ВЧИТИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: на добро вчити

Правильніше: ти мене не повчай; не тобі мене вчити (повчати); твоя голова мені не указ

Правильніше: пізно старого кота вчити гопки

Дієслова навчати, вчити в сучасній українській літературній мові після себе вимагають додатка в родовому і знахідному відмінках (навчати, вчити — к о г о? ч о г о? навчати, вчити — к о г о? щ о?); навчатися, вчитися — додатка в родовому відмінку (навчатися, вчитися — ч о г о?).

Бачить — не бачить,
Чути — не чує,
Мовчки говорить,
Дуже мудрує.
Часом захоче —
Правди навчає;
Іноді бреше,
Всіх звеселяє.
(Л. Глібов.)

…Хто хоче
пасти і берегти свою отару,
нехай її боронить, хай приставить
собак і пастухів, сам взявши зброю,
а не навчає тих ягнят покори.
(Леся Українка.)

І до архіву слово «гріх»
Здали не без підстави
Ми всі, навчавши слів нових
Дитинство кучеряве.
(М. Рильський.)

Таке керування додатком цими дієсловами тепер переважає. У художній літературі кінця XIX — початку XX ст. паралельно з цією конструкцією досить широко вживався додаток у давальному відмінку (навчати, вчити, вчитися, навчатися — ч о м у?). Наприклад, у Панаса Мирного: «Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала». «— Це наша школа, — повідали мені, — де наша дітвора навчається всьому та набирається розуму». У Т. Шевченка:

Добре били, а багато
Дечому навчили.
(«Гайдамаки»);

Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
(«І мертвим, і живим…»).

Проте з часом відбувалося усталення стилістичної норми; в більшості творів Лесі Українки, М. Коцюбинського, Панаса Мирного та інших письменників після дієслів навчати, вчити, навчатися, вчитися стоїть додаток у родовому відмінку. Порівн. у Лесі Українки:

Згадай, як удень ми стояли
з тобою
На скелі гарячій, на кручі
стрімкій,
Я вчилася пісні в морського
прибою,
А ти прислухалась, який в ньому стрій.

У М. Коцюбинського: «В городі він [Франко] живе у свого родича столяра, слухає розмови робочого люду, вчиться пісень…»; «Ідіотська задача! Чого вас там вчать!»; «А чи не хотів би ти вчитись грамоти?». У Панаса Мирного: «Г а л я: …А знати яку науку — то користь. X р а п к о: Яка? По хазяйству ти більше знаєш, ніж Дунька? Г а л я: Хазяйства нас не вчать»; «Хай грамоти вчиться».
У творах Г. Квітки-Основ'яненка дієслово вчитися теж вимагає після себе родового відмінка: «Свекруха сваритиметься та попрікатиме, що… хоч і сама йшла з багатої сім'ї, та, мабуть, дома байдики била» а господарства не вчилася».
В українській сучасній художній літературі утвердилося вживання дієслів учити, учитися, навчати, навчатися з додатком у родовому відмінку. «Командири та комісари» які здебільшого ще й самі ні разу не бачили тих танків» розповідали про них бійцям» вчили боротьби з ними». «Вчить [Хома Романович] дітей арифметики. Чистої арифметики без будь-яких домішок». (З творів О. Гончара.) «З тиждень вони вчилися військової справи». (Григорій Тютюнник.)
На фоні вже усталеної норми проривається паралельне вживання родового і давального відмінків.
«Людям помагаємо» їх метал варити вчимо і самі дечому вчимось».
Та окремі відхилення не можуть вплинути на загальний процес вироблення стилістичної норми щодо керування цих дієслів в українській мові. І ще одне застереження. Коли йдеться про викладання» навчати слід поєднувати із словом мова в орудному відмінку» а не в місцевому з прийменником на (навчання англійською мовою, а не «на англійській мові»). «Багатьом народам царської Росії було заборонено видавати газети і книги» навчати дітей рідною мовою». (З журналу.)

