НАНОСИТИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Замініть дієслово наносити, якщо мовиться про вчинення якоїсь неприємної дії, на: завдавати, заподіювати, чинити.

АЛЕ:

наносити — приносити велику кількість чого-небудь; позначати, відбивати що-небудь на карті, схемі і т. ін.

Треба наносити піску і каміння будівельникам.

На карту наносять нові острови.

Правильніше: завдавати удару

1. Робити візит чи наносити візит?
Візит українці завжди робили й роблять і ніколи не наносили і не наносять. Скопійований з російської вислів наносити візит узагалі звучить карикатурно. Як і модний нині наносити удар. Таку моду підживлює недостатнє знання молодим поколінням літературної мови, тобто, кажучи відверто, малограмотність, яку залишила нам у спадок мовна політика СРСР. Між тим багато наших словників не рекомендують звороту наносити удар, а фіксують завдавати удару, підтримуючи давню українську традицію використовувати дієслово завдавати із значенням «заподіювати», «спричиняти». До спілки з ним охоче пристають іменники: завдавати жалю («Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш» – Словник Бориса Грінченка), завдавати жаху («Щоб більше жаху їй завдать...» – Леонід Глібов), завдавати муки («Не завдавай мені молодому смертельної муки» – нар. пісня), завдавати сорому («Він ламає завіти... та завдає їй сорому перед людьми» – Михайло Коцюбинський), завдавати туги («Не завдавай, чорнявая, моєму серцю туги» – нар. пісня).
Інколи лексему завдавати поєднують також з іменниками, що мають позитивне забарвлення. «Слава та, я признаюсь, завдавала серцю втіхи» (Леся Українка).
2. Шкоду не наносять, а завдають
Сьогодні часто кажуть і пишуть: нанести шкоду, нанести удар. Але це помилка. Шкоду, сором, образу, смуток, жаль, удар тощо не наносять, а завдають. Читаємо в класиків: «Не завдавай ти мені сорому при чужих людях» (Іван Нечуй-Левицький); «Щоб більше жаху їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, – у річці вражу щуку утопити» (Леонід Глібов).

«Тут діагноз може бути один: байдужість. Та сама, якої, на жаль, не позбулись деякі керівники і яка наносить непоправної шкоди людським почуттям, емоціям», — пише одна газета, збиваючи з пантелику читача, котрий знає, що «нанести шкоду» можна тільки, скажімо, нанісши грязюки чи снігу до хати, а коли, приміром, курка нанесе яйця, то тут, окрім користі, ніякої шкоди нема. Але за газетою виходить, що можна наносити ще й інші прикрощі, наприклад, сором, бо через кілька номерів читаємо: «Скромність чесної трудівниці взяла гору над нанесеною образою».
Шкода, що ніхто не наніс до редакції цієї газети творів наших класиків і відомих сучасних українських письменників, бо тоді там прочитали б: «Соломи в сіни наносила» (Т. Шевченко); «Максим нанесе їй на другу ніч того й другого, дарує, жалує» (Панас Мирний); «Нанесло снігу гори» (Натан Рибак).
Мабуть, тоді дізнались би в редакції, що такі поняття, як шкоду, образу, смуток, жаль тощо, не наносять, а — завдають: «Щоб більше жаху їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, — у річці вражу щуку утопити» (Л. Глібов); «Не завдавай ти мені сорому при чужих людях» (І. Нечуй-Левицький).
Якщо в редакції не подобалося чомусь дієслово завдати, можуть скористуватися в такім же значенні словом учинити («Так-то вже напустилась, наче вона яку велику шкоду вчинила — свою рідну дитину пожалувала». — Марко Вовчок). Тоді напевне зрозуміють, що й у наведених на початку помилкових фразах треба було написати: «завдає непоправної шкоди», «над учиненою їй образою».

Правильніше: Протистояння завдавало великої шкоди