УМ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ум
були спроби пов’язати ум з учи́ти (Брандт РФВ 25, 34–35);
споріднене з лит. aumuõ «розум, інтелект», сх.-лит. [aumenis] «пам’ять», omenìs, ómena «свідомість, почуття», omė˜ «інстинкт», далі, можливо, зі стсл. авити, авити «явити», укр. яви́ти від псл. *(j)aviti (sę);
псл. umъ, у якому виділяється корінь u̯- (‹ іє. *аu̯- «сприймати органами чуття; розуміти») і суфікс -m-, що виступає також у псл. dymъ (укр. дим), šumъ (укр. шум);
р. бр. болг. м. ум, др. умъ, п. ч. слц. um, схв. у̑м, слн. úm, стсл. оумъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безрозу́мний
безрозу́мність
безрозу́мно
бе́зум
безума́н
«дурень»
безу́мен
«безумний»
безу́мець
безу́мє
«божевілля»
безу́миця
«божевільна»
безу́міти
безу́мний
безу́мниця
«тс. Г, Ж; дурна, нерозумна жінка Г»
безу́мність
безу́мно
безу́мство
безу́мствувати
ви́розумілий
«справедливий»
ви́розумілість
ви́розуміти
«зрозуміти»
ви́розумітися
«стати зрозумілим»
вирозумля́ти
«уявляти»
врозуми́ти
врозумля́ти
довми́тися
«додуматися»
довмі́ти
«надоумити»
додорозуміва́тися
дорозуміва́тися
«додумуватися»
дорозумі́тися
«додуматися, здогадатися»
дорозу́млювати
дорозу́млюватися
дорозу́мова́тися
«здогадатися, зрозуміти, припускати»
дорозумо́вуватися
«додумуватися»
дорозумува́тися
«додуматися»
доу́ми́тися
«додуматися, здогадатися»
доу́мува́тися
«розмірковувати, додумуватися»
зарозуміва́тися
зарозумі́лець
зарозумі́лий
зарозумі́лість
зарозумі́ло
зарозумі́ння
зарозумі́тися
зарозу́мний
зарозу́мно
за́ум
зау́мний
збезу́митися
«втратити розум»
зрозумі́лий
зрозумі́лість
зрозумі́ло
зрозумі́ння
зрозумі́ти
зрозу́мно
«зрозуміло»
зума́ти
«збожеволіти»
зуми́ти
«звабити; переконати; звести з розуму»
зуми́тися
«здивуватися»
зуміва́тися
«дуже дивуватися»
зумі́ти
«змогти»
зу́міти
«втратити розум; змогти»
зумі́тися
«здивуватися Г, Ж; збожеволіти, втратити розум Г»
зумля́тися
«дуже дивуватися, вражатися»
зу́мствувати
«придумати»
надоу́мити
«навчити, дати добру пораду»
надоумля́ти
напоу́мити
напоумля́ти
нарозуми́ти
«напоумити»
нарозумі́ти
«набратися розуму»
нарозу́мнюватися
«братися за розум»
невмі́лий
невмі́лість
невмі́ло
невмі́ння
недо́ро́зум
недо́у́м
недоуміва́ти
«не могти зрозуміти; сумніватися»
недоу́мковатий
недоу́мкуватий
недоу́мкуватість
недоу́мкувато
недо́у́мок
недоу́мство
незрозумі́лий
незрозумі́лість
незрозумі́ло
незумі́лий
«незрозумілий»
непорозумі́ло
«нічого не розуміючи»
непорозумі́ння
непорозумі́ти
«не розуміти добре; неправильно розуміти»
непорозу́мний
«некмітливий; безпомічний»
неро́зум
нерозумі́ння
нерозумі́юче
нерозумі́ючий
нерозу́мний
нерозу́мність
нерозу́мно
неумі́лий
неумі́лість
неумі́ло
неу́мний
«нерозумний»
обезу́мити
«позбавити розуму»
обезу́мілий
обезу́міти
«втратити розум»
оброзу́митися
«взятися за розум»
переу́мити
«примусити змінити думку, погляди, переконавши в чомусь»
порозуміва́тися
порозумі́ння
порозумі́ти
«зрозуміти; порозумнішати»
порозумі́тися
порозумні́йшати
«порозумнішати»
порозумні́ти
порозумні́шати
пре́розумний
прирозуми́ти
«задумати, придумати, винайти»
прирозумі́лий
прирозумі́ти
«додуматися, придумати»
приумі́тися
«зуміти»
ро́зум
розума́ка
розума́ха
розуме́ць
розумі́ння
розумі́ти
розумі́тися
розумі́юче
розумі́ючий
розумна́к
«розумник»
розумне́нький
розумне́ча
«ученість, ерудиція»
розу́мний
розу́мник
розу́мниця
розумні́йшати
розумні́шати
розу́мно
розумо́вець
«раціоналіст»
розумо́вий
розумо́к
(знев.)
