УРА — ЕТИМОЛОГІЯ
ура́ «бойовий заклик під час атаки; уживається для вираження загального схвалення, захоплення, радості» (виг.)
переконливої етимології не має;
припускається можливість запозичення з нвн. hurra «ура», похідного від свн. hurrā, що є формою наказового способу від свн. hurren «швидко рухатися, повертатися» (Фасмер–Трубачев IV 166; Kluge–Mitzka 322), хоч у російських джерелах слово зафіксоване раніше, ніж у західноєвропейських (Черных II 291);
існує також гіпотеза про тюркське походження слова як пряме запозичення (Jakobson IJSLP 1/2, 1959, 273) або від ura «бий», похідного від (w)urmak «бити, убивати» (Горяев 388; Lokotsch 169, проти Черных II 291, оскільки в тюркських мовах на території колишнього СРСР це слово є запозиченням з російської мови);
р. бр. болг. м. ура́!, п. hura, ч. слц. hurá, схв. у̏ра, слн. urá, hurá;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ура́чити
«кричати ура́!»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
ура́! | білоруська |
ура́! | болгарська |
ура́! | македонська |
hurra «ура» | нововерхньонімецька |
hura | польська |
ура́! | російська |
у̏ра | сербохорватська |
hurrā | середньоверхньнімецька |
hurren «швидко рухатися, повертатися» | середньоверхньнімецька |
hurá | словацька |
urá | словенська |
hurá | словенська |
hurá | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України