ЮРИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. [juriti] походить від іє. *i̯our- (корінь *i̯eu̯- «змішувати, приводити в рух»), що виступає також у псл. jarъ(jь), укр. я́рий, псл. juxa, укр. ю́ха́;

споріднене з дінд. yuváti «зміцнює, з’єднує», гр. ζωρóς «палючий, міцний (про вино)»;

малоймовірні інші спроби пояснення слова: як пов’язаного з лтс. aυ̃rêt «грати на мисливських рогах; гнати, полювати; задовольняти статеві інстинкти (про людей і тварин)», aura «виття; період тічки» (Bern. I 461; Brückner 209; Mühl.–Endz. I 225–226), з лтс. jυ̃ŗa «море», лит. jáura «болотяна місцевість» (Trautmann 335; Pokorny 80–81), з чаг. jürük «швидкий», алт. üŘr «натовп, стадо» (приймаючи можливість тюркського запозичення – Mikl. EW 106; Matzenauer LF 8, 31), з іє. *еÊur-, з яким пов’язані гр. αὖρι «швидко», пгерм. *ūr(і)a- «дикий, збуджений», хет. ǖrn «полювати (на диких звірів)» (Čop Slavistična Revija 1954 V–VII 230);

сумнівне пов’язання (Sławski I 592–593; Ларин Из истории слов и словарей 89) з ч. [urnó] «сильний, великий», слц. urnó «палкий, швидкий»;

р. [юри́ть] «метатися, метушитися; кишіти», бр. [юры́ць] «пустувати, загравати; сильно бажати», п. ст. jurzyć się «палати жагою, хтивістю», jurzyć (się) «гнівати(ся)», jurny «хтивий, любострасний», [jurliwy] «тс.», болг. ю́рвам «нападаю», ю́рвам се «кидаюся», м. jурне «помчить, кинеться», схв. jу́рити «мчати, бігти; гнати (когось)»;