ОСОБОГО — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: не хто інший, як…

Правильніше: стороння особа; чужа людина

Правильніше: посадовець

Правильніше: велике цабе

Правильніше: непевна (темна) особа

Правильніше: права рука

Правильніше: постать; особа

Правильніше: гарна цяця

Правильніше: особа; особистість

Правильніше: особа; людина

Правильніше: посланець; представник; довірена особа

Правильніше: повірник; права рука

Правильніше: велика риба

Правильніше: достойник

Правильніше: важна (велика, значна) особа (персона); великої руки людина

Правильніше: поважна (значна, велика) особа; достойник; велика цяця; велике цабе

Правильніше: уповноважена особа

Для урізноманітнення мовлення замініть канцеляризм посадова особа на стилістично кращий варіант: посадовець.

Замініть іменник лице, якщо мовиться про окрему людину, індивіда, на правильний варіант: особа.

АЛЕ:

лице — обличчя.

Жита буйні, хвилясті… Ось із них визирнуло рожеве лице й сині очі (Андрій Головко).

1. Не раз натрапляв у текстах на слово облік у розумінні «обличчя». Чи правомірне таке вживання?
Коли йдеться про моральні якості людини, її духовні, творчі особливості, норми поведінки, а також про найхарактерніші ознаки предмета, явища, що виражають його суть, користуються іменником обличчя в переносному значенні: «Обличчям будь-якого театру є його репертуар» (з журналу); «Врубель Врубелем, а ти мені покажи власне обличчя» (Юрій Збанацький).
Часом в усному мовленні, а то й на письмі замість лексеми обличчя безпідставно вживають облік. Адже слово облік в українській мові має іншу семантику (означає систему реєстрації певних груп населення, народногосподарських цінностей тощо). «Чекати бульдозера неможливо, почнуться польові роботи, кожні робочі руки будуть на обліку» (Микола Руденко); «Різне нафтове устаткування (на промислі), що валялося скрізь без догляду й обліку, складалося в купи» (Олесь Донченко). Від облік походять обліковець, обліковий, облікувати і т. ін.
2. Чи синонімічні іменники обличчя й лице?
Збігаються в значенні «передня частина голови» та в переносному «загальний вигляд, обриси чогось». Тільки лице вживається в розумінні «верхній, зовнішній бік предмета» (протилежне спід): на лице, з лиця. І тільки обличчя, коли мовиться про моральні якості людини, про її духовні, творчі особливості, норми поведінки. В усному мовленні інколи замість обличчя безпідставно вживають облік. Тим часом облік в українській мові має зовсім іншу семантику (означає систему реєстрації певних груп населення, народногосподарських цінностей тощо).
3. Юридичне лице
У одній з радіопередач на правознавчу тему було заявлено: «Він має статус юридичного лиця». Російській лексемі лицо в юридичному та граматичному значенні в українській мові відповідає не лице, а особа. Тому треба писати і казати: «дієслово в формі першої особи однини; він має статус юридичної особи».

Радянська бюрократія відгороджувалася від народу своєю окремою канцелярською мовою. Вона не приймала на роботу двірника, а зараховувала людину в штат у якості двірника. У цьому ключі виникло й словосполучення должностное лицо замість колишнього чиновник. Йдучи за таким зразком, в УРСР швидко спекли вислів посадова особа, тоді як маємо чудову лексему урядовець. Посадова особа – мертве утворення, що використовується лише в офіційних паперах. А іменник урядовець набуває чимраз більшого поширення в різних мовних стилях.

Часом цих іменників не розрізняють і пишуть: «Особа автора виявляється в доборі теми і в характерних, тільки йому властивих образах», – або кажуть: «Ви наговорили мені багато образливого, прошу без особистостей!» Слово особа, наголошував Борис Антоненко-Давидович, означає одну людину, індивід: «Він сам, своєю кругленькою особою, стояв, зігнувшись над пательнею» (Михайло Коцюбинський). Коли ж мовиться про багатьох людей, ця лексема в множині заміняє кілька інших слів – чоловік, душ: «На нараду прийшло чимало осіб, але тих, кого хотіли бачити, й не було» (з живих уст). Буває, воно править за відповідник до російського личность, наприклад, у фразі: «Що за підозріла особа ?»
Слово особистість означає індивідуальність людини, сукупність її духовних і фізичних властивостей: «Авторську особистість не піддаватимеш остракізму, виганяючи її з вірша, де вона в ньому існує на правах ліричного героя» (Євген Гуцало).
Тим-то й у першому реченні треба було написати: «Особистість автора виявляється...», а в другому сказати: «Прошу без особистих образ!»

Ці два слова — особа й особистість — інколи не розрізняють і пишуть: «Особа автора виявляється і в доборі теми, і в характерних, тільки йому властивих образах», — або кажуть: «Ви наговорили мені багато образливого, прошу без особистостей!»
Слово особа означає одну людину, індивід: «Він сам, своєю власною кругленькою особою, стояв, зігнувшись над пательнею» (М. Коцюбинський); іноді, коли мовиться про багатьох людей, це слово в множині заміняє множину інших слів — чоловік, душ: «На нараду прийшло багато осіб, але тих, кого хотілось бачити, й не було» (з живих уст); часом воно править за відповідник до російського слова личность, наприклад, у вислові: «Що за підозріла особа?»
Слово особистість означає індивідуальність людини, сукупність її духовних і фізичних властивостей: «Авторську особистість не піддаватимеш остракізму, виганяючи її з вірша, де вона в нього існує на правах ліричного героя» (Є. Гуцало).
Тим-то й у першій фразі треба було написати: «Особистість автора виявляється...», — а в другій фразі сказати: «Прошу без особистих образ!»