СВОЯ — ЕТИМОЛОГІЯ
свій
псл. svojь;
споріднене з прус. swais «свій», лит. sãvas, лтс. savs, лат. suus (‹ sovos) «тс.», гот. swēs «власний», дінд. svaḥ «тс.», двн. swīo «свояк»;
іє. *sō˘e-/sō˘o-, споріднене з *se-;
останнім часом пов’язується з іє. *sū˘- «рід, народжувати» (Трубачев Сл. языкозн. 1988, 299–302);
р. бр. др. болг. свой, п. вл. нл. swîj, ч. svůj, слц. svoj, полаб. süj, м. своj, схв. сво̑j, слн. svîj, стсл. свои;
Фонетичні та словотвірні варіанти
засво́їти
осві́йчатися
«освоїтися»
осво́їти
посво́єний
«споріднений»
посвоя́чити
присві́йний
присво́їти
присво́ювач
свійня́
«свояки»
(зб.)
сві́йський
своє́
своє́щина
«своє власне господарство або майно»
своїна́
«родина Нед; рідня О»
свої́ти
«приборкувати Нед; присвоювати О»
свої́тися
«ріднитися»
своя́
своя́к
своя́киня
своятина́
«родинність»
своя́цтво
своя́чениця
своя́чина
«родина»
своя́читися
своя́щина
«батьківщина»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| свой | білоруська |
| свой | болгарська |
| swо́j | верхньолужицька |
| swēs «власний» | готська |
| swīo «свояк» | давньоверхньонімецька |
| svaḥ «тс.» | давньоіндійська |
| свой | давньоруська |
| *su̮e-/su̮o- | індоєвропейська |
| *se- | індоєвропейська |
| *sū<SUP>˘</SUP>- «рід, народжувати» | індоєвропейська |
| suus «тс.» (‹ sovos) | латинська |
| sovos | латинська |
| sovos | латинська |
| savs | латиська |
| sãvas | литовська |
| своj | македонська |
| swо́j | нижньолужицька |
| süj | полабська |
| swо́j | польська |
| svojь | праслов’янська |
| swais «свій» | прусська |
| свой | російська |
| сво̑j | сербохорватська |
| svoj | словацька |
| svо́j | словенська |
| свои | старослов’янська |
| svůj | чеська |
свій «сувій»
префіксальне sъ- збереглось в українській і білоруській формах без зміни в з-, очевидно, під впливом паралельної форми суві́й (суво́й) з псл. sǫvojь;
псл. *sъvojь «сувій; те, що звивається, крутиться», пов’язане з sъviti, sъvivati «звивати», похідним від viti «вити, крутити»;
бр. [свой], п. zwîj «тс.», схв. сво̏j «вир»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| свой | білоруська |
| zwо́j «тс.» | польська |
| sǫvojь | праслов’янська |
| *sъvojь «сувій; те, що звивається, крутиться» | праслов’янська |
| sъvivati «звивати» | праслов’янська |
| viti «вити, крутити» | праслов’янська |
| sъviti | праслов’янська |
| сво̏j «вир» | сербохорватська |
| суві́й (суво́й) | українська |
| суво́й | українська |
абсолю́т
запозичення з латинської мови;
лат. absolūtus «викінчений, довершений, необмежений» пов'язане з дієсловом absolvo «звільняю, завершую», утвореного з префікса abі дієслова solvo «відв'язую, звільняю, піднімаю», що є результатом видозміни давнішого *se-luo, утвореного з основи sĕ- (sēd) «без», генетично пов'язаного з основою зворотного займенника *se-, *sue-, укр. -ся, свій, і дієслова luo «розв'язую, звільняю, відпускаю», спорідненого з гр. λύω «тс.», дінд. lunati «ріже, відрізує», укр. ла́ва;
нове значення «абсолютна ідея, істинне саме по собі, цілковитий, довершений» з’явилось у нім. absolut, звідки прийшло в українську мову через російську;
р. болг. абсолю́т, бр. абсалют, n. absolut, ч. absolutní, слц. absolútum, вл.аbsolutny, м. апсолутен, схв. апсòлӯт, слн. absolút(um);
Фонетичні та словотвірні варіанти
абсолюти́зм
«необмежена монархія»
абсолютизува́ти
абсолю́тний
абсолютъ
«самодержець, необмежений монарх»
(XVIII ст.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| *se-luo | алтайська |
| абсалю́т | білоруська |
| абсолю́т | болгарська |
| аbsolutny | верхньолужицька |
| λύω «тс.» | грецька |
| lunā̀ti «ріже, відрізує» | давньоіндійська |
| absolūtus «викінчений, довершений, необмежений» | латинська |
| absolvo «звільняю, завершую» | латинська |
| solvo «відв'язую, звільняю, піднімаю» | латинська |
| sĕ- «без» (sēd) | латинська |
| *se- | латинська |
| *su̯e- | латинська |
| luo «розв'язую, звільняю, відпускаю» | латинська |
| abі- | латинська |
| sēd | латинська |
| апсолу́тен | македонська |
| absolut | німецька |
| absolut | польська |
| абсолю́т | російська |
| апсòлӯт | сербохорватська |
| absolútum | словацька |
| absolút(um) | словенська |
| -ся | українська |
| свій | українська |
| ла́ва | українська |
| absolutní | чеська |
ви́ти «скручувати»
псл. viti «вити»;
споріднене з лит. výti «вити, звивати, сукати», лтс. vît «вити, плести», двн. wid «вірьовка», windan «вити», wída «верба», дангл. wīþig «тс.», лат. viēre «плести, в’язати», vītis «виноградна лоза», гр. ἵτυς «обід; верба», ав. vaēiti «верба», дінд. váyati «плете, тче», vyáyati «в’є, крутить»;
іє. *ui-, *uei- «крутити, гнути»;
р. вить, бр. віць, др. вити, п. вл. wić, ч. víti, слц. viť, нл. wiś, болг. ви́я, м. вие, схв. вȕти, слн. víti;
Фонетичні та словотвірні варіанти
в'юн
«Misgurnus fossil is»
(іхт.)
