ЙТИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: показати п'яти

Правильніше: хоч на налигачі (на мотузці) тягни

Правильніше: хвіст у зуби

Правильніше: йти навмання; покластися на щастя

Правильніше: нога за ногою йти

Правильніше: не мати попиту; не збуватися; не йти; не бути ходовим

Правильніше: не дарувати свого

Правильніше: ніг не волоче (не волочить)

Правильніше: уперто йти (простувати, прямувати) до своєї мети

Правильніше: ноги (п'яти) сверблять

Правильніше: узятися за шапку

Правильніше: летіти сторч головою (сторчака); аж болото за вухами скаче; без задніх ніг бігти

Правильніше: плавом пливти (плисти); хмарою сунути (ринути, йти); лавою йти (сунути); товпом товпитися

Правильніше: іти манівцем (манівцями, навмання, бездоріж)

Перевірте вживання:

іти по когось, щось — щоб принести, придбати тощо;

і йти за кимось, чимось — позаду когось, уздовж чогось.

ТИПОВА ПОМИЛКА:

Він ішов до магазину за хлібом. — Він ішов до магазину по хліб.

Іди за лікарем, поклич його сюди. — Іди по лікаря, поклич його сюди.

Набуває дедалі більшого поширення така не притаманна українській мові форма, як складний дієслівний присудок з дієсловом-зв'язкою продовжувати. Тільки й чуємо: «Він продовжує користуватися моєю допомогою», «На планеті продовжують вибухати конфлікти», «Кандидати в депутати продовжують проводити роботу в округах», «Фірма продовжує дивувати успіхами», «Прокурор продовжує застерігати...» Ці по-канцелярськи неоковирні фрази можна й треба перебудовувати, щоб звучали просто, дохідливо. Наприклад, пропускаючи дієслово-зв'язку або послуговуючись прислівниками далі, досі, знову, ще тощо. Ось так: «Він і далі користується моєю допомогою», «На планеті й досі вибухають конфлікти», «Кандидати в депутати проводять роботу в округах», «Фірма знову дивує успіхами», «Прокурор ще раз застерігає...»
Для російського продолжаться (в часі) український відповідник – тривати (відбуватися, точитися, йти) з прислівником далі або й без нього. Тому не варто в цьому значенні вдаватися до дієслова продовжуватися: протистояння продовжується, неспокій продовжується, життя продовжувалося, не може так довго продовжуватися і под. Треба: протистояння триває, «Неспокій, однак, триває довго» (Леся Українка), «Життя точилося своєю чергою» (Михайло Коцюбинський), не може так довго тривати.

За аналогією до російського звороту в переносному значенні идти навстречу наші засоби масової інформації вдаються до висловів: «Пішли назустріч студентам і відновили їм пільги на проїзд у залізничному транспорті»; «На комбінаті йдуть назустріч молодим спеціалістам, які прагнуть піднести ефективність виробництва». Такі словосполуки ненормативні, оскільки в українській мові вислів іти назустріч виступає в прямому значенні: «Жодна підвода не йшла назустріч, на схід» (Олесь Гончар). Отже, в наведених вище фразах цей зворот годилось би замінити дієсловами посприяти, допомогти (підмогти).

