ШТУКА — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичене з німецької мови, можливо, частково за посередництвом польської;

свн. stücke (‹ двн. stucki) «штука, шматок; п’єса» споріднене з днн. stukki, н. Stück, снідерл. stuc(ke), дангл. stycce, дісл. stykki, лит. stū́gti «здійматися вгору», stùngis «держак ножа», дінд. tu(ñ)játi «відтискує, штовхає»;

свн. stücke пов’язане також із свн. двн. нвн. Stock «палиця»;

обидва слова первісно означали «щось відрубaне»;

р. шту́ка «річ; частина чогось; витівка», бр. шту́ка «тс.; [п’єса]», п. sztuka «штука; п’єса; фокус; мистецтво», ч. (розм.) štuka «штукатурна ліпна прикраса», слц. štuka «тс.», вл. štuka «штука, шматок», štucka «вірш, тур (танцю); шибеник», нл. štuka «штука, шматок; міра ниток; витівка; наклепник, мерзотник», stucka «пісня»;

псл. [ščьkati, ščuc’ati] є звуконаслідувальними утвореннями;

р. щика́ть «щипати», бр. шчыка́ць «тс.», п. czkаć «гикати», [szczkać] «тс.», czknąć «гикнути», ст. szczknąć «тс.», ч. štkáti «гикати», слц. štkat’ «ридати, голосно плакати, голосити», вл. šćukać «тс.», м. штука «гикає», схв. шту̏цати «гикати», шту̏кавица «гикавка»;

псл. ščuka, етимологічні зв’язки якого не зовсім ясні;

очевидно, пов’язане з іншими назвами тієї самої риби, де при спільному початку основи в кінці замість -k- виступають -p-/-b- (пор. укр. [щу́па], щупа́к, нл. šcipjel (‹ šćupjel), п. ст. szczubiel, [szczubeł]);

найвірогідніше пояснення вихідного псл. *skeu-k- (*skeu-p-) ‹ *skeu- «гострий; різати» (Младенов 698; Ильинский РФВ 78, 204);

заслуговує на увагу також спроба пояснити слово як запозичення фіно-угорського походження;

пор. фін. hauki (ест. haug) «щука», удм. tšipei̯ «тс.» (Топоров–Трубачев 246–247), у яких відображена прафінська парадигма *tšaup-/tšauki, звідки, можливо, псл. *ščuk-/ščup-/ščub-;

менш переконливі інші пов’язання: зі щу́пати (Младенов 698) і щу́плий (Brückner 545; Machek ESJČ 626), із двн. sciuhen «лякати», н. scheuchen «відлякувати» (Черных II 437), свн. schûlen «ховатися, чатувати, виглядати», ірл. cúil «схованка», лат. obscūrus «темний» (Loewenthal WuS 10, 150), з коренем іє. *steig- «вістря», напр., у гр. στίζω «колю» (Neuhauser Wien. sl. Jb. I 111), з р. [ще́чить] «красти» (Горяев Доп. 1, 59–60), з вл. šćukać «рвати, смикати, щипати» (Schuster-Šewc 1423–1424);

р. болг. щу́ка (іхт.) «Esox lucius L.», бр. шчупа́к «щука», п. (ст., діал.) szczuka, ч. štika, слц. št’uka, вл. šćuka, нл. [šćipjeł], полаб. st’auko/st’aiko (‹ *ščuka), болг. щу́ка, м. штука, схв. шту̏ка, слн. ščúka;