розумо́чок
(знев.)
розумува́ння
розумува́ти
у́мати
«вирішувати розумом»
у́мен
«розумний»
уме́ць
«митець»
умі́лець
«вправний майстер; [артист]»
умі́лець
умі́лий
умі́лий
умі́лиця
умі́лість
умі́ло
умі́лость
умі́ння
умі́ння
умі́ти
умі́ти
у́мний
«розумний»
умни́тельний
«науковий»
у́мниця
«розумний, кмітливий»
умни́чество
«наука»
у́мність
«розум, знання»
умствова́ти
урозуми́ти
(врозуми́ти)
урозумля́ти
(врозумля́ти)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ум | білоруська |
| ум | болгарська |
| умъ | давньоруська |
| aumuõ «розум, інтелект» | литовська |
| omenìs | литовська |
| ómena «свідомість, почуття» | литовська |
| omė˜ «інстинкт» | литовська |
| ум | македонська |
| um | польська |
| *(j)aviti (sę) | праслов’янська |
| umъ | праслов’янська |
| dymъ (укр. дим) | праслов’янська |
| šumъ (укр. шум) | праслов’янська |
| ум | російська |
| у̑м | сербохорватська |
| um | словацька |
| úm | словенська |
| авити | старослов’янська |
| авити «явити» | старослов’янська |
| оумъ | старослов’янська |
| ум | українська |
| учи́ти | українська |
| яви́ти | українська |
| um | чеська |
| aumenis «пам’ять» | ? |
анестезі́я
через російську мову запозичено з французької;
фр. anesthésie походить від гр. ἀναισϑησία «нечутливість», утвореного з частки ἀν«не-» і прикметника αỉσϑητός, похідного від дієслова αỉσθάνομαι «відчувати», αỉσϑέσϑαι «тс.», спорідненого з псл. javiti і umъ, укр. яви́ти, ум;
р. анестези́я, бр. анестэзі́я, п. anestezja, ч. anestésie, слц. anestéza, вл. anestezija, болг. анесте́зия, схв. анестèsuјa, слн. anestezíja;
Фонетичні та словотвірні варіанти
анестезі́йний
анестезува́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| анестэзі́я | білоруська |
| анесте́зия | болгарська |
| anestezija | верхньолужицька |
| ἀναισϑησία «нечутливість» | грецька |
| anestezja | польська |
| javiti | праслов’янська |
| анестези́я | російська |
| анестèsuјa | сербохорватська |
| anestéza | словацька |
| anestezíja | словенська |
| яви́ти | українська |
| anesthésie | французька |
| anestésie | чеська |
| ἀν «не-» | ? |
| αỉσθάνομαι «відчувати» | ? |
| αỉσϑέσϑαι «тс.» | ? |
| ум | ? |
Нау́м
у свідомості носіїв української і російської мов пов’язується з іменником ум «розум» (пор. укр. прийти на ум, р. наставлять на ум), що сприяло фонетичному збереженню імені;
гр. Ναούμ походить від гебр. Nāḥūm, букв. «той, що втішає»;
через церковнослов’янську мову запозичене в давньоруську з грецької;