У художній літературі й публіцистиці ми палко полюбили дієслово крокувати. Що тільки в нас не крокує з легкої руки авторів, охочих до переймання досвіду й запозичення! Не тільки частини Української Армії, «чітко карбуючи крок, крокують святковими вулицями столиці», а й «весна крокує по ланах республіки», навіть «Першотравень крокує весняними вулицями Києва»...
Нам так полюбилося це слово, що ми вживаємо його на всякі лади. Якщо в одного письменника позитивний герой, «крокуючи, згадує про сон», то в другого не менш позитивний герой уже «стрімко крокує», а третій творить навіть похідні дієслова: «Спинив бричку, скочив на землю і швидко закрокував сюди».
Не співалося в народних піснях «Ой, не крокуй, Грицю, та й на вечорниці», не читали ми й у творах наших класиків, щоб хтось чи щось у них крокувало, дарма що класики намагалися йти в ногу з мовою своєї епохи. Виходить, що це поширене тепер слово — неологізм.
Кожна жива мова, розвиваючись, удається до словотворення, до неологізмів. Нові економічні й соціальні зміни, що позначаються на побуті народних мас, загальне піднесення прогресу й культури вимагають нових слів для понять і явищ, котрі вже ввійшли в життя. І ось письменники, журналісти, науковці створюють неологізми, що через художню літературу, пресу й наукові праці проникають у мову народних мас і згодом стають невід'ємними складовими частками певної мови. Але проникають і засвоюються в тому разі, якщо в них справді є доконечна потреба. До того ж такий неологізм має постати на базі вже наявного лексичного матеріалу відповідно до законів і духу мови. У другій половині ХІХ ст. українська мова збагатилася словами, що їх ми тепер широко вживаємо, не замислюючись над тим, народні вони чи штучні, або «ковані», як казали колись. Візьмімо слово годинник. Коли стали входити в побут настільні й кишенькові годинники, українська мова знала тільки слово дзиґарі — «нескладний механізм, що, визначаючи час за допомогою гир, висів на башті ратуші або на стіні в покоях». Таке слово не пасувало для нової речі, яку приніс загальний проґрес, тому виникла потреба створити для неї нове українське слово. Таким стало слово годинник, утворене з давнього година. Отак виникли й неологізми мріяти, мрія, створені на базі народного слова мріятися, та багато інших і швидко прижилися в нашій мові, бо в них була нагальна потреба, без них не могла обійтись мова, що ступала на вищі щаблі свого розвитку, поширюючись у різні галузі знання та вміння.
А яка потреба в неологізмі крокувати? Хіба нема в нашій мові безлічі синонімів до дієслова йти: простувати, прямувати, маршувати, податися, чимчикувати, дибати, чалапати, дріботіти й ще багатьох із різними відтінками? Може, всі ті слова застаріли чи не передають нового поняття, що криється в слові крокувати? Аж ніяк! Може, це — суто спортивний' або військовий термін, якого досі не було в нашій мові? Теж ні.
Дієслово крокувати хтось нерозважний переклав із російського шагать. Та біда в тому, що слово крок, від якого штучно створено нове дієслово, має в українській мові далеко вужчу семантику, ніж російське шаг; це, власне, не рух, а тільки відстань між ногами під час руху: «Дурному з кроку ступити — сто днів одпусту доступити» (М. Номис). А до російського шаг — «рух» є в українській мові інші відповідники: ступа («На тому березі почулася кінська ступа». — М. Коцюбинський), хода («Він ішов попереду легкою оленячою ходою». — О. Гончар), хід («Гусій тільки піддає ходу». — М. Коцюбинський). Тим-то й такі вислови, як идти пешком, буде по-українському не йти кроком, а йти ступою («Проти вітру повільною ступою йшли коні». — С. Чорнобривець), замедлить шаг — уповільнити ходу («Пара зацікавила Сергія, і він навмисне уповільнив ходу». — В. Козаченко), ускорить шаг — наддати ходу, придати ходи («Гнідко ще дужче придав ходи». — Панас Мирний). Виходить, що й семантично неологізм крокувати шкутильгає на всі чотири, він не вточнює поняття руху, а лише пантеличить звиклого до усталених давніх слів читача. Не дивно, що такий неологізм не прищепився в живій народній мові, дарма що ним рясніють сторінки наших книжок і шпальти газет. Мені досі не доводилося чути з живих уст щось на зразок: «Де голова колгоспу? — А он крокує до правління. — А бригадир де? — А той давно вже покрокував додому»… Тим часом кажуть і, мабуть, ще довго казатимуть: «Голова йде (а в разі потреби надати певного нюансу, то — чимчикує, дибає чи, коли поважно, то простує) до правління», а бригадир, безперечно, «давно вже подався додому».
Весна й Першотравень не стануть менш запашними й барвистими, якщо вони перестануть крокувати, а простуватимуть ланами республіки, та й карбований крок частин Української Армії не стане менш лунким, якщо ці частини маршуватимуть замість безнастанного крокування.

Правильніше: Простувати, йти, прямувати, рушати, ступати

Правильніше: Іти завойовувати чужі території

Для уникнення збігу приголосних звуків замініть дієслова йшла, йшло, йшли… на більш милозвучний варіант: ішла, ішло, ішли…

Конструкція мова йде, мова йшла є калькою, замініть стилістично кращим варіантом: ідеться, ішлося.

