СВІДЧИЦЯ — ЕТИМОЛОГІЯ
ві́дати
псл. věděti «знати»;
споріднене з прус. waidimai «знаємо», дінд. vḗda «знаю», гр. (F)oἰδα, гот. wait, нвн. (ich) weiß «тс.»;
іє. *uoid-, *ueid-, *uid- «бачити, знати»;
семантичний перехід від «бачити» до «знати» цілком натуральний, але вже в індоєвропейській прамові дієслово, очевидно, розпалося на два – одно із значенням «бачити» (псл. viděti, лат. videre «бачити»), а друге із значенням «знати» (псл. věděti);
р. ве́дать, бр. ве́даць, др. вѣдѣти, вѣдати, вѣсти, вѣмь, п. wiedzieć, ч. věděti, слц. vedeť, вл. wědźeć, нл. wěźeś, болг. вестя́ «повідомляти», м. вести, схв. вéстити «тс.», слн. védeti «знати», стсл. вѣдѣти, вѣмь;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бе́звісти
бе́звість
виві́дач
«той, хто вивідує; розвідник, шпигун»
ви́відка
«розвідка»
ви́відник
«шпигун»
ви́відниця
ві́да
«звістка, повідомлення»
відві́дати
відві́дач
відві́дини
відві́дувач
ві́дом
(у виразах без відома, до ві́дома, нема ві́дома)
відо́мий
ві́домство
відомця
«свідок»
ві́домчий
відповіда́льний
відповіда́ти
відповіда́ч
відпові́дний
відпові́дник
ві́дповідь
відпові́сти́
ві́жливий
«обізнаний, знаючий»
ві́сник
ві́стка
вістови́к
вість
дові́датися
до́відка
дозві́датися
доповіда́ти
допові́да́ч
доповідне́
доповідни́й
до́повідь
доповісти́
до́свід
досві́дити
«досвідчити»
до́свідний
досві́дчити
досві́дчитися
за́від
«завідування»
заві́домити
«повідомити»
завідомля́ти
заві́дувати
заві́дувач
за́відця
«завідувач»
заповіща́ти
«сповіщати»
зві́ди
«розвідини»
зві́дини
«тс.»
зві́до́млення
зві́дувати
звіду́н
«розвідник, шпигун»
звіжа́лий
«досвідчений»
зві́жити
«узнати, пізнати»
зві́сний
звісти́тель
зві́стка
зві́стувати
звісту́н
звість
звісь
звіща́ти
зневі́жити
«одурити»
міжві́домчий
на́від
«відвідини»
наві́дати
наві́датися
наві́дач
«відвідувач»
навіджа́ти
наві́дини
«відвідини»
на́ві́дка
«відвідання»
навіжки́
(у виразі дати н. «дати знати»)
навіща́ти
неві́да
«незнання»
не́відь
«невідомо»
неві́жа
«тс.»
неві́жий
«незнаючий»
недовідо́мий
«невідомий»
обві́стка
обвіща́ти
одві́дини
о́двідь
«відвідини»
одвісти́ти
«віддати звістку, відповідь»
одвість
«вістка, депеша»
одпові́ддя
«відплата; захист»
оповіда́нка
оповіда́ння
оповіда́ти
опові́да́ч
оповіда́чка
опові́дка
о́повідь
опові́сник
опові́стка
о́повість
переві́дати
передвіща́ти
пові́дати
повідо́мити
повідо́млення
повідомля́ти
пові́стка
по́вість
повістя́р
подсві́дчення
по́свідка
посві́дник
посві́дчувач
«свідок»
при́звістка
припові́дка
припові́стка
при́повість
присвідча́ти
провіда́ти
про́віди
«розвідини»
прові́дини
про́відки
«тс.»
прові́сний
прові́сник
про́вістка
про́вість
провіща́ти
пропові́дник
пропові́дництво
пропові́дничий
пропові́дувати
про́повідь
розві́дати
розві́дач
«розвідник»
ро́звіди
розві́дини
ро́звідка
розві́дний
розві́дник
розві́дувальний
розві́дувач
розві́дчий
розповіда́ти
розповіда́ч
розповіда́чка
розпові́дка
ро́зповідь
сві́да
«знання»
сві́дка
свідкува́ти
сві́док
сві́дом
(у виразі до сві́дома «до відома» Ж)
свідо́мий
свідо́мість
свідува́ти
«знати Ж; оглядати хворого (про лікаря)»
свіду́чий
«свідомий»
сві́дчий
«свідок»
сві́дчик
«тс.»
сві́дчити
сві́дчиця
со́вість
сповіда́льник
сповіда́льниця
сповіда́льня
сповіда́ти
сповіда́ч
спові́дник
спо́відь
сповіща́ти
спові́щення
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ве́даць | білоруська |
| вестя́ «повідомляти» | болгарська |
| wědźeć | верхньолужицька |
| wait | готська |
| vḗda «знаю» | давньоіндійська |
| вѣдѣти | давньоруська |
| *uoid- | індоєвропейська |
| вести | македонська |
| wěźeś | нижньолужицька |
| weiß «тс.» (ich) | нововерхньонімецька |
| wiedzieć | польська |
| věděti «знати» | праслов’янська |
| waidimai «знаємо» | прусська |
| ве́дать | російська |
| вéстити «тс.» | сербохорватська |
| vedeť | словацька |
| védeti «знати» | словенська |
| вѣдѣти | старослов’янська |
| вѣдати | українська |
| вѣсти | українська |
| вѣмь | українська |
| вѣмь | українська |
| věděti | чеська |
| *ueid- | ? |
| *uid- «бачити, знати» | ? |
| від «бачити» | ? |
| до «знати» | ? |
| значенням «бачити» (псл. viděti, лат. videre «бачити») | ? |
| значенням «знати» (псл. věděti) | ? |
сві́док
псл. sъvědъkъ, [sъvědokъ], похідне утворення від sъvěděti «знати (разом з кимсь)», паралельне до sъvědětelь (пор. стсл. съвѣдѣтель, р. свиде́тель);
бр. све́дка «свідок», др. съвѣдъкъ, п. świadek, ч. svědek, слц. svedok, вл. swědk, болг. сведо́ча «свідчу», м. сведок, схв. свèдок;
Фонетичні та словотвірні варіанти
освідува́ти
«оглянути»
осві́дчини
«освідчення»
осві́дчити
«оповістити, повідомити»
пересві́дчення
«переконання»
посві́дчення
присвідува́ти
«свідчити»
присві́дченє
«свідчення»
свіда́льник
«свідок»
сві́дка
(жін. р., заст.)
свідкува́ти
свідо́цтво
сві́дчення
сві́дчий
«свідок»
сві́дчик
свідчина
«посвідчення»
сві́дчити
сві́дчитися
«закликати в свідки»
(заст.)
сві́дчиця
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| све́дка «свідок» | білоруська |
| сведо́ча «свідчу» | болгарська |
| swědk | верхньолужицька |
| съвѣдъкъ | давньоруська |
| сведок | македонська |
| świadek | польська |
| sъvědъkъ | праслов’янська |
| sъvědokъ | праслов’янська |
| sъvěděti «знати (разом з кимсь)» | праслов’янська |
| sъvědětelь | праслов’янська |
| свиде́тель | російська |
| свèдок | сербохорватська |
| svedok | словацька |
| съвѣдѣтель | старослов’янська |
| svědek | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України