ВОНО — СЛОВОВЖИВАННЯ

Замініть конструкцію у мене (тебе, нього, неї, нас, вас, них) є на стилістично кращий варіант: я маю; ти маєш; він, вона, воно має; ми маємо; ви маєте; вони мають.

Правильніше: Як його витрачали?

Він може відповідати роду іменника, якого заступає. («Послухай море, як воно говорить», – Тарас Шевченко). А в деяких випадках може й не відповідати, замінюючи іменники чоловічого або жіночого роду: «Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ж таке молоде й дурне» (Словник Бориса Грінченка). Тут займенник воно поставлений замість іменника чоловічого роду, щоб висловити тим певну зневагу. «Куди їй заміж? Хто її візьме? Таке ж воно недорікувате, ще й негарне до того» (з живих уст). У цій фразі займенник воно виступає замість іменника жіночого роду з тих же причин. Згаданий займенник може замінювати іменники чоловічого й жіночого роду також для того, щоб висловити ласкаве або пестливе ставлення до когось. «Гомонить він до мене. А я все мовчу. Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі... Говорить до мене, а я усе соромлюсь» (Ганна Барвінок). Користуються цим займенником і тоді, коли йдеться про невідому, лиху особу. «Чую, а воно вже в комору залізло й шарудить там» (із живих уст).
Цей займенник може не заступати іменників, виконуючи в реченні функцію частки, відповідно до російського слова это у висловах типу что это за штука? «А що ж воно таке?» (Леся Українка); «І що воно за серце отаке дурне: яких подруг знайшла – Ониську та бабу Середиху» (Андрій Головко).

Особовий займенник середнього роду воно може відповідати роду того іменника, якого він заступає («Послухає моря, що воно говорить». — Т. Шевченко), а в деяких випадках може й не відповідати, заступаючи іменники чоловічого або жіночого роду: «Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ж таке молоде та дурне» (Словник Б. Грінченка). Тут займенник воно поставлено замість іменника чоловічого роду, щоб висловити тим певну зневагу. «Куди їй заміж? Хто її візьме? Таке ж воно недорікувате, ще й негарне до того» (з живих уст). У цій фразі займенник воно виступає замість іменника жіночого роду з тих же причин.
Займенник воно може заступати іменники чоловічого й жіночого роду також для того, щоб висловити ласкаве чи пестливе ставлення до когось: «Гомонить він до мене, а я усе мовчу. Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі... говорить до мене, а я усе соромлюсь» (Ганна Барвінок) . Уживають цього займенника й тоді, коли мовиться про невідому, лиху особу: «Чую — а воно вже в комору залізло й шарудить там» (із живих уст).
Займенник воно може й не заступати іменників, виконуючи в реченні функцію частки, відповідно до російського слова это у висловах типу что это за штука: «А що ж воно таке?» (Леся Українка); «І що воно за серце отаке дурне: яких подруг знайшла — Ониську та бабу Середиху» (А. Головко).

Правильніше: по ньому

Часто це дієслово помилково вживають з додатком у родовому відмінку та прийменником з (збиткуватися з хлопця) замість додатка в орудному відмінку з прийменником над (збиткуватися над хлопцем). Така похибка трапляється під впливом синонімів згаданого слова – знущатися, глумитися, глузувати, які в літературній мові виступають із додатком у родовому відмінку й прийменником з (знущатися з кого?). Так що правильно: збиткуватися над ним.

Правильніше: Учні насміхалися з нього

Правильніше: Українська мова йому незрозуміла

Правильніше: Вішають на нього всіх собак

Правильніше: У нього є звичка, він має звичку

Правильніше: у нього тільки душа в тілі; він тільки живий та теплий; живе, як без лою каганець; душа в нім лиш на волоску держиться; душа в ньому на плечі (на рамені); він на тонку пряде

Правильніше: у ньому прокинулася (озвалася) корисливість; у ньому прокинулося (озвалося) користолюбство

Правильніше: його й не пізнати, так змарнів (зблід, пополотнів); він [сам] на себе не схожий; на ньому свого образу немає; мов з хреста знятий

Правильніше: такий, що аж шкура на ньому горить

Вживання дієприкметників активного стану з -уч-, -юч- не рекомендовано нормами сучасної української мови. Замініть кальку оточуючий на один з варіантів: навколишній, довколишній, навкружний; той, що оточує; присутні, близькі, прибічники; (світ) довкілля; (люди) оточення.

