ШАЛИВІР — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичене (можливо, через польське посередництво) з нововерхньонімецької або середньоверхньонімецької мови;

нвн. sсhallbar «горезвісний; той, що має погану славу», свн. schalcbære «підступний, злісний» є суфіксальними прикметниковими утвореннями (пор. свн. schalk «шахрай, блазень»), які пов’язані із свн. гол. schalk, двн. днн. снідерл. дфриз. scalc, гот. skalks, далі з свн. schёl «стрибаючий», schёllec «тс.» і споріднені з лит. šúolis «стрибок», лтс. suôlis «крок, хода», дінд. śalabha- «коник», śālūra- «жаба», що продовжують іє. *(s)k῀el- «стрибати»;

прикметниковий суфікс -bar, який походить із свн. -bœre, двн. -bāri (споріднених з укр. бра́ти), продовжує іє. *bher- «носити»;

припущення про походження з нвн. Salbader «шарлатан» (Преобр. II, вып. последний 85; Горяев 418; Mikl. EW 337) сумнівне;

так само малоймовірне приписування слову (Ушаков IV 1313) як давніх форм типу [шальвірь, шалві́ра, шаливі́ра, шальвіра], що виникли на українському ґрунті, очевидно, як народно-етимологічне переосмислення слова внаслідок зближення першої частини зі словами шал, шаліти, а другої з віра тюркського походження (пор. узб. шалпар, алт. [šalbyr] «безтурботний»);

р. шалбе́р «нероба, гультіпака», бр. шалбе́р «дурисвіт», п. szalbierz «шахрай, ошуканець»;