ДАША — СЛОВОВЖИВАННЯ

Дієслова в другій особі однини теперішнього часу та в майбутньому часі доконаного виду мають закінчення -еш (-єш), -иш (-їш): хочеш, будуєш, вариш, гоїш, захочеш, збудуєш, звариш, загоїш. Виняток становлять дієслова дати, їсти, відповісти, розповісти: ти даси, їси, відповіси, розповіси, а не даш, їш, відповіш, розповіш, як то часом, надто в західних областях України, кажуть.
Дієслово бути має в усіх особах однини й множини форму є: «Зазнаю чужої сторони, яка вона є» (Марко Вовчок); «Ви є у нас від самого царя настановлені» (Г. Квітка-Основ'яненко). Іноді для першої й третьої особи однини вживають форми єсть: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була» (П. Тичина); «Коли в чоловіка хліба єсть достаток, то в нього в дому всякий буває статок» (М. Номис). У сучасній українській літературній мові звичайно випускають форми є, єсть у складеному присудку: я — учень V класу, ти мені — родич, він тобі — товариш, — залишаючи їх тільки тоді, коли треба надати фразі врочистого тону: «Я єсть народ».
Форми для другої особи однини єси й третьої особи множини суть — архаїчні. Форма суть трапляється в південно-західних діалектах. В українській класичній літературі цих форм уживали тоді, коли було треба надати фразі врочистості або іронії: «Як справді кохаєш, як вірний єси, мені серце неньки живе принеси» (М. Вороний).

Правильніше: Чи даси мені поїсти?