Правильніше: ще туди-сюди

Правильніше: справи йдуть негаразд

Правильніше: рік минав (збігав) по рокові (за роком)

Правильніше: буде тоді, як свині з череди йтимуть; як на долоні волосся виросте; як виросте гарбуз на вербі; як у спасівку соловейко заспіває; на миколи та й ніколи; на святого нікди; на турецький великдень; як рак свисне, а щука дрисне; ні тепер ні в четвер; на турецьку пасху; як півень яйце знесе; на маленького юрія; на рахманський (брахманський) великдень

Правильніше: ще б нічого; хай уже так

Правильніше: іди собі куди йдеш

Правильніше: життя йде своїм ладом (своєю чергою, своїм звичаєм); життя йде собі; справи йдуть собі як ішли

Правильніше: дорога йшла горою (по горі)

Правильніше: бралося вечоріти (на вечір)

Правильніше: справи покращали (повернули на краще)

Це фразеологічне словосполучення і семантично відповідні йому йдеться, мовиться (з додатком) та словосполучення мова мовиться (рідше вживане) означають «розмова», «міркування», «бесіда» і властиві українській літературній мові. «Комбат усміхнувся, розуміючи, що йдеться про флягу вина». (О. Гончар.) «До гурту підходили все нові тіні. Дехто з них питав крайнього, про що йдеться». (С. Васильченко.) «Шовкун саме чистив у кутку автомат, видно, не второпав, про що йшла мова». (О. Гончар.) «Жодна душа не повинна знати, про що йде мова в листі». (О. Донченко.) Розмовному стилю мовлення властиві ще вирази типу «мова про вас», «не про це мова». «Ну, та не про мене зараз мова. Мова про вас». «Але про це ж умовились вони, що — точка. Мова про інше». (А. Головко.)
Як порушення норми сприймається вживання слова мова в сполученні з дієсловом йдеться («Мова йдеться про новий кінофільм») замість мова йде або йдеться (без слова мова). Неправомірним є також вживання в усіх стилях, крім поетичної мови, словосполучення річ іде (з цим же значенням).
Слово річ як синонім слова мова в науковому й публіцистичному стилях не виступає. Проте поряд зі словом мова його широко застосовують у поезії. Порівн. у Т. Шевченка в «Катерині»: «Не слухала моїх речей, то її послухай…»; «Та не чули вже тих речей ні батько, ні мати…» і в «Гайдамаках»: «Меж мови-розмови цілувались, обнімались»; «…аж верби нагинались слухать тую мову. Ото мова!» У Лесі Українки в поезії «Слово, чому ти не твердая криця…»: «Ти, моя щира, гартована мова» і «Стрінеться з брязкотом інших мечей, з гуком нових, не тюремних речей». У П. Тичини: «На майдані пил спадає, замовкає річ…» і «Славте мову цю чудову на оновленій землі! Ця ж бо мова для народу вище всіх пісень, симфоній».

Правильніше: добре йде діло

Перше словосполучення і семантично відповідні йому йдеться (без слова мова), мовиться (з додатком) та зворот мова мовиться (рідше вживаний) притаманні українській літературній мові. «Жодна душа не повинна знати, про що йде мова в листі» (Олесь Донченко), «Комбат усміхнувся, розуміючи, що йдеться про флягу вина» (Олесь Гончар). «Торкнув парубок свого коня ногами й догадався: про Давида мова йшла» (Андрій Головко), «До гурту підходили все нові тіні. Дехто з них питав крайнього, про що йдеться» (Степан Васильченко).
Як порушення літературної норми сприймається вживання слова мова в сполученні з дієсловом ідеться. «Мова йдеться про нову виставу столичного театру імені Івана Франка» (з газети).До розмовного стилю відносять вислови типу мова про вас, не про це мова тощо. Мова йде про виставу і йдеться про виставу, мова йде про кандидата на пост президента України і йдеться про кандидата на пост президента України. Правомірним є словосполучення мова мовиться, однак воно рідковживане.
Як порушення норми сприймається вживання іменника мова з дієсловом йдеться. Треба: мова йде або просто йдеться, мовиться. Неправомірним є також використання в усіх стилях, за винятком поетичного, словосполучення річ іде (з цим самим значенням).

Правильніше: ідеться про ...
На засіданні йтиметься про наслідки переговорів.
Не про це йдеться!
Ідеться про дотримання закону.

Правильніше: Грабунок іде на всіх фронтах

Правильніше: Добре йде діло

Правильніше: Кошти спрямовуються на розвиток культури

Правильніше: Тобі личить ця сукня