ФАНА — ЕТИМОЛОГІЯ
фа́на «прапор»
можливо, через польське посередництво запозичене з німецької мови;
нвн. Fáhne (двн. fano) «прапор, знамено» споріднене з дангл. гот. fana «хустка», далі з лат. pannus «тс.», гр. πη̃νάς «тканина»;
п. [fana] «прапор»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
фа́нва
«корогва»
фа́нойка
«весільний прапорець»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| fana «хустка» | готська |
| πη̃νάς «тканина» | грецька |
| fana «хустка» | давньоанглійська |
| fano | давньоверхньонімецька |
| pannus «тс.» | латинська |
| Fáhne «прапор, знамено» (двн. fano) | нововерхньонімецька |
| fana «прапор» | польська |
Феофа́н (чоловіче ім’я)
запозичення з грецької мови;
гр. Θεοφάνης букв. «явлений Богом», утворене з основ слів ϑεός «Бог» і φαίνω «являюсь, показуюсь»;
р. Феофа́н, бр. Феафа́н, Тэафа́н, др. Феофанъ, п. слц. Теоfán, ч. Theofan, болг. Теофа́н, м. Теофан, схв. Теофан, слн. Teofán, стсл. Феофанъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Θеофанъ
«б(о)гоявле(н)»
(1627)
Офа́нко
Теофа́н
Техва́н
Фан
Фа́ня
Феофа́нія
(жіноче ім’я)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Феафа́н | білоруська |
| Тэафа́н | білоруська |
| Теофа́н | болгарська |
| Θεοφάνης | грецька |
| ϑεός «Бог» | грецька |
| φαίνω «являюсь, показуюсь» | грецька |
| Феофанъ | давньоруська |
| Теофан | македонська |
| Теоfán | польська |
| Феофа́н | російська |
| Теофан | сербохорватська |
| Теоfán | словацька |
| Teofán | словенська |
| Феофанъ | старослов’янська |
| Theofan | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України