Замініть конструкцію за чийсь (свій, мій, його) рахунок, якщо мовиться про оплату чогось грошима, на стилістично кращий варіант: за чийсь (свій, мій, його) кошт, чиїмось (своїм, моїм, його) коштом.

Правильніше: ставати на його бік

Правильніше: з його волі

У нас дуже вподобали слово шлях, ставлячи його іноді там, де воно зовсім не до речі, й забуваючи про інші підхожі слова — дорога, путь тощо. «Я не знаю шляху до вашої квартири», — чуємо з уст; «Вона йшла вже потемки, намацуючи ногою шлях на вузькій гірській стежці»; «Він минув довгий коридор, обмацуючи шлях поперед себе», — читаємо в сучасних оповіданнях; «А яким шляхом ви досягаєте такого великого врожаю картоплі?» — читаємо в газеті. Мимоволі постає питання: невже наша мова — така бідна, що доводиться користуватись одним словом у фразах із різним значенням або з різним відтінком значення?.. Звернімось до української класичної літератури й фольклору: «В похід у дорогу славні компанійці до схід сонця рушали» (Т. Шевченко); «Олекса Безик їздив у містечко, але з дороги вернувся» (М. Коцюбинський); «Позаростали дороги, де ходили панські ноги» (з живих уст); «Через гору шлях-доріженька, ой, широкая та пробитая, слізоньками перемитая» (народна пісня).
Як бачимо, класична література й фольклор не цуралися слова дорога й широко користувались ним, бо словом шлях називають проїзну, широку дорогу, відповідно до російського тракт: «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися, на чужину з України брати розійшлися» (Т. Шевченко). Уживають слово шлях і в переносному розумінні, близькому до поняття «широка, далека дорога»: «На шляху поступу ми — лиш каменярі» (І. Франко).
Коли мовиться про вирушання в дорогу, про подорож, тоді до речі буде слово путь жіночого роду або дорога: «Далекая путь, хвилини не ждуть» (Леся Українка); «Ми путь землі покажем нову, царем на ввесь світ буде труд» (переклад із російської); «В далеку дорогу піду» (Б. Грінченко).
Невелика дорога між селами зветься путівець: «Путівцем над річкою... тихою ступою чвалала руда конячка» (О. Довженко).
Не пряма дорога, а кружна зветься манівець: «Хто манівцями простує, той удома не ночує» (прислів'я).
Дорогу нагору називають узвіз: «До стін Китай-городка почавсь крутий узвіз» (П. Усенко).
Відповідно до російського торная (укатанная) дорога українською мовою кажуть битий шлях, бита дорога: «Ой горе тій чайці, чаєчці небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі» (народна пісня).
Російському вислову таким путем відповідає український таким способом (або таким чином): «Батьки приводили дітей до школи, і Раїса таким способом знайомилась з селянами» (М. Коцюбинський); «Таким чином я добув вищу освіту» (з живих уст).
До речі, останнім часом став дуже поширюватися в нас західноукраїнський вислів у такий спосіб, що подекуди витискує вислів таким способом: «Тільки в такий спосіб ми знайдемо, нарешті, істину». Краще додержуватися скрізь загальноукраїнського давнього вислову таким способом, що не має впливу інших мов, тому й у щойно наведеній фразі буде природніше сказати: «Тільки таким способом ми знайдемо, нарешті, істину».
На російський вислів туда ему и дорога! українською мовою кажуть: так йому й треба!, катюзі по заслузі!, своїм шляхом пішов!
Не треба обмежувати свою мову одним-однісіньким словом шлях, коли маємо стільки інших засобів. Отож у наведених на початку фразах треба було сказати або «не знаю дороги», або «не знаю, як пройти до вашої квартири», «намацуючи ногою путь на вузькій гірській стежці», «обмацуючи путь поперед себе», «А яким способом ви досягаєте такого великого врожаю картоплі?».

Правильніше: на його честь

Правильніше: У колі близьких людей не сприймуть цього вчинку!

Правильніше: Поділяти його позицію

Правильніше: Його протягло

Правильніше: Йому надано звання

Правильніше: Наполягають на його відставці

Правильніше: Йому щастило всякчас