Переважна більшість дієслів керує іменниками в якомусь певному відмінку. Таке саме правило є й у російській мові, але відмінки керованих іменників не завжди збігаються при аналогічних дієсловах з українськими. Наприклад, дієслово дякувати керує іменником чи займенником у давальному відмінку: дякую батькові, дякуємо тобі, — тимчасом як відповідне російське благодарить вимагає знахідного відмінка: благодарю отца, благодарим тебя, дієслово зрадити керує іменником чи займенником у знахідному відмінку: зрадив мене, зрадив своє слово, а російське изменить — у давальному відмінку: изменил мне, изменил своєму слову.
Розгляньмо, як саме керують дієслова іменниками в певних відмінках.
З іменниками в родовому відмінку стоять дієслова: вживати¹ («Горілки не вживав так, щоб через край». — Г. Квітка-Основ'яненко), вчити, вчитися, навчати, навчатися («Нічого було робити, — треба Кириликові вчити сестер грамоти». — Панас Мирний; «Малих діток доглядала, звичаю навчала». — Т. Шевченко); глядіти, доглядати («Гляди, як ока в голові». — М. Номис); грати, гуляти — з прийменником у (в) («Діти бігають, гуляють у ціці-баби, в хрещика». — Б. Грінченко; «Будемо грати в свого козиря». — Б. Грінченко), завдавати («Не завдавай мені сорому при чужих людях». — І. Нечуй-Левицький), заживати («Будуть до тебе козаки заїжджати, будуть у тебе хліба-солі заживати». — Народна пісня), запобігати («Не хочуть у вельможних панів ласки запобігати». — П. Куліш), зазнавати, зазнати («Не зазнала розкошоньки, вже й літа минають». — Народна пісня), пильнувати («Бабуся пильнує малої». — Марко Вовчок), послухати, послухатися («Послухали доброї поради високошановного народолюбця». — Б. Грінченко).
¹ Пишемо вживати й уживати, вчити й учити залежно від того, на голосну чи приголосну кінчається попереднє слово (закон чергування).
Частина дієслів керує залежним словом у родовому відмінку без прийменника або в знахідному відмінку з прийменником на: сподіватися («Панночки сподіваємось». — Марко Вовчок; «Сподівався дід на бабин обід». — Приповідка), чекати («...хірург Богдановський присів край вікна, чекаючи на початок роботи». — О. Довженко; «Скільки він мріяв про цей момент, скільки чекав цієї хвилини». — Ю. Смолич; «Я чекаю на тебе при каганці і співаю». — В. Стефаник). Дієслова ждати, дожидати керують іменником у знахідному відмінку без прийменника на: «У Підпари Гафійку ждала цілоденна робота» (М. Коцюбинський).
З іменниками в давальному відмінку стоять дієслова: боліти («Чужий біль нікому не болить». — М. Номис); це дієслово може вимагати й знахідного відмінка («Мене ж болить її відвічнеє страждання». — І. Франко), а також виступати з прийменником у (в) та іменником у родовому відмінку («Що у вас болить? — ластівкою припадає вона коло недужої». — М. Коцюбинський), вибачати («Подорожньому і Бог вибачає». — М. Номис), прощати («Скажіть їм, щоб простили мені, бурлаці, за мою смерть на чужині». — І. Нечуй-Левицький), дякувати («Дякую тобі, Іване, — промовила вона». — І. Франко), віддячити (оддячити) («Соломія усе старалась оддячити циганам за рятунок і захист». — М. Коцюбинський).
З іменниками чи займенниками в знахідному відмінку стоять дієслова: зрадити («Зрадив мене милий». — Народна пісня), опанувати («І пустиню опанують веселії села». — Т. Шевченко), радити, порадити («Де то моя Катерина, моя чорноброва! Вона мене все радила і тепер порадить». — Т. Шевченко; «Порадь мене, дівчинонько, як рідная мати». — Народна пісня). Тепер при дієслові радити (порадити) ставлять іменник і в давальному відмінку («Горький, Чехов, Франко, Коцюбинський завжди радили молодим авторам учитися, наполегливо поліпшувати свою письменницьку техніку». — «Літературна газета»).
