ЧУР — ЕТИМОЛОГІЯ

один із варіантів звуконаслідувальних слів (з початковим ч-, дж-, ж-, ц-, дз-, з-) для передачі слухового враження від шуму текучої води (рідини), що виникали незалежно в різних мовах (пор. р. журча́ть «дзюрчати», вірм. dӡur «вода» і под.);

п. [czururú] (дит.) «мочитися»;

псл. *prask(j)urъ «прапрадід», пов’язане, очевидно, зі svekrъ «свекор»;

споріднене з лит. prakūrėˊjas «родоначальник»;

іє. *(s)keur-, *(s)kur-;

помилкове пов’язання з р. укр. шу́рин «брат жінки», укр. шуря́к «тс.» (Младенов 696; Горяев 427), з р. чур (меня) «цур (мене)» (Никольский ФЗ 1891, 4–5, 11; Желтов ФЗ, 1876, 4, 37), з п. szczury «худий», szczur «щур, пацюк» (Brückner 545);

р. пра́щур «пращур», бр. пра́шчур «тс.», др. пращуръ «прапрадід; праправнук», пращюръ «тс.», п. praszczur «пращур», ст. praskurzę «праправнук», стсл. праштоуръ «тс.»;

зіставлялося також із шу́рин (Преобр. І 124; Младенов 696; Горяев 427), з р. чур (меня) (Желтов ФЗ 1876/4, 37), з чурба́к, пов’язаним з псл. *čurъ «межа, рубіж; символічне зображення предка-охоронця», що походить з іє. *keur «різати, рубати» (Лукінова З архаїчної лексики // Київ. Полісся 79–83);

припускалася спорідненість з лит. prakūrėė́jas, яке зіставлялося з гр. ϰυ̃ρος «сила, влада», ϰύριος «пан», дірл. caur, cur «герой», дінд. c̦ávīras «могутній», c̦ūras «сильний, герой» (Трубачев Терм. родства 72–73; Mikl. EW 344; Bern. IF 10, 155);

псл. (pra)ščurъ;

загальновизнаної етимології не має;

р. щур «предок», пра́щур, бр. пра́шчур «тс.», др. пращуръ, пращюръ «прапрадід; правнук», п. praszczur «пращур; ст. правнук», praskurzę «правнук», цсл. праштîуръ «тс.»;

псл. [ščuriti];

можливо, походить з іє. *(s)keu-r- «різати», що є паралеллю до іє. *(s)keu-l- «тс.», звідки псл. ščuliti, укр. щу́лити;

запропоновані зіставлення зi щи́рити (р. ще́рить) (Горяев 430) і з р. чур «межа» (Ильинский AfSlPh 32, 342; Черных II 437) непереконливі;

р. щу́рить «щулити (очі)», бр. [шчу́рыць] «тс.», п. szczurzyć «щулити (вуха)», [szczurzyć się] «надиматися, наїжачуватися (у гніві)», болг. щу́р(ав) «нерозумний, [який не бачить добре]» говірки Одещини;

гіпотези про запозичення р. чур з чув. tšar (чар) «тримай, спиняй, стій» (Gauthiot MSL 16, 89), дсканд. Туr «бог війни» (Погодин ЖСт. 20, 427) менш прийнятні;

задовільної етимології не має;

пов’язується зі словом цу́рка «палиця (для відганяння ворожої сили)» (Преобр. ІІ, вып. последний 81–82) або може розглядатися як символічне дерев’яне зображення далекого предка (духа-охоронця дому), тоді вигуки цур, цур-цура́ є зверненнями до цього духа, прикликанням його, пор. припущення зв’язку зі словами пра́щур (Желтов ФЗ 1876/4, 37; Никольский ФЗ 1891/4-5, 11) і чорт (Bern. І 164), з гр. ϰύριος «пан, господь» (Зеленин ІІ 93);

р. чур, бр. цур, [чур], п. cur «чорт» (з укр.);

запозичення з східних мов, пор. кипч. čora (cora) «хлопець до коней», тюрк. чӳр «разом, у згоді» (Радлов III 2194), тадж. Ҷӯра «друг, товариш», ҷӯр «згода»;

п. ciura, cióra, ciur, іст. «джура», розм. «нездара, ґава»;