НАЗВАТИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

озаглавити

Правильніше: дати заголовок (назву); назвати
Мова – не калька: словник української мови

відрекомендуватися; представитися

Правильніше: назвати себе
Мова – не калька: словник української мови

озаглавити

Правильніше: назвати
Словник-антисуржик.

Назвати по прізвищу

Правильніше: Назвати на прізвище

Краще то назвати

Правильніше: Краще це називати

Представлятися

Правильніше: Відрекомендуватися, назвати себе

Давайте назвемо ціни

Правильніше: Назвімо ціни

поступок, якому нема назви

Правильніше: учинок, якому й назви не добереш (не прибереш)
Мова – не калька: словник української мови

носити назву

Правильніше: зватися (називатися); мати назву
Мова – не калька: словник української мови

носити ім'я, зватися, мати назву

«Ця вулиця носить ім'я Богдана Хмельницького»; «Міст через Дніпро носить ім'я Євгена Патона», – чуємо і читаємо. Але ж цим дієсловом в українській мові передають дію, рух. Його не пов'язують з речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли мовиться про найменування вулиці, площі, проспекту, мосту чи якогось закладу, тоді треба вдаватися до дієслів зватися або мати назву.
Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)

лівобережна україна, північна італія, європейський континент, чорноземний центр, правобережна україна, велика літера у неофіційних назвах, неофіційні назви – велика літера

Чому в назвах Лівобережна Україна, Правобережна Україна прикметники маємо писати з великої літери?
У неофіційних найменуваннях держав та їхніх частин, а також у назвах географічних одиниць, які закріпилися на практиці, всі слова, окрім берег, узбережжя, материк, континент, центр і таке ін., пишемо з великої літери: Правобережна Україна, Північна Італія, Європейський континент, Чорноземний центр.
Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)

люксембургу, тунісу, люксембурга, туніса, кабула, кабулу, родовий відмінок від власної назви, гамбурга, гамбургу

Як правильно утворити форму родового відмінка від власної назви Гамбург: Гамбурга чи Гамбургу? За правописом, якщо найменування міста є іменником чоловічого роду, який закінчується на приголосний, то в родовому відмінку однини буде закінчення -а: населення Гамбурга.
Однак цим словом називають ще й одну з областей (земель) Німеччини. Якщо вживати Гамбург у такому значенні, в родовому відмінку він матиме закінчення -у: економіка Гамбургу.
Подібно до цього слід розрізняти й інші назви: Люксембург, Туніс тощо. Вони означають водночас і найменування країни, і найменування її столиці. Коли йдеться про державу, пишемо закінчення -у (Люксембургу, Тунісу), коли говоримо про місто, ставимо -а (Люксембурга, Туніса). Назва столиці Афганістану в родовому відмінку закінчується на -а (Кабула), а назва місцевої річки – на -у (Кабулу).
Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)

з назви, за назвою

Замість за назвою (калька з російського по названию) краще використати традиційну форму з назви.
Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)

Носити ім'я, зватися, мати назву

«Ця вулиця носить ім'я Кобзаря»; «Театр заслужено носить славне ім'я корифея української сцени», — чуємо часто в промовах і читаємо в газетних статтях.
Дієслово носити має в українській мові точно визначений зміст: «Ненагодоване і босе сорочку до зносу носить» (Т. Шевченко); вживають його також у переносному значенні, в образних висловах, де мовиться про рух, дію: «Таки явивсь! Де тебе носило так довго?» (Леся Українка); кажуть і про коней: «Мене коні не раз носили» (Словник Б. Грінченка), — або в розумінні «підіймати», відповідно до російського слова вздымать: «Кашель носив його груди» (і. Франко). Але це дієслово в українській мові не пов'язують із речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли говориться про найменування вулиці чи якогось закладу, тоді вживають дієслова зватись або мати назву. «На нашому заводі, що зветься «Світлий шлях», вона одна працює на чотирьох станках» (Г. Бойко); «Ця вулиця має назву Першого травня» (з живих уст).

Часопис носить назву

Правильніше: Часопис називається

Назвав факти

Правильніше: Навів факти