивні дієприкметники виконують у реченні здебільшого функцію означення: «В накинутій на плечі сірячині, — порожні рукави обвисли перебитими крилами, — він стояв під стіною, в кутку» (Б. Харчук). Але пасивний дієприкметник нерідко буває й частиною складеного присудка: «За війну він був чотири рази поранений» (І. Волошин).

Візьмімо такий уривок із художнього твору одного з відомих стилістів сучасної української прози М. Стельмаха:
«І тепер, проживши піввіку, я згадую далеке вечірнє стависько, потемнілі в жалобі трави, що завтра стануть сіном, велетенські шоломи копиць, останній срібний дзвін коси і перший скрип деркача, і соняшник вогника під косарським таганком, і пофоркування невидимих коней, що зайшли в туман, тонкий посвист дрібних чирят, що струшують зі своїх крилець воду, і дитячий схлип річечки, в яку на все літо повходили м'ята, павині вічка, та й не журяться, а цвітуть собі.
І над усім цим світом, де пахощі сіна злегка притрушує туман і дух молодого, ще не затужавілого зерна, сяють найкращі зорі мого дитинства. Навіть далекий вогник на хуторі біля містка теж здається мені зорею, що стала в чиємусь вікні, щоб радісніше жилося добрим людям...
І здається мені, що, минувши потемнілі вітряки, я входжу в синє крайнебо, беру з нього свою зірку та й навпростець полями поспішаю в село. А в цей час невидимий сон, що причаївся в узголов'ї на другому покосі, торкається повік і наближає до мене зірки».
У цьому довгому уривку ми бачимо низку підрядних речень: що зайшли в туман, що струшують зі своїх крилець воду, що стала в чиємусь вікні, що причаївся в узголов'ї на другому покосі,— а крім того, дієприкметники з суфіксом -л-: потемнілі, не затужавілого. Уявімо собі, який вигляд мав би цей уривок у перекладі російською мовою. Можна напевно сказати, що всі ці підрядні речення, замість описових конструкцій що зайшли, що струшують, починались би активними дієприкметниками: зашедшие в туман, стряхивающие со своих крылышек воду, ставшая в чьем-то окне, притаившийся в изголовье; українські дієприкметники з суфіксом -л- було б замінено російськими активними дієприкметниками з суфіксом -вш-; зворотам потемнілі трави, потемнілі вітряки відповідали б потемневшие травы, потемневшие мельницы,, а звороту не затужавілого зерна — не затвердевшего зерна.
Чом так відрізняються граматичні форми українського оригіналу й російського перекладу? Тому що форм активних дієприкметників із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ящ- і -вш- немає в українській мові, й письменник мусив удатись до описової форми на зразок що зайшли або до дієприкметників із суфіксом -л- — потемнілі, затужавілі.
Але ми знаємо багато слів із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ач-, -яч-, що походять від дієслів: лежачий («Лежачого не б`ють». — М. Номис), питущий («Я — не питущий, отже, не підкочуйтесь до мене з чаркою». — В. Кучер), невмирущий («Слався, горде комсомольське плем`я, невмируща молодість моя». — І. Нехода), трудящий, роботящий («А трудяще, а чепурне, а роботяще!» — Т. Шевченко) тощо. Хіба ці слова не є активні дієприкметники? Ні, це віддієслівні прикметники, що втратили дієслівні ознаки (час і вид) і означають уже не дію, як дієприкметники, а сталу властивість когось чи чогось.
Немає в українській мові й форм пасивного дієприкметника теперішнього часу на зразок російських читаемый, получаемый, делаемый, але зрідка трапляються віддієслівні прикметники з суфіксами -им- (невгасима любов), -ом- (невідомий чоловік), що також утратили ознаки дії й набули постійної якості.
Щоб легше було зрозуміти сказане, порівняймо дві фрази: «Під лежачий камінь вода не тече» й «Павло підняв лежачу на підлозі монету». У першій фразі слово лежачий є віддієслівний прикметник, що втратив ознаки дієслова й має постійну властивість — лежати; в другій фразі слово лежачу виконує функцію невластивого українській мові активного дієприкметника, через що фраза звучить важко, неприродно, штучно. Так сказати по-українському не можна, а треба: «Павло підняв монету, що лежала на підлозі».
Розгляньмо ще такий приклад: «Питущого й близько не підпускай до комори чи каси, бо проп'є все». Так сказати по-українському можна, бо тут слово питущий — віддієслівний прикметник, що передає постійну властивість п'яниці. А спробуймо лиш надати цьому слову функцію активного дієприкметника й подивімося, що вийде: «Людина, питуща некип'ячену воду, може заслабнути на шлунково-кишкові захворювання». Кожний, хто хоч трохи знає українську мову, відчує, що така фраза звучить по-українському дико, її конче треба перебудувати так, щоб у ній не було активного дієприкметника питущий. Це можна зробити двома способами — або користуючись описовою формою підрядного речення: «Людина, що п'є некип'ячену воду, може заслабнути на шлунково-кишкові захворювання», — або вдаючись до дієприслівника: «Людина, п'ючи некип'ячену воду, може заслабнути на шлунково-кишкові захворювання».
Тут виникає слушне питання: чи ця особливість української мови — уникати вживання форм активних дієприкметників — не обмежує наших можливостей вислову? Чи описові конструкції, до яких мусимо вдаватися замість активних дієприкметників із зазначеними вище суфіксами, не обтяжують фрази, не позначаються кепсько на стилі викладу? Як бачимо з наведеного на початку статті уривка з твору М. Стельмаха, це ніскільки не порушило ні мелодійності ритму, ні стрункості, простоти викладу авторової думки. І навпаки — як псують милозвучність, стрункість, простоту й утруднюють вимовляння незграбні спроби живосилом застосувати в українському реченні невластиву форму активного дієприкметника! Ось невдала фраза з одного сучасного оповідання: «Нам важко бачити тебе прикутим і страждаючим». Можна за попереднім прикладом поставити замість страждаючий дієслово: «Нам важко бачити, як ти страждаєш прикутий»; можна скористуватись і віддієслівним прикметником: «Нам важко бачити тебе прикутим і стражденним». Часто буває можливо замінити активний дієприкметник пасивним дієприкметником від того ж дієслова.
Інколи можна замінити активний дієприкметник дієприслівником від того ж дієслова або іменником іншого кореня: замість неправильно складеної фрази «Під час обговорення доповіді всі виступаючі товариші зазначали важливість поставленого питання» можна сказати: «Під час обговорення доповіді всі товариші, виступаючи, зазначали важливість поставленого питання» або «Під час обговорення доповіді всі промовці зазначали...». Тим, кому потреба протокольної точності, можна скористуватись описовою конструкцією: «Усі товариші, що виступали (або — брали участь у виступах), зазначали...»
Як бачимо, є багато різних способів, щоб, не порушуючи милозвучності української мови, правильно й точно передати те, що в російській мові передається активними дієприкметниками.