ТОМА — СЛОВОВЖИВАННЯ

Перевірте, чи не пропущено кому перед підрядним реченням, приєднаним сполучником (Український правопис. §118 Б п.11).

АЛЕ:

Замініть конструкцію в цей (той, інший, перший…) (же) рік, у цьому, тому (ж) році на стилістично кращий варіант: цього (того, іншого, першого) (ж) року; також цьогоріч.

Замініть нехарактерний для української мови канцеляризм у такому (цьому, тому, кращому) випадку на стилістично кращий варіант: у такому (цьому, тому, кращому) разі.

Замініть скальковану конструкцію так як, коли мовиться про пояснення, причину, на стилістично кращий варіант: бо, через те що, тому що; оскільки, позаяк.

АЛЕ:

І виявилося, що жити так, як раніше, означало втратити все.

Замініть прислівник відтак, якщо його вжито як сполучник у приєднуваних конструкціях, на стилістично правильний варіант: отже, тому, тож, через те.

АЛЕ:

відтак — потім, після того.

На Свалявщині, порубавши сокирою двері кафе, нетверезий ревнивець відтак погрожував правоохоронцям гранатою.

Замініть конструкцію по тому, якщо вона має значення «потім», на прислівник, що пишеться разом: потому.

АЛЕ:

Ми пройшли по тому містку з ним разом.

Він з'явився 10 років по тому.

Замініть конструкцію в цей (той, інший, перший…) (же) тиждень, на цьому (тому) тижні  на стилістично кращий варіант: цього (того, іншого, першого) (ж) тижня.

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію в тому числі, у т.ч. на стилістично кращий варіант: зокрема, і навіть.

Замініть конструкцію в цей (той, інший, перший…) (же) місяць, в цьому, тому (ж) місяці на стилістично кращий варіант: цього (того, іншого, першого) (ж) місяця.

 

Замініть нехарактерний для української мови вислів і тому подібне, якщо він вказує на гіпотетичне продовження переліку, на стилістично кращий варіант: тощо, і таке інше.

Перевірте також, чи не вжито тут прикметник подібний у значенні «такий самий; такий, як той (про якого йде мова)», і замініть його на: цей.

АЛЕ:

подібний — схожий:

І тому подібне на нашого Мурчика кошеня ми також забрали з притулку.

1. Справа – діло – річ
Останнім часом іменник справа майже витиснув з ужитку слово діло. Багатьом здається, що лексеми синонімічні, але справа, мовляв, звучить якось поважніше. Тому й пишуть: «Знається на своїй справі», «Майстер своєї справи». Як вважав наш видатний мовознавець Борис Антоненко-Давидович, справді, бувають випадки, коли ці слова – тотожні, наприклад, можна сказати: «Я прийшов до вас у такій справі» або «Я прийшов до вас із таким ділом». А от у перших двох фразах треба було поставити діло: «Знається на своєму ділі», «Майстер свого діла». Чому? Бо під словом справа розуміють сукупність планів і намірів здійснити чи виконати щось: «За добру справу варто добре постояти» (прислів'я), «За всякими справами ви нічого не пишете про себе» (Михайло Коцюбинський). А вживаючи лексему діло, звичайно мають на увазі якусь працю: «Діло в неї наче горіло в руках» (Іван Нечуй-Левицький), «І діла не зробить, і час ізгайнує» (з живих уст).
На слово ж річ як відповідник російського дело ми часто натрапляємо в класиці («Давня ця річ: мабуть, літ сорок тому буде» – Олександр Кониський), у фольклорі («Лицарська річ – у бою полягти» – приповідка), в нашій сучасній оригінальній і перекладній літературі.
Борис Антоненко-Давидович настійно рекомендував відповідно до російських висловів «В чем дело?», «Дело в том, что...» вживати українські «У чому річ?» «Річ у тім (тому), що...», а не «В чому справа?», «Справа в тім (тому), що...»
2. Мова – річ
Слово річ як синонім іменника мова в науковому й публіцистичному стилях не виступає. Але паралельно з цією лексемою ним широко послуговуються в поезії. «Та не чули вже тих речей ні батько, ні мати» (Тарас Шевченко), «На майдані пил спадає, замовкає річ» (Павло Тичина).
3. Яка різниця між поняттями мова і мовлення?
Мова – основний засіб спілкування та взаємного розуміння в суспільстві; здатність людини говорити. «Не дадуть дитині до мови дожить» (Тарас Шевченко).
Мовлення – реалізація мови як системи, мовна діяльність, манера говорити. Розвиток мовлення, культура мовлення, усне мовлення, ділове мовлення, сценічне мовлення, радіомовлення, телемовлення, стилістика мовлення.

