ГАНН — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: пір'ячко на писку; пика в пір'ї; пальці знати; вуха стирчать; видно, що ганна млинці пекла – аж ворота в тісті

Правильніше: видно (знати) пана по халявах; видно, що ганна млинці пекла, бо й ворота в тісті

Галина і Ганна з походження різні імена. Перше прийшло до нас із давньогрецької мови, де означало «спокій, ясність, безтурботність», друге – переклад гебрайського (староєврейського) імені Channa, що мало значення «благодать, ласка, дарунок». Поетеса Анна Ахматова називала його «найсолодшим для губ людських і слуху». Це наймення офіційні, тобто такі, що фіксуються в документах. Але в усному мовленні вживають пестливі форми: від
Галина – Галинка, Галка, Галя; від Ганна – Ганнуся, Ганя, Галя. Таким чином, Галя – розмовна форма, утворена і від імені Галина, і від імені Ганна.

«Жора і Женя побились об заклад, хто з них з'їсть більше кисличок. Не тільки Света, що перед цим бігала з хлопчиками наввипередки, але й Маша, яка сама могла впорати чимало кислиць, з жахом дивились, як хлопчаки над силу запихають собі в роти маленькі яблучка, що ніяк не хочуть більше туди лізти». Це — уривок з оповідання для дітей. Якби оповідання було перекладом із російської або в ньому мовилося про маленьких персонажів десь у Росії, — все було б у ньому цілком природно, та ба, автор — українець, дія відбувається на Україні, а герої оповідання — українські дітлахи, що живуть, ростуть і бавляться на тій землі, де з діда-прадіда дітей ласкаво звали Юрко, або Юрасик, Маруся, або Марійка. Важко сказати, чому автор дав перевагу Жорі над Юрком, Жені над Євгенком, Свєті над Світланкою, а з Марійки зробив Машу. Можна було б не звертати уваги на незвичайні ласкаві найменування українських дітей в одному художньому творі, але цей автор — не одинак. Дуже часто в українській дитячій літературі стали появлятися Гриші, Васі, Колі, Петі замість Грицьків (або Грициків чи Грицунь), Васильків, Миколок, Петрусів (або Петриків). Невже нашим авторам стали чомусь не до вподоби ці лагідні й милозвучні ласкаві дитячі імена? Дивна річ, тим більше, що й росіянам подобаються деякі українські ласкаві імена, через те можна назвати не одну Оксану-росіянку не тільки в Києві, а й у Москві, яку батьки воліли назвати українським ім’ям, а не російським Ксения чи ласкаво — Ксюша.
Захоплення іменами іншого народу можна спостерігати не тільки в нашій дитячій літературі, — це своєрідна мода, якоюсь мірою схожа з так званим стиляжництвом, коли замість Анн і Ганн з'явились Жанни, а Юріїв і Георгіїв замінили Юджини... Як і всяка мода, воно — скороминуще, тому в російських родинах тепер чимраз більше називають дітей давніми російськими іменами — Ирина, Мария, Илья, Никита. Треба сподіватися, що й наші автори дитячих книжок будуть називати своїх маленьких героїв — Юрась, Вітик, Надійка, Марійка, Катруся та ін.

«Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича