ЯЛИ — ЕТИМОЛОГІЯ

не зовсім ясне;

можливо, експресивна видозміна прикметника я́рий (див.);

гол. jol «мала шлюпка, ялик» етимологічно нез’ясоване;

запозичене з голландської мови за посередництвом російської та англійської (англ. yawl «тс.»);

р. бр. болг. ял «тс.», ч. jalik «двовесловий човен», jola «весловий човен, ялик», слц. jola, вл. jolla, схв. jо̏ла «ялик; легкий човен»;

утворення, що з’явилося внаслідок трансформації (відпадіння початкового в-) у формі дієслова в’яли́ти;

розглядалося (Machek ESJČ 222; Holub–Lyer 221) як слово праєвропейського походження;

псл. (j)elito, [olito];

не зовсім ясне;

зіставлялося з н. Ааl «вугор» (‹ іє. *ēlo-), дінд. āli- «смуга, лінія», з лат. īlia (мн.) «кишки, нутрощі; пах, живіт» (ЭССЯ 6, 21–22), гр. (пізнє) ’ίλια «жіночий статевий орган» (Brückner 206, KZ 46, 197; Walde–Pok. I 163–164; Pokorny 499);

менш імовірне пов’язання з прус. laitian «ковбаса» (Mikl. EW 102–103, 425; Matzenauer LF 8, 28), яке зближують (Bern. I 452–453) з гр. ἀλῑˊνω «намащую», λīτός «гладкий», лат. linō «намащую, мажу» чи дінд. láyate, līˊyatē, līyati «горнеться, прилягає»;

р. [лито́нья] «третій шлунок жуйних тварин», бр. [ялі́ты] (мн.) «сім’яні залози в самця тварин», п. jelita (мн.) «кишки, кишечник; нутрощі», jelito (одн.) «кишка», ч. jelito «кров’яна ковбаса», слц. jelito «кров’яна ковбаса; (знев.) шлунок, черево», вл. jelito «шлунок (у великої рогатої худоби)», нл. jelito «нутрощі; кишки; черево; торба з бичачого міхура», схв. [jе̏lito, о̏lito, olíto, olìto] «кишка», слн. [jelita] (жін. р.) «рід ковбаси», [olito] «кишка»;

споріднене з дінд. vandhyaḥ «безплідний, некорисний, марний», двн. swintan «в’янути, зменшуватися, скорочуватися», свн. swinden, нвн. schwinden «зникати»;

іє. *(s)uendh-;

псл. *vędnǫti;

р. вя́нуть, бр. вя́нуць, др. вя́нути, п. więdnąć, ч. vadnouti, слц. vadnut’ вл. wjadnyć, нл. wednuś, болг. [ве́на, вя́на], м. вене, схв. вȅнути, слн. véniţi, стсл. оувѧдати, оувѧѫдати;

[лелю́хи], на думку Славського, походить від п. [lelochy];

сумнівне зближення з псл. liti «лити» (Holub–Kop. 86), а також з лат. botulus «ковбаса» (Machek ESJČ 222; Holub–Lyer 221) як слова праєвропейського походження;

Бернекер вважає, що початкове je- (o-) виникло з префікса іє. *е-, *о- і допускає також можливість зв’язку псл. *(j)elito або з гр. ἀλίνω «намащую», λῑτός, λεĩος «гладкий», лат. lino (levī), litum «намащую», або з дінд. layate, lῑayati «прилягає, тулиться»;

інші дослідники (Фасмер II 503; Bern. І 452–453; Mikl. EW 425; Matzenauer LF 8, 28) пов’язують псл. (j)elito з прус. laitian «ковбаса»;

найбільш імовірною видається спорідненість з лат. īlia (мн.) «нутрощі; кишки; живіт», пізнім гр. ἴλια «жіночий статевий орган» (Brückner KZ 206; Walde–Pok. І 163–164; Walde–Hofm. I 678);

псл. (j)elito, пд.-сл. [olito] «кишка»;

загальноприйнятої етимології не має;

р. [лито́нья] «третє відділення шлунку жуйних тварин», бр. ялі́ты «ядра тваринисамця», п. jelito «кишка; стравохід», jelita (мн.) «нутрощі», [lelochy] «тс.», ч. jelito «кров’яна ковбаса», ст. «кишка; ковбаса», слц. jelito «кров’яна ковбаса; шлунок; черево», вл. jelito, jělto «шлунок жуйних тварин», нл. jelito «нутрощі; шлунок тварини», схв. [оли́то, ȍлито, олùто, ȅлито] «кишка; ковбаса», слн. [jelita] «вид ковбаси», [olito] «кишка»;

П. [lelochy] «баранячі нутрощі» пов’язане з jelito «кишка, нутрощі», [lelito] «тс.», спорідненим з укр. [ялити́] «нутрощі»;

запозичення з польської мови;

-юх виникло, очевидно, під впливом ке́ндюх, [ка́люхи] «кишки»;

припускалася також можливість зв’язку з ли́ти («те, що наливається в кишки» – Holub – Кор. 151);

вважається спорідненим з укр. [ялити́] «нутрощі»;

не зовсім ясне;

р. [лито́нья] «третій шлунок жуйних»;

менш обґрунтовані припущення про зв’язок із двн. hëlm (Корш, Слово о полку Игореве, М., 1938, XXXI) чи з каз. juleme «юрта» (Горяев Доп. 2, 11);

очевидно, видозмінене запозичення з тюркських мов;

пор. тур. jaγmurluk «плащ від дощу», звідки виводиться і ярму́лка;

р. еломо́к «повстяна шапка; ярмулка», п. ст. jamułka, jamołka «шапочка духовних осіб, старих людей, хворих»;

менш вірогідне пов’язання (Лыткин–Гуляев 337) р. ягель із карел. jägälä, прийнятне лише для р. [я́гала] «ягель»;

спроби довести питомо слов’янське походження і спорідненість із р. я́года і ягла́ «вид каші» (Zubatý AfSlPh 16, 394; Bern. I 443) сумнівні;

пор. саам. (норв.) jægel «ягель», саам. (терське) jiegel «тс.», споріднені з фін. jäkälä «ягель», карел. jägälä, комі яла (*jäkälä) «тс.», які зводяться до праформи *jäkälä;

запозичене з фіно-угорських мов, можливо, через російське посередництво;

р. бр. я́гель;

можливо, споріднене з я́рий у значенні «яскравий, світлий»;

не зовсім ясне;

не зовсім ясне;

можливо, пов’язане з [яли́ти] «нутрощі»;

р. еломо́к зіставлялося з ермо́лка і розглядалося як запозичення з тюркських мов (тур. yağ- murluk «дощовик (плащ)», yağmur «дощ»);

не зовсім ясне;

р. [еломо́к] «ярмулка; тюбетейка; феска»;