СПІНА — ЕТИМОЛОГІЯ

спи́на

задовільної етимології не має;
реконструюється псл. [spina] «спина» (Трубачев Этимология 1968, 58);
пов’язується, як споріднене, з лтс. spina «прут», лат. spīna «терен; колючка; хребет», двн. spinula «шпилька», тох. А spin- «гак, кілочок» (Windekens Lexique étymol. des dialectes tokhariens 1944, 126), дангл. spír «довгий пагонець», снн. spīle «рожен» (Mühl.–Endz. III 997; Walde–Hofm. II 574; Holthausen АeWb. 311);
виводиться через посередництво п. ст. spina «хребет» (ХVI ст.) від лат. spīna «спинний хребет, хребет» (Brückner 509; KZ 46, 223; Mikl. EW 318);
зближується з р. спи́ца «спиця» (Преобр. II 364–365);
р. спина́, [спин], бр. спі́на;
Фонетичні та словотвірні варіанти

заспи́нниця (вид хвороби)
наспи́нник
спи́нка «опора для спини у стільці, дивані тощо; деталь одягу; корінець книжки»
спинкува́ти «рухатися, лежачи на спині»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
спі́на білоруська
spír «довгий пагонець» давньоанглійська
spinula «шпилька» давньоверхньонімецька
spīna «терен; колючка; хребет» латинська
spīna «спинний хребет, хребет» латинська
spina «прут» латиська
spina «хребет» польська
spina «спина» праслов’янська
спи́ца «спиця» російська
спина́ російська
спин російська
spīle «рожен» середньонижньонімецька
А spin- «гак, кілочок» ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України