УЛЮЛЮКАЛА — ЕТИМОЛОГІЯ
гуля́кати «кричати»
очевидно, похідні утворення від вигуку [гу́ля] (*гу́лю, *гу́лі), яким відганяють або цькують гусей та ін;
пор. п. ст. hul (вигук, яким відганяють вовка);
р. улюлю́кать, бр. улюлю́каць, ч. hulákati «викрикувати, галасувати», [hulačiti] «тс.», слц. hulakať «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гуліка́ти
«тюкати, улюлюкати»
гу́лькнути
«крикнути, рохнути»
гулюка́ти
«тс.»
гулю́кати
«голосно ганьбити»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| улюлю́каць | білоруська |
| hul (вигук, яким відганяють вовка) | польська |
| улюлю́кать | російська |
| hulakať «тс.» | словацька |
| hulačiti «тс.» | українська |
| hulákati «викрикувати, галасувати» | чеська |
| гу́ля (*гу́лю, *гу́лі) | ? |
| hul (вигук, яким відганяють вовка) | ? |
| hul (вигук, яким відганяють вовка) | ? |
улю́ (вигук для відганяння свиней та індиків)
пов’язане з лю (вигук для відгону свиней);
Фонетичні та словотвірні варіанти
улю́кать
«кричати улю! на свиней та індиків»
улюлю
«крик мисливців при цькуванні звіра собаками; глумливий вигук»
улюлю́кання
улюлю́кати
«нацьковувати собак на звіра, кричати улюлю́»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лю (вигук для відгону свиней) | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України