ЗАПЕРЕЧУВАТИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Не заперечувати і бути не проти

Для урізноманітнення мовлення замініть конструкцію бути не проти на варіант: не заперечувати (, щоб).

ТИПОВЕ ВДАЛІШЕ
Він не проти прийти до нас у гості. Він не заперечує, щоб прийти до нас у гості.

АЛЕ:

Гладь кота не проти, а за шерстю.

протестувати проти чогось; заперечувати щось

Правильніше: скакати цапа
Мова – не калька: словник української мови

опротестовувати; апелювати

Правильніше: заперечувати; перечити; спростовувати; оскаржувати
Мова – не калька: словник української мови

Запере́чувати

В українській мові це дієслово має кілька значень. Одне з них — «говорити проти, заявляти про свою незгоду». «К а с ь я н о в: З комісією покінчено, одержав призначення на пост начальника штабу армії, обрав армію Швиденка. Не заперечуєте? В а т у т і н: З радістю, з радістю приймаємо вас у нашу бойову сім'ю». (Л. Дмитерко.) «Раптом я взяв Сева за руку і підвів його до світла. Він не заперечував, здивовано і запитливо поглядаючи на мене». (Ю. Яновський.) «Виписуючи Шевченка з лікарні, Александрійський наказав фельдшерові ще кілька днів звільняти Шевченка від строю. Начальство не заперечувало». (З. Тулуб.)
У цьому значенні слово заперечувати часто виступає з додатком у давальному відмінку (відповідає на питання к о м у? ч о м у?), наприклад: « …Вона … добре знала, що в такі хвилини йому не можна ні заперечувати, ні потакати». (Григорій Тютюнник.) Заперечувати може виступати з прийменником проти — з додатком у родовому відмінку та з підрядним реченням, наприклад: «Данило не заперечував проти того, щоб Іванко став ковачем в оселищі». (А. Хижняк.)
У значенні «заявляти про свою незгоду» заперечувати може вживатися в реченні й без додатка та підрядного речення, і без прийменника проти. Але це буває тільки тоді, коли відповідні змістові зв'язки встановлюються з контексту. «У мене … є пропозиція зробити перерву. Зважаючи на деякі обставини. Хоч би хвилин на п'ять. Дехто став заперечувати. Але курці охоче підтримали…» (А. Головко.)
Ще одне значення — «відкидати існування, необхідність, обов'язковість чогось»; «заявляти про неправильність чогось, спростовувати якийсь факт». «— Еге ж, бездарність не є суспільним надбанням, — ущипливо докинув Донат. — Я лише заперечую саму постановку цього питання, що, мовляв, не всі можуть стати видатними». (Є. Гуцало.)
У цьому значенні заперечувати звичайно вимагає після себе додатка в знахідному відмінку. «Дані наших психологів заперечують концепцію алогічності мислення дітей раннього і дошкільного віку». (З журналу.)
Проте коли є заперечна частка не, дієслово заперечувати керує родовим відмінком. «Я не заперечую його сили, — зауважив Юрій Юрійович, — сам на колектив завжди спираюся в роботі». (О. Донченко.) «Я не міг заперечувати таланту й оригінальності його задуму». (К. Станіславський.)
Формально воно може вживатися й без додатка: «Не заперечую, ця повість справила на мене велике враження». «Твій батя після цього ще більше виростає в моїх очах, — зауважує Віталій, гортаючи край столу якийсь журнал. — Не заперечую: мудрого маю наставника, але в тім-то й річ, що я хочу жити взагалі без наставників, — поколихується Гриня разом із стільцем». (О. Гончар.)
Треба чітко розрізняти два основні значення слова заперечувати, бо плутання їх часом може призвести до абсурдних тверджень. Порівн. приклад з журналу: « …Не можна заперечувати проти того, що між роботою обчислювальних машин і деякими функціями мислення людини існує формальна аналогія». У наведеному прикладі не треба було вживати прийменника проти, бо він надає слову заперечувати значення «виступати проти», а із змісту речення випливає інше — «не визнавати»; адже йдеться про об'єктивну реальність, на яку людина не може впливати, і, тільки усвідомлюючи цю аналогію між роботою обчислювальних машин і деякими функціями людського мислення, можна визнавати чи не визнавати їхню подібність.
Деякі мовці вважають, що заперечувати не варто сполучати зі словом проти, бо в цьому дієслові вже закладене значення «виступати проти». Мабуть, тут є певний сенс, і часом варто робити синонімічні заміни, щоб уникати такого «сусідства», проте висувати цю вимогу як категоричну не можна: треба зважати на контекст і на зумовлені ним стилістичні можливості.
Отже, заперечувати«не визнавати» — додаток у знахідному відмінку без прийменника (заперечувати — щ о?); заперечувати«виступати проти» — додаток або у давальному відмінку без прийменника (заперечувати — к о м у? ч о м у?), або у родовому з прийменником проти (заперечувати проти к о г о? ч о г о?).

Якими відмінками може керувати дієслово заперечувати?

Воно має два основних значення. Перше – «відкидати обов'язковість чогось; спростовувати якийсь факт». У такому розумінні заперечувати потребує після себе додатка в знахідному відмінку; за наявності частки не – в родовому. Ніколи в літературній мові це слово не вживається з прийменником про. Порушенням норми є речення типу «Іваненко заперечував про своє знайомство з Колядою» (з газети).
Друге значення дієслова – «говорити проти, висловлювати незгоду». Тоді лексема виступає з додатком у давальному відмінку: «Другокурсник Міхно мав звичку заперечувати викладачеві» (з газети).
Треба чітко розрізняти ці значення, бо плутання їх часом може призвести до абсурдних тверджень. Приміром: «...Не можна заперечувати проти того, що між обчислювальною машиною і деякими функціями мислення людини існує формальна аналогія». У наведеному прикладі не слід було вживати прийменника проти, бо він надає дієслову значення «виступати проти», тоді як зі змісту речення випливає інше – «не визнавати». Адже йдеться про об'єктивну реальність, на яку ми не впливаємо, а тільки, усвідомлюючи цю аналогію між роботою обчислювальних машин і деякими функціями людського мислення, можемо визнавати чи не визнавати їхню подібність.
Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)

Відпиратися свого походження

Правильніше: Заперечувати своє походження