СВОЯК — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
свій
псл. svojь;
споріднене з прус. swais «свій», лит. sãvas, лтс. savs, лат. suus (‹ sovos) «тс.», гот. swēs «власний», дінд. svaḥ «тс.», двн. swīo «свояк»;
іє. *sō˘e-/sō˘o-, споріднене з *se-;
останнім часом пов’язується з іє. *sū˘- «рід, народжувати» (Трубачев Сл. языкозн. 1988, 299–302);
р. бр. др. болг. свой, п. вл. нл. swîj, ч. svůj, слц. svoj, полаб. süj, м. своj, схв. сво̑j, слн. svîj, стсл. свои;
Фонетичні та словотвірні варіанти
засво́їти
осві́йчатися
«освоїтися»
осво́їти
посво́єний
«споріднений»
посвоя́чити
присві́йний
присво́їти
присво́ювач
свійня́
«свояки»
(зб.)
сві́йський
своє́
своє́щина
«своє власне господарство або майно»
своїна́
«родина Нед; рідня О»
свої́ти
«приборкувати Нед; присвоювати О»
свої́тися
«ріднитися»
своя́
своя́к
своя́киня
своятина́
«родинність»
своя́цтво
своя́чениця
своя́чина
«родина»
своя́читися
своя́щина
«батьківщина»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| свой | білоруська |
| свой | болгарська |
| swо́j | верхньолужицька |
| swēs «власний» | готська |
| swīo «свояк» | давньоверхньонімецька |
| svaḥ «тс.» | давньоіндійська |
| свой | давньоруська |
| *su̮e-/su̮o- | індоєвропейська |
| *se- | індоєвропейська |
| *sū<SUP>˘</SUP>- «рід, народжувати» | індоєвропейська |
| suus «тс.» (‹ sovos) | латинська |
| sovos | латинська |
| sovos | латинська |
| savs | латиська |
| sãvas | литовська |
| своj | македонська |
| swо́j | нижньолужицька |
| süj | полабська |
| swо́j | польська |
| svojь | праслов’янська |
| swais «свій» | прусська |
| свой | російська |
| сво̑j | сербохорватська |
| svoj | словацька |
| svо́j | словенська |
| свои | старослов’янська |
| svůj | чеська |
шу́рин «брат дружини»
псл. šurinъ, šurь «тс.»;
іє. *si̯ǝur(io)- «брат дружини» ‹ *si̯ū- «шити; в’язати», отже, «той, що зв’язаний (з родом)»;
споріднене з дінд. syālá-ḥ «брат дружини»;
менш вірогідне зближення зі svekrъ (Bern. IF 10, 155), з р. своя́к (Pedersen Studi baltici 4, 153), з пра́щур (Mikl. EW 345; Горяев 427; Младенов 696);
р. шу́рин «шурин», др. шуринъ, п. ст. szurzyn, болг. шу́рей, [шу́рек], м. шура, схв. шу̑ра, шу̀ра̑к, шу̀рjа̄к, цсл. шѹринъ, шѹрь;
Фонетичні та словотвірні варіанти
шура́к
«тс.»
шурине́ць
«у весільному обряді молодий родич нареченої, що вимагає викупу від нареченого»
шуря́к
«шурин»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| шу́рей | болгарська |
| шу́рек | болгарська |
| syālá-ḥ «брат дружини» | давньоіндійська |
| шуринъ | давньоруська |
| *si̯ǝur(io)- «брат дружини» | індоєвропейська |
| *si̯ū- «шити; в’язати» | індоєвропейська |
| шура | македонська |
| szurzyn (ст.) | польська |
| šurinъ | праслов’янська |
| šurь «тс.» | праслов’янська |
| svekrъ | праслов’янська |
| своя́к | російська |
| шу́рин «шурин» | російська |
| шу̑ра | сербохорватська |
| шу̀ра̑к | сербохорватська |
| шу̀рjа̄к | сербохорватська |
| пра́щур | українська |
| шѹринъ | церковнослов’янська |
| шѹрь | церковнослов’янська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України