ТУСК — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, псл. [tuskъ] ‹ *tousk-, пов’язане чергуванням голосних з tъska (‹ *tŭska) «туга, смуток», відбитим у [то́ска́, тоск, тоскува́ти];

пор. ч. stýská (‹ псл. *stūsk-) se mi «мені сумно», stýskati si «скаржитися», вл. mi so styska «я сумую, мені нудно»;

псл. tusk- «темнота»;

споріднене з днн. thiustri «смутний», дфриз. thiūstere, дангл. ðiestre (þystre), снідерл. duuster «тс.» (герм. *þiustria), вірм. t‘uχ «чорний, коричневий, темний»;

р. ту́склый, [туск] «туман, темнота», ту́скнуть, тускне́ть, схв. на̀туштити се «захмаритися», сту̏штити се «тс.»;

залишки первинних звукових форм вбачаються в ч. [duchnút] «протухати», слц. [dušet’, dušit’] «тс.» (Machek ESJČ 660);

припускається зв’язок з р. [туск] «туман; темрява», ту́склый «тьмяний», схв. nàtuštiti se «захмаритися» або з лит. tausýtis «стихати, заспокоюватися», лтс. tusêt «задихатися, зітхати, стогнати», tusnât «важко дихати» (Schuster-Šewc 1555–1556);

реконструювалась для всіх випадків єдина основа tǫx- без відповідників у інших індоєвропейських мовах (Skok III 520);

основа tux- (tъх-) вважалася вихідною, а tǫx- вторинною (Фасмер IV 89, 128; Brückner 570);

пов’язувалося (Преобр. Вып. последний 23–24) з tuxnǫti «гаснути (горіти без полум’я, злежуватися)»;

задовільної етимології не має;

псл. tuxnǫti / tǫxnǫti;

р. ту́хнуть «псуватися», тухлый, [то́хлый] «тухлий», [то́хнуть] «дохнути (про риб)», бр. ту́хнуць «протухати», [тхлі́ць] «давати зіпсуватися», п. tęchnąć «тухнути, псуватися», stęchły «протухлий», ч. tuchnouti «протухати», слц. tuchnút’ «тс.», вл. tychnyć «ставати тухлим», tuch «сморід», stuchły «стухлий», нл. stuchły «тс.», схв. ту̏хнути «псуватися, протухати», слн. tohnéti «тс.», otóhlica «духота, спека», zatóhel «тухлий, затхлий»;