р. Нау́м, бр. Наву́м, др. Наумъ, слц. заст. Naum, болг. На́у́м, стсл. Наоумъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Наву́м
Нау́мъ
«поко́й, м(у)дрость, честь, потѣшител(ь)»
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Наву́м | білоруська |
| На́у́м | болгарська |
| Nāḥūm | гебрайська |
| Ναούμ | грецька |
| Наумъ | давньоруська |
| Нау́м | російська |
| Naum | словацька |
| Наоумъ | старослов’янська |
| ум «розум» (пор. укр. прийти на ум, р. наставлять на ум) | ? |
| Naum | ? |
яви́ти «показати; зобразити; виявити»
сумнівне пов’язання (Mikkola Ursl. Gr. I 165) з я́сни́й;
дальші зв’язки з гр. αἰσϑάνομαι «помічаю», ἀΐω «чую», лат. audiō «чую» (Schulze KZ 29, 251; Hujer LF 68, 79–80) заперечуються (Ernout–Meillet I 55);
псл. (j)aviti;
споріднене з лит. (ст.) ovyje «наяві», ovytis «уявитися, наснитися», лтс. âvîtiês «казати дурниці, безглуздо поводитися, бешкетувати», дінд. āvіḥ «відкрито», ав. āvìš, āvīšya- «тс.»;
іє. *āu̯іs-;
пов’язується також із лит. аumenis, omenìs, оmynė «свідомість, відчуття» (Machek ESJČ 225), що, в свою чергу, зіставляється із псл. umъ, укр. ум;
лит. ovyje, ovyties без достатніх підстав вважають (Bern. I 34; Trautmann 21) запозиченням зі слов’янських мов;
р. яви́ть, бр. заяві́ць «заявити», др. [явити] «показати, явити, заявити», п. jawić się «з’являтися; (заст.) з’явитися, прибути», ч. jeviti «виявляти», слц. javit’ «виявити», вл. jewić «показувати, виявляти», нл. (рідк.) jawiś «повідомляти, оголошувати», полаб. (vib)ově (‹ *(ob)javi) «показує», болг. (заст.) явя́ «повідомлю, перекажу», м. jави «повідомить, перекаже; заявить», схв. jа́вити «повідомити; оголосити», слн. jáviti «тс.», стсл. авити, авити «показувати, виявляти»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́яв
ви́я́ва
«поява; висловлення, повідомлення»
ви́явець
«виразник»
вия́вник
ви́явок
«симптом, ознака»
з'я́ва
з'я́вина
«явище»
з'я́виско
«тс.»
з'я́висько
з'я́вище
зая́ва
заяви́ти
зая́вка
зая́вник
із'я́ва
«явище»
ная́ві
ная́вний
наяву́
неуявле́нний
не́ява
«нез’явлення, відсутність»
нея́вка
о́б'яв
об'я́ва
об'яви́ти
об'я́вка
«повідомлення, оголошення»
об'я́вник
по́я́в
«поява; здійснення»
поя́ва
поя́вина
«поява; здійснення»
по́явно
«явно»
пред'я́ва
«час подання, термін»
пред'яви́ти
пред'явни́к
прия́ва
«присутність; галюцинація»
прияви́ти
«виявити збільшення»
про́яв
проя́ва
«диво, дивовижа; химерна людина СУМ; [метка людина, проноза] Л»
прояви́ти
проявни́й
проя́вник
уя́в
(присл.)
уя́ва
уяви́ти
уя́вки
(присл.)
