ОТ — СЛОВОВЖИВАННЯ
ЗМІСТ
цього тільки не вистачало!
Правильніше:
от тобі, гандзю, книш!
Мова – не калька: словник української мови
усе скінчено!
Правильніше:
[от і] кінець! от і (оце й) по всьому!
Мова – не калька: словник української мови
такі то діла
Правильніше:
от такі діла (справи)
Мова – не калька: словник української мови
так вот
Правильніше:
отож; ото; так от (ось)
Мова – не калька: словник української мови
от тобі й на
Правильніше:
і ось; на тобі; і ось, маєш
Мова – не калька: словник української мови
от так штука!
Правильніше:
оце так-так!
Мова – не калька: словник української мови
от і вся розмова
Правильніше:
ось тобі віз і перевіз
Мова – не калька: словник української мови
от в чому загвоздка (заковика)
Правильніше:
от де притичина (заковика, закарлючка); от у чому річ
Мова – не калька: словник української мови
ось де собака заритий
Правильніше:
так от у чім сила, що кобила сива; так от у чім сила (суть); ось де притичина (заковика); видно, де дно
Мова – не калька: словник української мови
кінець діло хвалить
Правильніше:
от тобі віз і перевіз
Мова – не калька: словник української мови
і ось, накінець
Правильніше:
і от (і ось, аж от, аж ось); нарешті
Мова – не калька: словник української мови
вроді кого (чого)
Правильніше:
подібний до кого (до чого); як от хто (що); на зразок (на взір) кого (чого)
Мова – не калька: словник української мови
вот тє на
Правильніше:
от тобі й маєш
Мова – не калька: словник української мови
Виділення комами вставних слів
Перевірте, чи не пропущено коми перед і після вставного слова чи речення (Правопис. §118 А) п.11).
| КОМА СТАВИТЬСЯ | |
|---|---|
| Для виділення вставних слів і речень, що ними бувають такі слова й словосполучення: бач, бачиш, бачте, безперечно, безсумнівно, безумовно, будь ласка, бувало, видимо, видно, відома річ, власне, головне, головним чином, далебі, до речі, звичайно, звісно, здавалось, здається, значить, зрозуміло, кажуть, коротко кажучи, либонь, мабуть, між іншим, мовляв, може, можливо, навпаки, на жаль, на мій погляд, на нашу думку, наприклад, нарешті, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, по-перше, по-друге, правда, проте, однак, сказати б, справді, щоправда, як видимо, ясна річ і деякі інші | Гірш за те їй [Юноні] не любився [Еней], Що, бачиш, в Трої народився І мамою Венеру звав (Іван Котляревський).
Ну, та, звісно, на те й ходиться біля винограду, на те й працюється, щоб мати користь (Михайло Коцюбинський). Глина, бур'ян, — все летіло з боків униз. Карпо, однак, виліз (Панас Мирний). Немає сонця — І десь воно, проте, живе і світить (Максим Рильський). Та й скажіть мені, будь ласка, яке там добро з тієї брехні? (Марко Вовчок). |
АЛЕ:
| КОМА НЕ СТАВИТЬСЯ | |
|---|---|
| Якщо такі слова є не вставними, а повнозначними, і виконують одну із синтаксичних ролей | Десь зник і Семен, ..кинув і жінку — не звісно, чи вдова, чи не вдова, а горюй сама на світі (Іван Микитенко).
Мені здається, що вже пізно. Стало зрозуміло, що ніхто не прийде. Головне відділення нині таки працює. |
| Після проте, однак, коли вони є сполучниками і стоять на першому місці в головному або підрядному реченні | І земля, і вода, і повітря — все поснуло. Однак та нічна тиша повна всякими згуками (Михайло Коцюбинський).
Руки і ноги тремтіли у неї од слабості, проте вона уперто намагалася злізти з ліжка (Степан Васильченко). |
| Вставні слова не виділяються комами, якщо вони належать до відокремлених членів речення | Дмитро, очевидно поспішаючи, не поснідав. Пор.: Дмитро, поспішаючи, очевидно, не поснідав. Надвечір, мабуть годині о шостій, почався дощ. Пор.: Я буду у вас сьогодні, мабуть, увечері. |
| Якщо сполучник а (рідше але) відноситься до вставного слова, він комою не виділяється — а власне, а втім тощо | Ти все дбаєш за мене — а головне, знаєш, чим зробити мені приємність (Михайло Коцюбинський). |
| Не виділяються комами такі слова: адже, все-таки, все ж таки, наче, начебто, немов, немовби, ніби, нібито, от, принаймні, які не є вставними | Кажуть, нібито ці доти тягнуться від самих Карпат аж до Чорного моря (Олесь Гончар). |
Леле, лелечко, от біда, ой горе, ой лихо (ой лишечко, ой лишенько)
Вигук леле дедалі рідше чується в сучасній українській мові, поступаючись перед вигуками от біда, ой горе, ой лихо (ой лишечко, ой лишенько). Але наша класика й народне мовлення широко послугуються цим вигуком, що передає захоплення або подив («Леле, лелечко мені!» — М. Номис) чи гіркоту («Ой леле! Даремні питання!» — Леся Українка). Будучи відповідником до російського увы, вигук леле не є абсолютним синонімом вигуків ой біда («Ой біда мені з тобою, не знаю, що й робити!» — З живих уст), ой горе («Ой горе тій чайці, чаєчці небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі». — Народна пісня), ой лихо, ой лишечко, ой лишенько («Ой лишечко! Хто іде!» — Т. Шевченко). Ці вигуки передають почуття більшого жалю, ніж вигук леле, за яким чути легкий смуток чи невдоволення: «Леле, я таки не встиг дочитати книжки — забрали її в мене» (з живих уст); «Ой лелечко, лелечко, болить моє сердечко!» (П. Чубинський).