ФІНТ — ЕТИМОЛОГІЯ

фінт «оманливий рух, удаваний випад» (спорт.)

запозичене з італійської мови, очевидно, за німецьким посередництвом (н. Fínte «хитрощі, виверти, зокрема у фехтувальному мистецтві»);
іт. finta «удавання, прикидання» походить від лат. fingo «торкаюся, гладжу, формую, вигадую»;
р. болг. финт, бр. фінт, п. ч. слц. finta, м. фи́нта, схв. финта, слн. fínta;
Фонетичні та словотвірні варіанти

фі́нта «хитрощі, викрут, виверт»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
фінт білоруська
финт болгарська
finta «удавання, прикидання» італійська
fingo «торкаюся, гладжу, формую, вигадую» латинська
фи́нта македонська
Fínte німецька
finta польська
финт російська
финта сербохорватська
finta словацька
fínta словенська
finta чеська

хвинти́ти «бундючитися, пиндючитися»

експресивне дієслівне утворення на основі іменника фінт (див.);
р. финти́ть «хитрувати, приндитися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

фи́нтик «тс.»
финти́ти «тс.»
фі́нтик «пуста людина, вітрогон»
хви́нтик «франт, джиґун»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
финти́ть «хитрувати, приндитися» російська
фінт ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України