ЯГО — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. jego, jemu i т. д., форми непрямих відмінків вказівного (згодом особового) займенника *jь (*ja, *je) «той», збереженого в ролі кінцевого компонента займенників типу той (‹*tъ-jь), таки́й (‹*takъ-jь) і означених прикметникових форм типу бі́лий (‹*bělъ-jь);

споріднене з лит. jìs «він», jì «вона», лат. is, ea, id, гот. is, ita, дінд. ayám, iyám, idám «тс.»;

іє. *e-, ei-, і- «той, він»;

початкове н у формах ньо́го, ним, не́ю і под. походить із прийменників *ѵъn (в), *kъn (к), *sъn (з) і є результатом звукового перерозподілу прийменникових сполучень типу *sъn jego, *vъn jeji,*sъn jimь;

р. его́, бр. яго́, др. его, п. нл. jego, ч. слц. вл. jeho, болг. м. не́го, схв. њèга, слн. njéga, стсл. єгο;

вважається спорідненим з лит. éngti «душити, давити, тіснити, мучити», лтс. îgt «кінчатися, чахнути; досадувати», дангл. inca «біль», дісл. ekki «печаль; сумнів»;

менш імовірні припущення зв’язків з дінд. yákṣmas «хвороба, виснаження» (Lidén Studien 70), з алб. ídhёtё (Meyer EW 157), з лат. aeger «розстроєний, хворий» (Bern. I 268), з р. [яга́ть] «кричати», егоза́ «непосида» (Ильинский ИОРЯС 16/4, 17), з тюрк. ämgä (пор. кипч. emgen- «страждати») (Knutsson Über die sog. zweite Palatalisierung in den slavischen Sprachen, Lund 1925, 124), з фін. äkä «гнів» (Никольский ФЗ 1891/4–5, 7);

з формального погляду псл. (j)ęga є ім’ям, похідним від дієслова *ęgt’i, яке в слов’янських мовах не засвідчене;

псл. (j)ęga/(j)ęza;

р. яга́ «зла баба, відьма», [яга́я] «рід відьми, злий дух у вигляді потворної баби», бр. яга́ «яга», п. jędza «відьма», [idza] «тс.», ч. [jaza] «зла баба», болг. [енза́] «рана, виразка», схв. jе́за «жах», стсл. ѩза «хвороба»;

п. [jędzić się] «гніватися, сердитися» повʼязане з jędza «лиха, сварлива жінка; чарівниця, відьма; баба-яга», спорідненим з укр. яга́;

запозичення з польської мови;

гр. ὀβολός «монета», первісно «металічний прутик» (β ‹ іє. g^u) при прийнятті слов. ь- і гр. ὀ- за протетичні елементи (Meillet BSL 24, 54, 137);

псл. *ęga (укр. яга́), лат. aeger «хворий; сумний» (Bern. I 423; Brückner 189);

малоймовірні з огляду на фонетичні чи семантичні труднощі інші відповідники: пізнє гр. αɩκλοι «вістря стріли» (Fick І 345; Pokorny 15, 18);

найімовірніший звʼязок з прус. ayculo «голка» (‹*aigulā або *eigulā, – Trautmann 3), який проте ставиться під сумнів (Meillet BSL 24, 137; Machek Slavia 3, 595 – 596);

етимологія не зʼясована;

різні форми рефлексів jb, – очевидно, наслідок аналогійних вирівнювань за однією з форм відмінювання, переходу jь- в -і в частині прасловʼянських говірок або виникнення паралельної форми псл. *jьgla (менш імовірний звʼязок з індоєвропейським наголосом, – Lang ČMF І 385 – 387);

псл. *jьbgъla;

дісл. igull «їжак», нвн. Igel «тс.», псл. *ežь (укр. їжа́к) (Преобр. І 263 – 264);

іє. *ioug- у кімр. gwnio «шити», дірл. con-oigim «шию» (Zupitza KZ 37, 392; Mikkola RSl І 5 – 6);

пор. гр. βέλος «стріла», βελόνη «вістря, зокрема голка», лит. geluonìs «жало»;

заслуговує на увагу виведення від псл. jьgo «ярмо» первісно як назви занози в ярмі (Парасунько Мовозн. 1968/4, 51 – 53; Machek Slavia 3, 593 – 597; ESJČ 220 – 221);

р. болг. игла́, бр. іго́лка, го́лка, др. игла, п. igła, [jegła], ч. jehla, [ihła, jahła], слц. ihla, вл. jehła, нл. gła (заст. jegła), полаб. jågłă, м. игла, схв. ùгла, [јàгла, иглà], слн. ígla, iglà, стсл. игълинъ «голочний»;

неясне;

можливо, виникло внаслідок діалектної видозміни форми яга́, зближеної з меге́ра (пор.);