РУЧА — ЕТИМОЛОГІЯ
рука́
псл. rǫka «рука»;
споріднене з лит. rankа̀, пов’язаним чергуванням голосних з renkа̄, riñkti «збирати», parankа̀ «збір, збирання», лтс. rа̄oka, прус. rancko, (зн. в. rānkan) «тс.»;
менш обґрунтоване зіставлення з дісл. vrá «ріг, кут», vrangr «кривий, косий», снн. vrange «дуга» (Mikkola IF 23, 120–121) і лат. (галлороманським) branca «лапа» (Kuryłowicz, Mél. Vendryes 205–207; Machek ESJČ 523–524);
висловлювалася також думка про давнє запозичення з балтійських мов (Бернштейн Очерк 92);
р. бр. рука́, др. рука, п. ręka, ч. слц. вл. нл. ruka, полаб. rǫka, болг. ръка́, м. рака, схв. ру́ка, слн. rôka, стсл. рѫка;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безрука́вий
безрука́вка
безрука́вний
безру́кий
виру́ка
«поміч»
вируча́ти
ви́ручка
впо́руч
«поруч»
впору́чний
«рівнобіжний»
вруча́ти
вру́чений
вручи́тель
вручну́
доруча́ти
дору́чення
дору́чник
запору́ка
запоручи́ти
«доручити»
зару́ка
зарука́вниця
«манжета»
зарука́вок
зарука́вчик
«тс.»
зарукований
«заручений»
за́руч
«у заставу»
заруча́тися
зару́чений
зару́чини
зару́чка
зару́чний
(у виразі з. лист «гарантійна грамота»)
зару́чник
«заложник; [жених Пі]»
зару́чники
«дружки жениха»
зару́чниця
«молода»
зруки́
зрукований
«заручений»
зруч
«зручно»
зру́чий
«зручний»
нави́руч
«на допомогу»
нарука́вний
нарука́вник
нарука́вці
на́руч
«на підтримку; [кількість чогось на одну руку МСБГ]»
на́ручка
нару́чний
нару́чник
на́ручні
на́ручно
«зручно»
нару́ччя
на́рушно
«тс.»
недови́ручка
недору́чний
«недоставлюваний»
обру́ч
«браслет»
о́бруч
«поряд»
обруча́льний
обруча́ти
обру́чини
обру́чка
обручний
«ніж для тесання двома руками»
(обіручний)
обру́ччя
переви́ручка
підру́чний
підру́чник
попі́друч
попі́дру́чки
пору́ка
пору́ки
порукува́ти
«заручити»
по́руч
поруча́льний
поруча́та
«поручні»
поруча́ти
поруча́тися
поруче́нець
по́ручень
поручи́тель
поручи́тельство
по́ручі
«частина броні на руках; частина одягу священика»
поручне́вий
пору́чник
пору́чництво
по́ручні
пору́чно
«зручно»
пору́ччя
припору́ка
прируча́ти
приру́чений
приру́чний
рука́в
рукаве́ць
«рукавчик; торбина»
рукави́ця
рукави́чний
рукави́чник
рукави́чництво
рука́вний
рукавча́
рукавча́та
рука́тий
рука́тися
«вітатися за руку»
рукі́в'я́
«рукоятка»
руко́ви́ни
«заручини Г; згода О»
руковище
«рукоятка»
ру́ця
руч
«рука»
(у ліву р., на швидку р. і т.д.)
руча́
ру́ча
«чепіга»
руча́йка
«міра льону; жменя»
руча́та
руча́тися
ру́чений
«ручний»
рученя́
ручи́льник
«поручитель»
ручи́на
«рука; стрілка годинника»
ручи́ня
«рученя»
ручи́сько
ручи́тель
«поручитель»
ручи́ця
«зменш. до рука́; деталь воза; [ручка Нед; чепіга О]»
ручи́ще
ручі́й
«поручитель»
ру́чка
«зменш. до рука́; держак, прилад для писання; смуга покосу; [жмут соломи, яким ушивають стріху; ціпилно; міра льону; повісмо ниток О]»
ру́чкатися
«тс.»
ру́чки
«огудиння огірків, гарбузів та ін.»
ручкови́й
«даний рукою»
ручни́й
ручни́к
«спеціаліст ручного вироблення чого-небудь; інструмент (молоток, пензель і под.); ручний кулемет; [поручитель] О»
ручни́ця
«кінець пилки з ручкою»
ру́чно
«зручно»
ручу́хна
«рука; ручка»
рушно
«тс.»
