ШАРХАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ша́ркати «виконувати якусь дію (скребти, терти тощо), спричиняючи шерех, шарудіння; човгати ногами; вітаючи когось з особливою шанобливістю, робити рух однією ногою до другої»
утворене від звуконаслідувального шарк (пор. дзвя́кати від дзвяк);
р. ша́ркать, бр. ша́ркаць;
Фонетичні та словотвірні варіанти
шарк
(виг., розм.)
ша́рк-нути
шарки́й
«проворний, швидкий»
шаркоті́ти
шарку́н
«той, хто ходить, шаркаючи ногами»
ша́рхати
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ша́ркаць | білоруська |
| шарк (пор. дзвя́кати від дзвяк) | російська |
| ша́ркать | російська |
шарх «звуконаслідування, що вживається на позначення короткого шарудливого звуку від тертя, човгання і т. ін.» (виг.)
звуконаслідувальне утворення, подібне до низки інших, що використовуються для передачі різних відтінків шарудливих звуків: шарк-, шурк-, ше́рех, шу́рхіт і под;
Фонетичні та словотвірні варіанти
шарх-шарх
(виг.)
ша́рхати
«виконувати якусь дію (скребти, терти тощо), спричиняючи шерех, шарудіння; ідучи, викликати шарудіння; човгати»
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України