уя́влення
уя́вний
яв
я́ва́
я́вище
я́вка
я́вний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| āvìš | авестійська |
| āvīšya- «тс.» | авестійська |
| заяві́ць «заявити» | білоруська |
| явя́ «повідомлю, перекажу» (заст.) | болгарська |
| jewić «показувати, виявляти» | верхньолужицька |
| αἰσϑάνομαι «помічаю» | грецька |
| ἀΐω «чую» | грецька |
| āvіḥ «відкрито» | давньоіндійська |
| явити «показати, явити, заявити» | давньоруська |
| *āu̯іs- | індоєвропейська |
| audiō «чую» | латинська |
| âvîtiês «казати дурниці, безглуздо поводитися, бешкетувати» | латиська |
| ovyje «наяві» (ст.) | литовська |
| ovytis «уявитися, наснитися» (ст.) | литовська |
| аumenis | литовська |
| omenìs | литовська |
| оmynė «свідомість, відчуття» | литовська |
| jави «повідомить, перекаже; заявить» | македонська |
| jawiś «повідомляти, оголошувати» (рідк.) | нижньолужицька |
| (vib)ově | полабська |
| *(ob)javi | полабська |
| jawić się «з’являтися; (заст.) з’явитися, прибути» | польська |
| (j)aviti | праслов’янська |
| umъ | праслов’янська |
| яви́ть | російська |
| jа́вити «повідомити; оголосити» | сербохорватська |
| javit' «виявити» | словацька |
| jáviti «тс.» | словенська |
| авити «показувати, виявляти» | старослов’янська |
| авити | старослов’янська |
| я́сни́й | українська |
| ум | українська |
| jeviti «виявляти» | чеська |
навмі́й «на умі, в думці»
результат стягнення і видозміни виразу на умі, зумовленої, можливо, впливом прислівників з префіксальним нав- і займенника мій або дієслівної форми умі́й;
бр. наўме́ «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| наўме́ «тс.» | білоруська |
| на | українська |
| умі | українська |
| нав- | українська |
| мій | українська |
| умі́й | українська |
маха́ти «робити помахи чимось у повітрі; іти, їхати, бігти»
псл. maxati (rnaxajǫ, mašǫ) «махати»;
розглядається як поширення суфіксом -x- ( ‹-s-) кореня ma-, наявного в majati «маяти», maniti «манити» припускається, що x виникло з s за аналогією до випадків з x‹s після i, u;
зіставлялося з лит. mosúoti «махати», mostagúoti «розмахувати руками», mósterėti «махнути»;
р. маха́ть, бр. маха́ць, др. махати, п. вл. machać, ч. máchati, слц. máchat’, нл. machas, полаб. smáchne, болг. ма́хам, схв. мáхати, слн. máháti, цсл. махати;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́мах
ви́махати
«вирости великим»
відмахну́тися
вмах
«вмить»
за́мах
замахни́й
«замашний»
замахови́й
«маховий»
зама́шистий
зама́шка
зама́шни́й
замашня́ка
«сильний чоловік»
змах
зма́ху
«відразу»
мах
(виг.)
мах
«помах»
ма́ха
«колода у валу вітряка»
маха́йлик
«чарка»
маха́льний
маха́льник
«той, хто подає сигнали маханням»
махну́ти
«зробити помах; побігти; [украсти МСБГ]»
махови́й
махови́к
«маятник»
ма́хо́м
«дуже швидко, вмить»
махорну́ти
«сильно махнути; помчатися»
махо́та
«коливання»
маши́ти
«махати»
навви́машки
наві́дмах
наві́дмаш
нао́дмаш
обма́х
«обхват»
обма́хало
«опахало від мух»
о́мах
«спалах, язик вогню»
перемахну́ти
«перестрибнути, перебігти»
підмахну́ти
«підписати»
по́мах
про́мах
промахну́тися
про́ма́шка
ро́змах
розма́шистий
розмашни́й
ума́х
«вмить»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| маха́ць | білоруська |
| ма́хам | болгарська |
| machać | верхньолужицька |
| махати | давньоруська |
| mosúoti «махати» | литовська |
| machas | нижньолужицька |
| smáchne | полабська |
| machać | польська |
| maxati «махати» (rnaxajǫ, mašǫ) | праслов’янська |
| маха́ть | російська |
| мáхати | сербохорватська |
| máchat' | словацька |
| máháti | словенська |
| махати | церковнослов’янська |
| máchati | чеська |
| -x- ( ‹-s-) | ? |
| majati «маяти» | ? |
| maniti «манити» | ? |
| u | ? |
| mostagúoti «розмахувати руками» | ? |
| mósterėti «махнути» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України