ЯРИ — ЕТИМОЛОГІЯ

непереконливі спроби пояснення слова як праслов’янського (з індоєвропейського) за походженням: пов’язання з дінд. íriṇam «діра, тріщина в землі» (Потебня РФВ 6, 146) або з псл. jarъ «ярий, несамовитий» (Kretschmer Glotta 11, 108; Schuster-Šewc 429–430);

пов’язання з тюрк. jaryk, jaruk (jarug) (Sławski I 501–502; Mikl. EW 100; Karłowicz SWO 229; Bern. I 445–446; Lokotsch 74–75; Горяев 436; Преобр. IІ, вып. последний 139; Сziżewski PF III 79; Мелиоранский ИОРЯС 7/2, 301–302), а також з тюрк. аryk (Mikl. TEl I 248) менш імовірне;

отже, первісне значення слова «розколина»;

дтюрк. jar «яр, яруга» походить від дієслівного кореня jar- «розсікати, розрубувати, розколювати, розщеплювати», представленого в тур. yar-, уйг. аз. туркм. ног. тат. башк. яр-, кирг. каз. ккалп. жар-, узб. ёр-, алт. дьар-, хак. тув. чар, чув. c̦ур «тс.», як. саркаах «розщеплений на тонкі скіпки», сарт «тонка дранка або скіпки»;

запозичення з тюркських мов;

р. бр. яр «стрімкий, урвистий берег, схил; урвище», др. яруга «яр, ущелина», п. jar «яр», ч. [jár] «рів, рівчак», [járek] «струмок», слц. jarok «рів, рівчак; струмок», болг. [яр] «стрімкий берег, урвище», схв. jàруга «яр, байрак; вибій; велика калюжа; траншея», слн. járek «рів, рівчак; окоп»;

назва могла бути зумовлена тим, що сокові з двох підземних бульб рослини, за формою подібних на чоловічі (самцеві) яєчка (пор. слат. назву testiculus vulpis «лисове яєчко»), здавна приписувалась властивість зміцнювати чоловічу потенцію (пор. чеську назву рослини vstaváč, (букв.) «вставач» від vstávati «вставати, підійматися»;

можливо, субстантивована нечленна форма прикметника я́рий у словосполученні типу яр ко́рінь;

не зовсім ясне;

пор. інші варіанти: їр, йор, гаїр, гав’я́р;

фонетичний варіант давнішого а́їр «тс.»;

п. [gierlak] «лоша», jarlak «однорічне ягня» походить від нім. Jährling «однорічна свійська тварина», пов’язаного з Jahr «рік», спорідненим з псл. jаrь «весна», укр. яр «тс.; ярина»;

запозичення з польської мови;

тур. yarık «щілина, тріщина, провалля», тат. ярык, крим. тат. ярыкъ, чаг. јаruγ «тс.» пов’язані з тур. yar «байрак, рів», крим.-тат. тат. яр «тс.», тур. дтюрк. yar «розколювати, розділяти»;

пов’язання з тюрк. арык «арик» (Шанский ЭСРЯ І 5, 262; Фасмер II 24) сумнівне;

запозичення з тюркських мов;

р. е́рик;

фонетична видозміна запозиченого з церковнослов’янської мови імені Иѥрємиа «Ієремія», що через гр. Ἰερεμίας походить від гебр. І̯іrmĕi̯ā́hū «тс.», (букв.) «підвищить (піднесе) Ягве (Єгова, бог)», складного слова, утвореного з І̯āhū «Ягве (Єгова, бог)» і rūm «(він) підіймався, підносився; був високим»;

р. розм. Ереме́й, бр. Ераме́й, (розм.) Вераме́й, Яро́м, п. Jeremiaz, Jarema, Jeremi, ч. слц. Jeremiáš, нл. Jĕrmis, Jĕrmus, болг. (ст., рідк.) Ереми́я, м. Еремиja, схв. Jерѐмиjа, Jерѐмиjе, слн. Jeremija, Jerko, стсл. Иѥрємиа;

