УХ — ЕТИМОЛОГІЯ

звуконаслідувальне утворення, що являє собою результат фонематичного оформлення первісного інстинктивного вигуку ух;

р. болг. м. ух, бр. ух, вух, др. ух, ч. слц. uch, слн. ùh;

звуконаслідувальне утворення;

р. ух (вигук, що передає сильний глухий звук);

р. yxа́ «тс.» відповідає укр. ю́ха́, ю́шка;

запозичення з російської мови;

др. уха;

як правило, є кальками відповідних латинських або німецьких наукових назв, у яких відбиті особливості зовнішнього вигляду чи будови рослин або тварин, їх подібність до вушної раковини людини або гострих, вертикально стоячих чи довгих вух тварини;

ботанічні й зоологічні назви, похідні від у́хо;

споріднене з лит. ausìs «вухо», лтс. àuss, прус, āusins, гот. ausō, двн. оra, свн. ōre, нвн. Ohr, дангл. eare, дісл. eýra «тс.», ав. uši «вуха; розум», перс. hōs «вухо», гр. οὖρ, лат. auris, алб. vesh (‹*ōus-) «.тс.»;

іє. *ōus-/ *əus;

псл. *uxo‹ *ouso;

р. болг. у́хо, бр. ву́ха, др. ухо, п. ч. слц. ucho, вл. wucho, нл. hucho, схв. ухо, слн. uhó, стсл. ѹХО;

очевидно, пов’язане з р. [проу́х] «дірка, в яку щось уставляють, просувають», [проуши́ть] «зробити дірку, отвір», утвореними за допомогою префікса про- «про-» від іменника ухо «вухо»;

р. корноу́хий «коротковухий, з обрізаним вухом» утворене з основ прикметника [ко́рный] «короткий, куций», спорідненого з укр. [корня́ти] «рубати, колоти», та іменника у́хо, що відповідає укр. ву́хо;

очевидно, запозичення з російської мови;

бр. карнаву́хі;

очевидно, складне слово, утворене з основ слів пес і у́хо (ву́хо) (див.);

очевидно, похідне утворення від у́хо «вухо»;

назва може бути зумовлена формою гострих, ланцетних або вузьколанцетних листків рослини;

на цю її властивість указують також назви, пов’язані зі словом язи́к, пор. укр. [язички́, соба́чі язички́], п. języczki, ч. psí jazyk, baraní jazyk, слн. volčji jezik, ovčji jezik «тс.»;

пряме запозичення з польської мови (Фасмер IV 536) малоймовірне;

псл. juxa, [uxa];

споріднене з лит. j ū́šė «юшка з рибою», прус. juse «юшка з м’ясом», дінд. yūṣ (с. р.), yūṣam (с. р.), yūṣas (чол. р.) «юшка», лат. iūs (род. в. iūris) «юшка, суп», шв. ōst (‹ *i̯ūs-to-) «сир», [ūst] «тс.», гр. ζῡˊμη «закваска, дріжджі» і (з іншим ступенем вокалізму) ζωμóς «юшка; м’ясна юшка»;

іє. *i̯ous-/i̯ūs-;

праслов’янська форма з пізнішого *i̯ous-ā, що є похідним від дієслова *i̯eu-/i̯eu̯ǝ- «мішати, місити (готуючи їжу)», пор. лит. jáuti, jaυ̃ti «мішати, готувати їжу для свиней», лтс. jáut «мішати», дінд. yáuti «змішує»;

укр. юха́, бр. [юха́] є продовженням др. юха, похідного від цсл. юха, яке могло бути підтримане польським впливом;

р. [юха́] «юшка з риби», [ю́шка] «кров», уха́ «юшка з риби (раніше будь-яка, але переважно з м’ясом або рибою»), бр. ю́ха (розм.) «кров», [юха́] «юшка; (лайл.) кров», ю́шка «суп; кров», др. уха, юха «навар; юшка», п. jucha «кров (тварини, (лайл.) людини); (заст.) юшка, соус, сік», ч. (заст.) jícha «соус, підлива; сік; суп», ст. júcha «тс.», слц. jucha «юшка; [капусняк]», вл. jucha «гноївка», juška «юшка; підлива; сік», нл. jucha «гноївка; горілка; юшка; підлива», болг. [юха́] «юшка», м. [jува] «розсіл (капустяний); суп», схв. jу́ха «суп, юшка», слн. júha «суп», цсл. юха «юшка; соус»;

загальноприйнятої етимології не має;

найімовірніше, пов’язане з ха́рий «гидкий, бридкий»;

розглядалося як переосмислена демінутивна форма власного імені Ха́ря від Харито́н (Фасмер IV 225), пояснювалося як фонетична видозміна первіснішого уха́ря від у́хо, тобто ха́ря, власне, «вухаста маска» (Трубачев ЭИРЯ III 49–50);

безпідставні зіставлення з п. szkarada «гидке обличчя, харя», каш. szarodny (Горяев 395), з лат. cara «обличчя, голова» ‹ гр. ϰάρᾱ «голова, обличчя» (Gamillscheg 216; Meyer-Lübke REW 159);

р. ха́ря «тс.», ха́рий «виродок, потвора», бр. ха́ра;