СТРУН — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. struna «жила, тятива; струна»;

дальші етимологічні зв’язки остаточно не з’ясовані;

найбільш імовірними відповідниками можуть бути визнані двн. stroum (strōm) «канат», свн. strieme «смуга, шрам», двн. strёno (strenō) «пучок, пасмо; коса (волосся)», свн. strёn(е), снідерл. strеnе, гол. strееn «тс.», лат. struere «накладати, будувати», лит. strunas «крісло» (‹*«складене, зведене»), strū˜nyti «споруджувати, будувати», striū́nyti «тс.»;

припускається можливість виведення від іє. *strougsnā, пов’язуваного з *stеr- «розстилати», а також від *strumna (пор. стрім);

менш прийнятними є реконструкція іє. *strоupnā і зіставлення з двн. strūbēn «стояти нерухомо, здійматися», свн. strūp «який стирчить, наїжачений», strobelёht «скуйовджений» (Štrekelj AfSlPh 28, 498–499) або зближення (Machek ESJČ 583–584) з ав. snāvar- «нерв», інд. snāvan- «тс., тятива»;

безпідставним є зближення з дінд. śṛṇóti «чує» (Mikl. EW 326);

р. бр. струна́, др. струна «волос, струна», п. ч. слц. struna, вл. truna «струна; тятива», нл. tšuna «жила», болг. м. стру́на «струна», схв. стру̏на «кінський волос; струна», слн. strúna «тс.», strúmen (род. в. strúmna) «тугий, натягнутий», стсл. строуна «жила, струна»;

неясне;

похідне утворення від стру́на́ «туго натягнена нитка в музичних інструментах»;

назва зумовлена видовженою ниткоподібною формою тіла глиста;

очевидно, калька новолатинської наукової назви Filaria, пов’язаної з лат. fīlum «нитка; волокно»;

очевидно, калька п. postronek, [postronk, pośtrzónek, postromek], яке, у свою чергу, є калькою ч. postranek «тс.», що могло виникнути на підставі свн. stranc «посторонок; мотузок, канат», нвн. Strang «тс.», спорідненого з дангл. streng, англ. string, дісл. strengr «мотузок, канат; ремінь», ірл. sreang «мотузок, канат», дірл. srengaim «тягну», лат. stringo «натягаю», лтс. stringt «ставати тугим, засихати», strangs «енергійний, бадьорий; мужній», внаслідок його зближення з ч. strana «сторона»;

менш переконливі інші пояснення походження слова: виведення його як праслов’янського утворення з псл. *po storně (›*postornъkъ) (Фасмер III 342; Brückner 432; Machek ESJČ 474; Holub–Kop. 287; Schuster-Šewc 1140–1141; Шахматов Очерк 155; Torbiörnsson II 73), пов’язання р. постро́мка із стре́мя (Преобр. II 114), етимологічне зближення з двн. stro(u)m «мотузок» та р. струна́ (Persson Beitr. 788, 891), з р. простере́ть (Petersson BSl. Wortst. 81), з укр. терміття, слн. заст. (s)termati «ткати» (Bezlaj Eseji 130);

р. постро́мка, [постро́нка, посторо́нка], бр. пастро́нак, ч. postranek, postraněk, слц. postranok, вл. нл. postronk;

запозичення з латинської мови;

лат. cōnstrūctio «будова» пов’язане з construo «складаю; споруджую, будую», утвореним з префікса com- (con-) «з-» і дієслова struo «кладу одне на одне; розкладаю; будую, споруджую», спорідненого з гот. straujan «розсипати», двн. strewen «тс.», лит. (жем.) [strunýti] «будувати, зводити», псл. struna, укр. струна;

р. болг. Констру́кция, бр. канстру́кцыя, п. konstrukcja, ч. konstrukce, слц. konštrukcia, вл. konstrukcija, м. конструкција, схв. констрỳкција, слн. konstrukcija;