ЧЕХ — ЕТИМОЛОГІЯ

остаточно не з’ясоване;

виводиться від četьnikъ, похідного від četa «загін, юрба» (укр. чета́) або від čeljadinъ (спорідненого з укр. че́лядь) (Фасмер IV 353; Mikkola Ursl. Gr. I 8, РФВ 48, 273; Bern. I 152);

є також думка про походження від власних імен Česlavъ, Časlavъ (Jagić AfSlPh 10, 218–219), Čьstislavъ або Čьstiměrъ (Holub–Kop. 90; Brückner 74);

зіставляється з čęsti̯ā ( čęstъ «частий») з первісним значенням «мешканець хащ, лісів» (Jagić AfSlPh 34, 283), з дісл. kėfsir «служник», двн. kebis(a) «служниця, підложниця» (Соболевский AfSlPh 27, 245, РФВ 64, 170–171), з чепа́ть, ча́пать (Соболевский, там само), з псл. čędo, р. ча́до (Jacobson «Slavische Rundschau» 10/6, 1938, 10);

оскільки попередниками чехів на їхній території були кельти (галли або бойї), запропоновано етимології на підставі слів, що калькують кельтські етноніми: від *kek-s-os/kēk-s-os, спорідненого зі стсл. кокотъ «півень», пор. лат. gallus «півень; галл, кельт» (Rudnicki Prasł. II 166), або від псл. česati, (експресивне) čexati «бити», кальки Boii (лат.) «бойї», назви кельтського племені, від іє. *bhei-/bhoi- «бити»;

р. чех, бр. чэх, др. чехы (мн.), п. Czech, ч. слц. вл. Čech, нл. Сech, болг. м. Чех, схв. Че̏х, слн. Čeh;

утворення, що виникло метафоричним шляхом від чех¹, оскільки спочатку застосовувалося як назва празьких грошей;

неясне;