ФІНТ — ЕТИМОЛОГІЯ
фінт «оманливий рух, удаваний випад» (спорт.)
запозичене з італійської мови, очевидно, за німецьким посередництвом (н. Fínte «хитрощі, виверти, зокрема у фехтувальному мистецтві»);
іт. finta «удавання, прикидання» походить від лат. fingo «торкаюся, гладжу, формую, вигадую»;
р. болг. финт, бр. фінт, п. ч. слц. finta, м. фи́нта, схв. финта, слн. fínta;
Фонетичні та словотвірні варіанти
фі́нта
«хитрощі, викрут, виверт»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
фінт | білоруська |
финт | болгарська |
finta «удавання, прикидання» | італійська |
fingo «торкаюся, гладжу, формую, вигадую» | латинська |
фи́нта | македонська |
Fínte | німецька |
finta | польська |
финт | російська |
финта | сербохорватська |
finta | словацька |
fínta | словенська |
finta | чеська |
хвинти́ти «бундючитися, пиндючитися»
експресивне дієслівне утворення на основі іменника фінт (див.);
р. финти́ть «хитрувати, приндитися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
фи́нтик
«тс.»
финти́ти
«тс.»
фі́нтик
«пуста людина, вітрогон»
хви́нтик
«франт, джиґун»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
финти́ть «хитрувати, приндитися» | російська |
фінт | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України