в'ю́ни́стий
в'ю́ни́тися
в'юнки́й
в'юно́к
«березка, Convolvulus L.»
(бот.)
в'юч
«усе, що в’ється»
ви́сти
ви́тися
вити́ця
«вдвоє сплетена свічка»
ви́тка
«мотузка з пруття; обруч з молодої ялини або ліщини»
ви́тка
«вірьовка; обруч; ганчірка для обмотування»
витки́й
ви́то́к
виту́ха
«квасоля з витким стеблом»
виту́шка
вия́шка
«одна з двох схрещених планок витушки»
вияшки́
«витушка»
вій
«шар плетеного тину; жмут хмизу в тині»
віті́вка
«коса (жіноча)»
во́їти
«плести огорожу»
войови́й
«призначений для плетіння тину»
вою́н
«тс.»
вповива́ч
зави́вка
за́вийка
«хустка»
зави́н
зави́тка
«покритка»
за́витка
«частина внутрішнього вуха; [закрутка з стеблин хліба на корені]»
за́вито́к
завиття́
«закрутка з стеблин хліба; жіноча пов’язка»
заві́й
«чалма»
заві́йка
«хустка»
заві́йна
заві́йник
«цидарія, Cidaris»
(зоол.)
заві́йниця
заві́на
«серцева хвороба; болі в животі»
зби́ток
звива́нець
«рулет»
зви́вина
зви́вистий
звиву́щий
«жвавий»
зви́вчастий
зви́нений
зви́нка
«повстяний м’яч, іграшка»
зви́нний
«швидкий, вправний»
звій
«сувій; [шарнір]»
зві́йці
«листовійки, Forticidae»
(ент.)
зві́ток
«пучок виробленого льону»
звой
«сувій»
набавка
навива́льний
навивальник
навивни́й
навій
«вал у ткацькому верстаті, на який навивають пряжу»
обвивни́й
о́бвинка
«бинт, пов’язка»
обви́тка
«обмотка»
переви́вка
переві́й
«розпарені віти для зв’язування дерева»
переві́йник
«в’язка соломи або пруття»
перево́ї
«повивальник для ніг»
по
«жіночий убір, подібний до берета»
пови́ва́ч
повиня́тко
«пелюшка»
пови́то́к
«повивач»
повиття́
повиту́ха
розбі́йний
розви́вач
розвивни́й
ро́звиток
ро́зві́й
свито́йкий
«гнучкий, пружний»
сві́єць
«сувій (полотна)»
свій
«сувій»
сповито́к
«пелюшка; [повивач]»
суві́й
увива́ч
«лабіринтовий павук, Agelena»
(ент.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| vaēiti «верба» | авестійська |
| віць | білоруська |
| ви́я | болгарська |
| wić | верхньолужицька |
| ἵτυς «обід; верба» | грецька |
| wīþig «тс.» | давньоанглійська |
| wid «вірьовка» | давньоверхньонімецька |
| váyati «плете, тче» | давньоіндійська |
| вити | давньоруська |
| *ui- | індоєвропейська |
| viēre «плести, в’язати» | латинська |
| vît «вити, плести» | латиська |
| výti «вити, звивати, сукати» | литовська |
| вие | македонська |
| wiś | нижньолужицька |
| wić | польська |
| viti «вити» | праслов’янська |
| вȕти | сербохорватська |
| viť | словацька |
| víti | словенська |
| víti | чеська |
| windan «вити» | ? |
| wída «верба» | ? |
| vītis «виноградна лоза» | ? |
| vyáyati «в’є, крутить» | ? |
| *uei- «крутити, гнути» | ? |
| вить | ? |
сові́тина «родичі, рідня»
результат видозміни і зближення із сові́т «рада» деетимологізованої форми [сві́йтина] «тс.» тж, похідної від свій (див.);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| сові́т «рада» | ? |
| сві́йтина «тс.» | ? |
| свій | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України