спору́ка
«зручність»
спору́чник
«помічник»
упо́руч
«поруч»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| рука́ | білоруська |
| ръка́ | болгарська |
| ruka | верхньолужицька |
| vrá «ріг, кут» | давньоісландська |
| vrangr «кривий, косий» | давньоісландська |
| рука | давньоруська |
| branca «лапа» (галлороманським)(Kuryłowicz, Mél. Vendryes 205--207; Machek ESJČ 523--524) | латинська |
| rùoka | латиська |
| rankù | литовська |
| riñkti «збирати» | литовська |
| parankа̀ «збір, збирання» | литовська |
| рака | македонська |
| ruka | нижньолужицька |
| rǫka | полабська |
| ręka | польська |
| rǫka «рука» | праслов’янська |
| rancko | прусська |
| rānkan «тс.» зн. в. | прусська |
| рука́ | російська |
| ру́ка | сербохорватська |
| vrange «дуга» | середньонижньонімецька |
| ruka | словацька |
| rôka | словенська |
| рѫка | старослов’янська |
| ruka | чеська |
руча́й «струмок»
припускався зв’язок з рука́ (з первісним значенням «рукав, побічне русло») (Преобр. II 228) і з ч. [ručí] «швидкий», п. rączy «тс.» (Holub–Lyer 425; Holub–Кор. 317; Варбот 104–105);
здебільшого пов’язується з болг. ру́квам, ру́кна «политися; [спалахнути]», руча́ «дзюрчати, буркотати», схв. преру́чити «перелити; пересипати», ч. [ručat’] «струменіти», що містять корені звуконаслідувального походження;
загальновизнаної етимології не має;
р. руче́й, [руча́й], бр. руча́й, др. ручаи, ручеи, ручии, п. ruczaj, ч. (поет.) ručej, слц. ručaj, болг. ру́чей;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ручей
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| руча́й | білоруська |
| ру́квам | болгарська |
| ру́кна «политися; [спалахнути]» | болгарська |
| руча́ «дзюрчати, буркотати» | болгарська |
| ру́чей | болгарська |
| ручаи | давньоруська |
| ручеи | давньоруська |
| ручии | давньоруська |
| rączy «тс.» | польська |
| ruczaj | польська |
| руче́й | російська |
| руча́й | російська |
| преру́чити «перелити; пересипати» | сербохорватська |
| ručaj | словацька |
| рука́ (з первісним значенням «рукав, побічне русло»)(Преобр. II 228) | українська |
| ručí «швидкий» | чеська |
| ručat' «струменіти» | чеська |
| ručej (поет.) | чеська |
ру́чий «беручкий; [охочий Корз]» (заст.)
не зовсім ясне;
виводилося від rǫka «рука» спочатку як «зручний, вправний» (Mikl. EW 276; Горяев 304, Доп. II 32; Machek ESJČ 522; Holub–Lyer 425);
реконструювалося також псл. *rǫč- «швидкий», що зіставлялося з дангл. ranc «прямий, гордий, сміливий», дісл. rakkr «прямий», дінд. ṛñjáti «потягується», ṛjráḥ «швидкий» (Szober PF 14, 601–602) або псл. *rǫk-/ruk-, що пов’язувалося з руча́й «струмок» (первісно як «швидкий потік»);
р. [ру́чий] «меткий, спритний, вправний», бр. [ручны́] «вдалий, добрий», [ручь] «зручність», п. rączy «швидкий, прудкий, жвавий», ч. (заст.) ručí, roučí «тс.», rúčí «належний, справний, гарний», слц. rúčі «меткий, спритний; гарний, порядний», вл. ruče «швидко, жваво, прудко», слн. rîčen «зручний, меткий, вправний»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ру́ччий
«міцний, належний, гідний»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ручны́ «вдалий, добрий» | білоруська |
| ручь «зручність» | білоруська |
| ruče «швидко, жваво, прудко» | верхньолужицька |
| ranc «прямий, гордий, сміливий» | давньоанглійська |
| ṛñjáti «потягується» | давньоіндійська |
| ṛjráḥ «швидкий» | давньоіндійська |
| rakkr «прямий» | давньоісландська |
| rączy «швидкий, прудкий, жвавий» | польська |
| rǫka «рука» | праслов’янська |
| *rǫč- «швидкий» | праслов’янська |
| *rǫk-/ruk- | праслов’янська |
| ру́чий «меткий, спритний, вправний» | російська |
| rúčі «меткий, спритний; гарний, порядний» | словацька |
| rùčen «зручний, меткий, вправний» | словенська |
| руча́й «струмок» (первісно як «швидкий потік») | українська |
| ručí «тс.»«належний, справний, гарний» (заст.) | чеська |
| roučí «тс.»«належний, справний, гарний» (заст.) | чеська |
| rúčí «тс.»«належний, справний, гарний» (заст.) | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України