З іменниками в знахідному відмінку й прийменником за стоять дієслова, якщо вони вказують на виконання функції чогось чи когось: бути («Ще й на весіллі в його дочки за дружку була». — І. Нечуй-Левицький), стати («Він мені за дитину рідну став». — Марко Вовчок), правити («Скриня моя за стіл править». — Ганна Барвінок), мати («Мене його батько не хоче за невістку мати». — Панас Мирний), вважати («Жаль тобі того, кого за ворога вважаєш». — Леся Українка; «Лаврін уже вважав себе за господаря». — І. Нечуй-Левицький). Дієслово вважати зрідка може стояти без прийменника за, тоді воно керує залежним словом в орудному відмінку («Та полювання він забавою вважав, рибальство — справою, священнодійством навіть». — М. Рильський).
Згадані дієслова бути, стати, правити, мати з іншим значенням, ніж у наведених реченнях, стоять без прийменника за й керують іменниками в інших відмінках: «А Ганна була, як і вона, удова, мала собі дочку-одиначку» (Марко Вовчок); «Юрко став паном, змінив своє ймення й назвав себе Юрушем» (І. Нечуй-Левицький); «А може, й сам на небесі смієшся, батечку, над нами та, може, радишся з панами, як править миром?» (Т. Шевченко).
З іменниками в знахідному відмінку й прийменником на стоять дієслова: бачити (бачити на власні очі, а не власними очима!) («А сам Наум таку колись пригоду на власні очі бачив». — М. Рильський), чути (чути на власні вуха), грати («Та й найняла козаченька на скрипочку грати». — Народна пісня), проте в сучасній літературній мові дієслово грати керує місцевим відмінком іменника з прийменником на: грати на скрипці (на роялі, на бандурі), заздрити, заздритися («На велику худобу батьківську її заздрились». — Б. Грінченко), змилосердитися («Поки прут знайшов та відсердивсь, та на свою миленьку змилосердивсь». — Б. Грінченко), плакатися («Не плачся на моє горе». — Марко Вовчок), розстаратися («Як потягнувся на юшку, то розстарайся й на петрушку». — Б. Грінченко), слабувати («Слабує на очі». — Б. Грінченко), хворіти («…деякі пухлини, на які хворіють люди, — теж вірусного походження». — «Наука і життя»).
З іменниками в орудному відмінку стоять дієслова: братися, узятися в значенні «перетворюватися на щось, укриватися чимось» («Тільки внизу, коло каменя бралась живими миготливими зморшками вода». — І. Багмут; «Ладозьке озеро бралося кригою». — Ю. Смолич; «Нога в хлопця взялася синіми плямами». — О. Донченко), говорити, читати, перекладати, учити, навчати, повчати якоюсь мовою («Поучали з церковної амвони рідних братів чужою мовою». — Б. Грінченко); іноді помилково кажуть: «Я вмію читати на англійській мові, а говорити можу й на німецькій», замість: «Я вмію читати англійською мовою (або по-англійському), а говорити можу й німецькою (або по-німецькому)»; одружитися з кимось (іноді женитися), а не на комусь («Оженився з Палажчиною дочкою». — І. Нечуй-Левицький; «Софія одружилась з Ізаровим». — А. Шиян); їхати, пливти, плинути чимось, а не на чомусь («Їде чумак шістьма парами». — Б. Грінченко; «Комбайн велично плине шумним широким степом навпростець». — І. Муратов).
З іменниками в місцевому відмінку й прийменниками по, на, в стоять дієслова: знати, пізнати («Знати пана по халявах». — Прислів'я; «Пізнати ворону по пір'ю». — Прислів'я), розумітися, знатися на чомусь («Теля не знається на пирогах». — Прислів'я; «На рибі теж розумітися треба». — Ю. Збанацький), кохатися в чомусь («У химерному кохатися, видумки сплітати». — Б. Грінченко), вибачати на слові («Вибачайте, люди добрі, на цім слові». — Марко Вовчок); бути певним із прийменником на («Коли загублю, то вишукаю, бувай на тому певна, моя сиза голубко». — Марко Вовчок), із прийменником у (в) («Згорда поглядають вони довкола, певні в своїх силах». — М. Коцюбинський) або без прийменника, але з родовим відмінком («Одначе чужинець і сам не був певний правильності того, що говорить». — О. Досвітній).

Правильніше: мудріші тепер яйця, ніж кури; мудріше яйце від курки; розумніші яйця, як кури

Правильніше: нам бога не вчить, як хліб родить