отже, початкове значення слова мало бути «хід (сонця)» (пор. як семантичну паралель гот. apn «рік», лат. annus «тс.» при дінд. átati «іде»);

іє. *i̯ōro-/i̯ēro- «сезон, весна; рік», похідне від *i̯ā-/еi̯- «іти, їхати» (звідки й укр. іти́, ї́хати);

споріднене з гот. jēr «рік», дісл. ār, двн. іār, н. Jahr «тс.», дангл. gēar «рік; весна», гр. ὥρᾱ «пора року, особливо весна; слушний час», ὠ˜ρος «пора року, рік», ав. yārǝ «рік», лат. hōrnus «цьогорічний»;

псл. jarъ(jь) «весняний», похідне від jarъ «весна»;

р. ярово́й «яровий», бр. яравы́, др. ярыи «весняний, яровий», п. jary «весняний, яровий», ст. jarz, jaro «весна», ч. jarý «яровий», jař «ярові», jaro «весна», слц. jarný «весняний, яровий», jar (жін. р.) «весна», вл. jаrо «весна», [jer(i)ca] «ярове жито», нл. jarski «весняний», ст. jarny «тс.», ст. jaro «весна», болг. я́рка, я́рица «молода курка», яркоко́шка «молода, (букв.) весняна (курка)», м. jарица, jаричка «курка (яка ще не несеться)», схв. jȃр (прикм.) «яровий», jȃp (імен. жін. р.) «ярове», слн. jár «яровий; весняний, ранній», jár «ярове», цсл. арь «тс.»;

псл. jarъ(jь) (‹ іє. [*i̯ō-r-] ‹ *i̯ōu̯-r-);

споріднене з гр. ζωρός «вогняний, міцний, незмішаний (про вино); жвавий, швидкий (у Гесихія)», гр. (атт.) (εὔ)ζωρος «чистий (про вино)», (ἐπι)ζαρέω «накидаюсь; утискую»;

зв’язок із лат. īra «гнів», дінд. irasyáti «гнівається» (И. Шмидт у Фасмера IV 563) малоймовірний;

погляд на зв’язок із псл. jarъ(jь), укр. я́рий «весняний» (Sławski I 505; Schuster-Šewc 428) заперечується;

р. я́рый «палкий; сердитий, злий, зав-зятий; білий, блискучий, яскравий; гарячий, хтивий», бр. [я́ры] «лютий; ярий (про хміль)», др. ярыи «гнівний; жорстокий; суворий; сміливий, відважний; сильний, поривчастий», яръ «гнів», п. ст. jary «ясний, прозорий, чистий; міцний, бадьорий, гарячий, розпусний», ч. jarý «бадьорий; молодий, свіжий», слц. jarý «бадьорий; моложавий; юний», (заст., кн.) jarký «ясний, яскравий», вл. jara (присл.) «дуже, вельми, занадто», jěry «терпкий», нл. jěry «терпкий, гіркий; запальний, грубий», ст. jary «жагучий, пристрасний, розпусний», болг. я́рък «яскравий», я́ря «збуджувати коня; (про півня) покривати курку», я́ря се «сердитися», м. [japa] «спека, задуха», jaрок «яскравий; яскраво-червоний», схв. jа̏pa «спека; жар (від розжареного вугілля, каміння, заліза тощо); (перен.) запал, жар», слн. jár «лютий, гнівний», стсл. аръ «суворий, різкий»;

не зовсім ясне;

пов’язується як запозичення із дсканд. діал. jǫrðhūs «житло в землі, льох, підвал, підземний хід» (Mikkola Berühr. 20; Bern. I 446), що малоймовірно з огляду на фонетичні труднощі;

ще сумнівніші пов’язання з лат. arcus «дуга, склепіння» (Mikl. EW 100), з р. [яр] «ліс по ярах» (Соболевский РФВ 66, 333), з псл. *rǫdsъ, етимологічно пов’язаним з ору́дувати, ряд та префіксом *ja- (Kalima Neuphilоl. Mitt. 1948, 56);

р. бр. я́рус;