Як сполучники ці слова вживаються в приєднувальних конструкціях, реченнях, що доповнюють, уточнюють попереднє повідомлення, думку. Виступають синонімами вислову до того ж і пишуться разом. «За моїми відомостями, вони в саду, і притому в найкращому настрої» (Іван Микитенко).
При тому, при тім – займенник з прийменником. Пишуться окремо. «При тому бунті я мав згубити корону і голову, але не згубив ні тієї, ні другої» (Леся Українка), «При тім командирові я і воював» (з живих уст).

Правильніше: кілька років тому

Повсюдно чуємо в тому числі, хоч цей канцелярський вислів, запозичений з мови північного сусіда, успішно замінюється словом зокрема або його дуже рідко вживаним відповідником зосібна.

За спостереженням фахівців, має значно більше поширення, ніж це зумовлено семантично, прислівник дійсно; скрізь, окрім деяких випадків (у діловодстві), відчутно сильніше замість нього може виступати слово справді (подекуди насправді). Так само й з лексемою чисто, її успішно замінює (на практиці, на жаль, не часто) суто, і це завжди звучить по-українському. Досить поширене в нас пізніше й дедалі менш уживане згодом. Вони не тотожні за значенням, однак перше, що зберігає порівняльний відтінок, майже повсюдно агресивно витискує слово згодом, яке такого відтінку не має. Прикро, але мовці стали рідше використовувати впродовж року, ніж протягом (трапляється і взагалі помилкове в часовому значенні на протязі); відтоді, ніж з того часу, з тих пір; оскільки, ніж так як, тому що; з огляду на..., ніж через те.
Або взяти вислів з точки зору, що є буквалістичним перекладом російського с точки зрения. Він чомусь популярніший у мовців, аніж «більш українські» під кутом зору, з погляду (з погляду демократії, з наукового погляду, з естетичного погляду). В багатьох контекстах маємо говорити саме так. Активно й доречно вживається принаймні, трапляється і в крайньому разі, але зовсім рідко здибуємо в цьому значенні щонайменше.
У нашій мові паралельно існують наприклад і приміром, до прикладу; мабуть, очевидно й очевидячки; звичайно і зазвичай; безумовно і поза сумнівом; напевне і певне; до речі, між іншим і до слова; нарешті, зрештою і врешті-решт; по суті і власне, властиво; на мою думку і на мою гадку; правду (відверто, щиро) кажучи і правду сказати; крім того та до того ж і т. ін. З наведених слів активно задіяні в усному мовленні далеко не всі (вони названі тут у своїх групах останніми), а такі, як либонь (мабуть), далебі (справді) та деякі інші взагалі можуть перейти до розряду застарілих.

Правильніше: і таке інше

Дехто вважає, що слова справа й діло — тотожні, тому, мовляв, байдуже, якого з них ужити; декому так сподобалося слово справа, що викинув з ужитку слово діло: «Він знається на своїй справі», «Він — майстер своєї справи».
Справді, бувають випадки, коли ці два слова — тотожні, наприклад, можна сказати: «Я прийшов до вас у такій справі»; «Я прийшов до вас із таким ділом» або «Я покінчив у комунвідділі з своєю справою (зі своїм ділом)». Але в перших двох фразах треба було сказати: «знається на своєму ділі», «майстер свого діла», — бо під словом справа розуміють сукупність планів і намірів здійснити чи виконати щось: «За добру справу варто добре постояти» (прислів'я); «... він робить справу величезної державної ваги...» (Григорій Тютюнник); «За всякими справами ви нічого не пишете про себе» (М. Коцюбинський). Під словом діло звичайно розуміємо якусь роботу, працю: «Діло в неї наче горіло в руках» (І. Нечуй-Левицький); «Діла незабутні дідів наших» (Т. Шевченко); «І діла не зробить, і час ізгайнує» (з живих уст).
Візьмімо ще таку фразу з нашої преси: «Святослав Ольгович був на престолі лише два тижні. А ось Святослав Всеволодович — це вже інша справа. Його княжіння тривало 14 років». Тут теж слово справа стоїть не до ладу, бо йдеться не про сукупність якихось планів чи намірів, а про тривалість перебування на престолі двох князів, отож, треба було написати: «А ось Святослав Всеволодович — це вже інша річ...» Негаразд надруковано в одній районній газеті: «Справа в тім, що так виконувати роботу не можна», — бо тут слід було висловитись так: «Річ у тім, що так...»
Слово річ, як відповідник до російського дело, ми часто бачимо в нашій класиці («Давня ця річ: мабуть, літ сорок тому буде». — О. Кониський), в фольклорі («Лицарська річ — у бої полягти». — Приповідка), в сучасній українській оригінальній і перекладній літературі.
Відповідно до російських висловів «В чем дело?», «Дело в том, что...» по-українському треба казати: «У чому річ?», «Річ у тім (тому), що...», а не «В чому справа?», «Справа в тім, що...».
Аналогічно до російського вислову не отдавать себе отчета іноді помилково кажуть: «Не здавати собі відчиту». Тут саме треба вживати слова справа: не здавати собі справи («Вони, видимо, не здавали собі справи з того, що робиться». — Словник за редакцією А. Кримського); можна ще сказати, як пропонував сучасний український письменник О. Кундзич, — не усвідомлювати: «Він не всвідомлював, що каже».
Можна сказати до речі й до діла відповідно до російського слова кстати: «Не війтова дочка, а до речі говорить» (М. Номис); «Фраза була не до діла, в ній не було ні запитання, ні наказу» (Ю. Смолич).

Останнім часом у періодичних і неперіодичних виданнях дуже поширилось нове дієслово крокувати. Крокують по сторінках художніх творів люди («Через годину Пархоменко крокував з своєю командою по вулицях міста»), крокує по сторінках журналів весна («Цього року по ланах крокує рання весна»), крокує по шпальтах газет навіть Першотравень («Києвом крокує Першотравень»). Від цього слова молоді письменники творять похідні дієслова: прикрокувати, закрокувати («Спинив бричку, скочив на землю і швидко закрокував сюди»).
Цих дієслів не знала українська класична література, як і фольклор, легко обходячись давніми словами: простувати («Явдоха і Галя ведуть під руки Петра, за ними простує Гринько». — Панас Мирний), рушати («Всі рушили за ватажком Андрієм Корчакою». — І. Нечуй-Левицький), іти («Йде весна запашна, перлами, квітами закосичена». — П. Тичина), подаватися, податися («Теофіл мовчки встає і подається геть». — Леся Українка), прямувати («Товариство на Січ прямувало». — Т. Шевченко), маршувати (Українсько-російський словник АН УРСР; Словник Б. Грінченка), ступати («Не знаю, чи вітер травицю торкає, чи постать кохана край мене ступає». — Олена Пчілка).
Як бачимо, в українській мові є досить слів, щоб не виникала потреба створювати неологізм; чи не природніше звучали б наведені вище фрази, якби замість цього крокувати, що так причарувало письменників і журналістів, поставити давні слова: «Через годину Пархоменко маршував зі своєю командою по місту»; «Цього року по ланах ступає (іде) рання весна»; «Києвом простує Першотравень»?
Мірилом потрібності й життєвості неологізму є народ і його мова: потрібне й доречне народ швидко сприймає й засвоює з книжок і преси, непотрібне, як ось, приміром, слово позаяк, що намагалося колись витиснути з ужитку давні слова бо, через те що, тому що, — відкидає. Такою є й доля цього штучного, непотрібного крокувати: хоч воно й увійшло разом зі словом позаяк до наших академічних словників, та народ не сприйняв його, бо щось так і не чути, щоб десь на Україні казали: «Голова колгоспу крокує до правління, а бригадир закрокував до своєї бригади», — а кажуть і, очевидно, далі казатимуть: «Голова колгоспу йде до правління, а бригадир подався (пішов) до своєї бригади».
Треба пам'ятати, що іменник крок, який лежить в основі дієслова крокувати, означає українською мовою «відстань між ногами, що рухаються», а не «рух», як у російській мові шаг. На позначення руху є інші українські слова: хід, хода («Шкода ходу до поганого роду». — Прислів'я; «Впоперек дороги тихою ходою повз мене йшов старий дідок». — Я. Щоголів; «Замовк Ярема, зажурився, поїхав ходою». — Т. Шевченко; наддавати ходу або ходи. — Українсько-російський словник АН УРСР; «Забрехали на подвір'ї собаки, почувши ходу людини». — М. Стельмах); ступа («На тому березі почулася кінська ступа». — М. Коцюбинський; «Проти вітру повільною ступою ішли коні». — С Чорнобривець).
Отже, треба не допускати штучних висловів типу «ішов тихим кроком», «прискорив кроки» тощо.
Хибно створеною була й військова команда кроком руш відповідно до російської шагом марш. Українським відповідником до російських слів шаг, поступь є хід: «Екзекутор перейшов скорим ходом по хаті і стукнув палицею в один, другий і третій кут» (М. Черемшина). Отже, й у військовій команді треба замість слова крок поставити хід: ходом руш, як це й зробили згодом чи не самі творці цієї команди.

Правильніше: 1. бо, тому що
2. оскільки
..., бо для цього ми не маємо можливостей.
Оскільки ми маємо мало часу, ...

Правильніше: річ у тому (у тім)

Правильніше: два роки тому

Правильніше: Збори розпочалися пізно, тому що не прийшли

Правильніше: Саме тому

Правильніше: Тому-то він прийшов

Правильніше: І таке інше, тощо

Правильніше: У тому самому числі журналу

Правильніше: Зіставляти томи прочитаного

Правильніше: Звинуватив у тому, що він не шанує

Правильніше: Полягає в тому